51. Українська «химерна проза»хх ст.Аналіз творчості одного з представників.

Химерна проза- це письмо, насичене міфологічністю, філософськими роздумами, художньою умовністю. Ознаки химерної прози: -використання міфів; - присутність химерних образів; - межа між світом реальним та ірреальним стерта; Яскравими представниками є: Володимир Дрозд (Ирій, Білий кінь Шептало»),Валерій Шевчук.

Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці української літератури 70-80 р.р. ХХ ст. Можна окреслити умовно певні "крайні точки" цього явища: від роману О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця" 1958р., до творів В. Шевчука "Дім на горі", та «На полі смиренному». Крім того, простежується намагання закопати це явище у надра соцреалізму, тому його розглядають переважно як різновид філософського роману, який ніби органічно вписується в загальну картину розвитку української прози.

У своєму дослідженні "Художня умовність в українській радянській прозі" А. Кравченко зауважує, що неодноразові спроби назвати це явище інакше не дають поки що бажаного результату. При всій умовності визначення "химерний роман" увійшло в обіг сучасного українського літературознавства і критики [2: 6], тому автор користується цим терміном, усвідомлюючи його незадовільність.

Лунали серед критиків і науковців у той час деякі голоси, що химерний роман вичерпав себе і приречений на відмирання.

Термін химерний з’явився у 1958 році разом із романом з народних уст О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця". На той час це був єдиний твір, у якому наскрізним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод.Після роману О.Ільченка була перерва у 13 років, а в 1971 В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дилогію "Лебедина зграя" та "Зелені Млини" він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.

Володимир Дрозд -Народився в Чернігівському районі Чернігівської області. Одна з найяскравіших та водночас дещо суперечливих па статей літературної арени XX сторіччя. двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1962) і одразу був прийнятий до Спілки письменників.З під його пера виходили різні твори, різ ні за жанром та за тематикою, різні й за художньою цінністю. Серед них є й «традиційні» для тих часів твори, що зображують картини життя радянського нарог Поверхові схематичні образи, нежиттєподібний «оптимізм». Біографія письменника — «син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника — увійшла в його твори як продуктивний літературний прийом, стійкий архетип його творчості.Основні твори — повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль».