2.Порівняльна характеристика образів синів і невісток Омелька Кайдаша(за повістю «Кайдашева сімя») і.С. Нечуя-Левицького.

Хар. Образу Карпа і Лавріна: Змальовуючи Карпа і Лавріна , їх можна протиставляти один одному , а з іншого боку можна виділяти їхні спільні риси. Обидва Кайдашенки - індивідуалісти, і живуть своїми егоїстичними інтересами. Ще замолоду брати були різні, мали різні смаки і характери. Карпо по натурі був грубуватий і різкий. Він і хлопцем не мовчав батькові, а завівши власну родину відчув потребу відділитися, особливо, коли сам став батьком і зрівнявся на правах із старим Кайдашем. Він відчув відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить їх від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша, і руйнуючи тим самим патріархальні традиції покори батька. « Карпо побивши батька забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якогось парубка у шинку». Відокремлення його від родини, сварок аж ніяк не зменшилося лише тільки добавилися. Іншим за вдачею, ліричним, шанобливим є Лаврін. Це душа чутлива. Він грає на сопілці, відчуває красу природи, з повагою ставиться до людей. Своїм характером Лаврін не схожий на інших Кайдашів. Але поступово родинні чварки псують чисту і добро душу Лавріна , він також втягується до родинної колотнечі, стає егоїстичним і байдужим.

Хар. Образів Мелашки і Мотрі: Мотря-розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова і любила працю.»Діло ніби горіло в її руках». Довгий час вона змовчувала свекрусі , виявляючи свою чемність.І лише тоді, коли відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів,її терпець увірвався. Вона стає сварливою і жорстокою людиною,яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.За це від свекрухи одержує прізвисько «бендерська чума».Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів.Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо. Мелашка- в порівнянні з іншими персонажами має чи найбільш позитивних рис. Протягом твору її можна змалювати привабливість, теплими барвами. На відмінну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сімї , для неї навіть звичайна проста хата Кайдашів здавалася раєм. В поведінці і в мові Мелашки підкреслюється привітність, лагідність. Можна сказати що Мелашка була поетичною душею., з ласкавим серцем.Часом вона в своїй розмові вкидала слова пісень.

3.Історія написання роману П.Мирного « Хіба ревуть воли як ясла повні». Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком. Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником. Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору. Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.

4. Пробема вибору життєвого шляху героями роману П. Мирного "Хіба pевуть воли, як ясла повні?" У житті кожної людини обов'язково бувають моменти, коли треба зробити вибір. Іноді йдеться про дріб'язкове: іграшку, одяг, страви. А колись — про серйозніші речі: професію, вчинок, ставлення до людини... Від чого тоді залежатиме вибір? Мабуть, від виховання, від совісті, від наявності чи відсутності таланту, вміння розуміти життя і людей. Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» знайомить нас з історією Чіпки Вареника, селянського парубка, який стає жорстоким убивцею. Чому герой зробив такий вибір? Автор намагається дати відповідь на це питання, висвітлюючи дитячі, юнацькі роки Чіпки, розкриваючи мотиви його вчинків. Формування його характеру відбувалося у несприятливих умовах. Батько виявився двожоном, отже, Чіпка — байстрюк, якого зневажало все село. Постійні злидні, безземелля. Коли ж з'явився клаптик землі, його підступно відбирають. Ось перші причини мстивого характеру хлопця: бідність, зневага людей, безправність і беззахисність перед несправедливістю. Починається боротьба Чіпки за правду — так він вважає. Грабунки, розбій — здавалося, що він відбирає своє. Був, правда, період душевного «одужання», коли поруч з'явилася Галя, коли праця приносила і прибуток, і задоволення. Але ще один удар: Чіпку виганяють із земської управи, куди він був обраний селянами. І герой знову виходить на стежку помсти, знову ніби захищаючи правду. Якби в романі діяв лише Чіпка, з усіма його бідами, то, мабуть, можна було йому співчувати. Мовляв, а що ж іще робити у подібних умовах? Але ж поряд з Чіпкою мати, Галя, Грицько, Христя. Намагаючись підтримати героя, вони підказували йому інший шлях. Якби прислухався, може, став би хазяїном, як Грицько, добрим і ніжним чоловіком для Галі, а для матері — люблячим сином. У світі весь час борються добро і зло. Відгук цієї боротьби обов'язково буває в людських душах. Те, який шлях обере людина, залежить від перемоги в її серці добра чи зла. У Чіпчиному серці взяло гору зло. Отже, інші люди, навіть його рідні, відступили на задній план. Ні благання матері, ні сльози дружини, ні поради Христі не розтопили тієї образи, якої завдало герою життя. Чіпка перестав бачити оточуючих, перестав рахуватися з ними і став злодієм. Я переконана, що вибір життєвого шляху, крім об'єктивних, тобто суспільних умов, повинен залежати від самої людини, від розуміння того, що ти захищаєш — добро чи зло. Має бути почуття відповідальності перед людьми, треба думати про те, щоб від твого вибору ніхто не постраждав, не став нещасним.