Геологія і нафтогазоносність морських басейнів

1. Характеристика будови та походження головних елементів Світового океану(со): шельфу, материкового схилу та підніжжя, перехідної зони, ложа океану, серединно-океанічних хребтів.

Перш за все слід сказати, що існує три основні точки зору щодо походження океанів: 1) сучасні океани мають давнє походження і є реліктами праокеану; 2) сучасні океани – продукт порівняно недавнього просідання та базифікації континентальної кори; 3) сучасні океани виникли у результаті розсуву континентальної кори, починаючи з юрського періоду.

Для розуміння механізму виникнення та розвитку океанів найважливішими є такі фактори:

• Всі сучасні структури океанів дуже молоді, вони виникли та формувалися впродовж останніх 150-180 млн р.;

• Вік осадового чохла та підстиляючих базальтів омолоджується у напрямку від окраїн до осьових частин СОХів (у СОХах відбувається новоутворення кори та розсув літосферних плит (спрединг) і формується сучасна океанічна кора; аналогічні процеси відбуваються й у рифтових зонах)

• У зонах субдукції, активних крайових частинах океанів, вздовж нахилених під континент сейсмофокальних зонах Беньфа-Заварицького відбувається занурення океанічної земної кори під континентальну та її подальше переплавлення ( гіпотеза спредингу, автори: Вайн і Метьюс)

Дно СО досліджено недостатньо та вкрай нерівномірно, особливо це стосується пд. півкулі. Незважаючи на це визначені загальні закономірності будови дна океану та характер рельєфу.

У будові дна океану виділяються різного рангу структурні елементи. Найбільшими серед них є так звані геотекстури (планетарні морфоструктури), це: підводні окраїни материків, перехідні зони, ложе океану та СОХи. Ці елементи виділені на основі відмінностей у будові рельєфу земної поверхні та різних типів земної кори.

Планетарні морфоструктури поділяються на елементи нижчого порядку.

Підводні окраїни материків складаються із: шельфу, материкового схилу та підніжжя; перехідні зони діляться на перехідні області, кожна з яких представлена улоговиною окраїнного чи середземного моря, острівною дугою та глибоководним жолобом; ложе океану складається з океанічних улоговин та океанічних піднять різних типів; у СОХах виділяють рифтові та фалангові зони.

Розглянемо детальніше кожну геотекстуру.

1. Підводна окраїна материків. Шельф – відносно вирівняна та мілководна частина морського дна, яка прилягає до берега моря чи океану. Особливістю шельфу є те, що його прорізають чисельні поховані річкові долини. На шельфі дуже інтенсивно протікають різноманітні рельєфоутворюючі процеси, такі як: * абразійна та акумулятивна діяльність морських хвиль; * морські припливи-відпливи; * робота рифобудівників (у тропічних морях). Особливо цікавими для нашої спеціальності є широкі шельфи, які примикають до великих прибережних рівнин, у межах яких розробляються нафтогазові поклади. Шельф закінчується морфологічно вираженою межею – бровкою шельфу (близько 200 м), за якою розпочинається різке збільшення крутизни схилу дна.

Материковий схил – зона різкого збільшення глибини від 200 до 3500 м. головна особливість – розчленованість долино подібними формами – підводними каньйонами. Частіше всього вони являють собою продовження річкових долин, а їх виникнення пов’язують із тектонічними розломами та подальшими суспензійними (турбідитними) потоками, які утворюються при підводних зсувах. Гравітаційні процеси на материковому схилі у своїй сукупності є найважливішим механізмом переносу осадового матеріалу з шельфу та верхньої частини материкового схилу на великі глибини. Генезис материкового схилу пов'язаний із тектонікою скидів. Це пояснюється вертикальними висхідними рухами з. к. та прогинанням ложа океану. Інколи окремі уступи материкового схилу можуть бути сильно розвинуті в ширину, тоді їх називають крайовими плато. Для материкового схилу характерна діяльність донних абісальних течій, які переміщують вздовж материкового підніжжя величезні маси завислого та напівзавислого осадового матеріалу, з якого формуються величезні акумулятивні форми – осадові хребти.

Материкове підніжжя – хвиляста похила рівнина, яка прилягає до підніжжя материкового схилу та відділяє його від ложа океану. Це найбільша акумулятивна форма рельєфу дна СО, пов’язана з накопиченням величезних мас осадового матеріалу, які переміщені гравітаційними процесами та течіями. Особливо це проявляється у районах конусів виносу, де розвинуті турбідитні потоки.

Отже, підводна окраїна материків може розглядатися як гігантський масив континентальної тераси, яка має тенденцію висунення в океан за рахунок акумуляції осадків.

2. Перехідні зони у більшості океанів відсутні. Найбільш розвинені по периферії Тихого океану від Берингового моря до Нової Зеландії, де вона складається з: улоговин, глибоководних окраїнних морів, обмежуючих ці улоговини хребтів (острівних дуг) та глибоководних жолобів (вузькі дуже глибокі депресії з максимальними глибинами для СО). Острівні дуги – підводні хребти, увінчані вулканами, більшість з яких діючі. Найвищі хребти виступають над рівнем моря, утворюючи острови (Курильські, Японські…). Для перехідних зон характерна висока вулканічна діяльність та сейсмічність.

3. Серединно-океанічні хребти. Система СОХів простежується в усіх океанах. Вони складаються із 3-х зон: флангові – складена базальтами та перекрита малопотужним шаром осадків; гребеневі – найбільш підвищена частина хребтів шириною 50 – 100 км та практично відсутнім осадовим шаром; осьові зони представлені вузькими (20-30 км) щілиноподібними рифтами глибиною до 1,5 км з невеликим поздовжнім підняттям у центральній частині, яке є зоною виливу базальтів.

4. Ложе океану характеризується поєднанням обширних улоговин та розділяючи їх піднять. Дно улоговин відрізняється горбистим рельєфом – рельєф абісальних пагорбів. Під якими розуміють невеликі підводні підвищення вулканічного походження - невеликі вулкани, шлакові конуси або дрібні інтрузії. Майже повністю ці форми плащеподібно перекриті донними відкладами. Там, де нерівності вкриті суцільним шаром осадів утворюються плоскі абісальні рівнини.

Таким чином, для кожної із виділених планетарних морфоструктур притаманний особливий тип з.к. : підводним окраїнам материків – материковий, ложу океану – океанічний, перехідним зонам геосинклінальний, СОХам – рифтогенний.