42. Характеристика методів вимірювання продуктивності праці.

Для вимірювання продуктивності праці застосовуються три методи: вартісний, натуральний і трудовий, що відрізняються одиницями вимірювання обсягу роботи.

Вартісний метод вимірювання дозволяє порівнювати продуктивність праці працівників різних професій, кваліфікацій, однак недоліком цього методу є вплив на показники кон’юнктури ринку та інфляції. Метод передбачає використання вартісних показників показників обсягу продукції, до яких відносять валову, товарну продукцію, нормативну вартість обробки, чисту та умовно-чисту продукцію

Натуральний метод передбачає вимірювання обсягу виробництва продукції у фізичних одиницях (штуках, кілограмах тощо). Цей метод найбільш точний, однак має обмежену сферу застосування, оскільки більшість підприємств віпускають різнорідну продукцію. Тому натуральні вимірники обсягів виробництва (і це їхній основний недолік) не прийнятні для більшості підприємств. Крім того, натуральні методи не враховують обсягів незавершеного виробництва, які на деяких підприємствах значі за масштабами (суднобудування, авіація тощо) Іноді для вімірювання продуктивності праці використовують умовно-натуральні методи, що базуються на приведенні різних віробів до одного вимірника.

В основі трудового методу закладено вимірювання обсягів продукції за допомогою умовної трудомісткості виробництва або продажу продукції. При вимірюванні продуктивності праці трудовим методом використовуються нормативи часу на виробництво одиниці продукції або продаж одиниці товару. Перевагою трудового методу є можливість його застосування до всіх видів робіт і послуг. Для використання методу необхідні нормативи часу на кожен вид робіт, які є не завжди. Цим методом не можна користуватися для розрахунку продуктивності праці працівників, що знаходяться на погодинній оплаті праці, для яких не застосовуються норми виробітку.

43. Фактори та резерви продуктивності праці: сутність, види, методи оцінювання.

Продуктивність праці знижується або підвищується під впливом багатьох факторів, під якими розуміють рушійні сили або причини що впливають на продуктивність праці. На деякі фактори підприємство має вплив а на інші не може впливати. До зовнішніх частково-регулюваних факторав можна віднести, наприклад, такі: зміну асортименту продукції, зміну рівня кооперації, зміну маркетингової та постачально-збутової політики.

До регульованих, як правило, відносять внутрішні фактори, які можна поділити на три групи: 1) Матеріально-технічні, повязані з технічним рівнем виробництва, удосконаленням технологій, техніки та матеріалів; до них можна віднести: модернізацію обладнання, заміну обладнання новим, підвищення рівня механізації та автоматицації, використання нових джерел енергії, підвищення якості продукції. 2) Організаційні, що характерезують організацію праці, виробництва та управління. До них відносять: удосконалення системи управління, у тому числі орган. структ. управл., удосконалення організації праці, удосконалення організації виробництва, підвищення якості планування, удосконалення орг. виробничих підрозділів. 3) Соціально економічні, що стосуються людської компоненти виробництва. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах індивідуальної та колективної діяльності, рівень кваліфікації, ставленнядо праці і трудова дисципліна, здоровя та рівень добробуту, економічна та правова захищеність, взаємовідносини в колективі, розвиток культури в організації.

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Виділяють такі групи резервів: Матеріально-технічні – утворюються в результаті недостатньо повного використання можливостей матер.-техніч. бази вир-ва. Резерви економії затрат праці за групою недостатньо ефективного використання обладнання, виникають коли фактичні параметри роботи обладнання нижчі від нормативних.. Організаційні резерви – полягають у недостатньо повному використанні можливостей раціонального поєднання матеріально-технічних і особистісних факторів виробничтва. Соціальні резерви – охоплюють такі групи недовикористання потенційних властивостей і якостей працівників, нереалізовані можливості повного використання індивідуальних здібностей і якостей працівників, недовикористання творчих можливостей і здібностей працівників

Шляхи реалізації резервів зростання продуктивності праці: впровадження досягнень науково-технічного прогресу; удосконалення організації виробництва і праці; підвищення якості професійно кваліфікаційного рівня робочої сили; удосконалення систем мотивації та стимулювання праці.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.