29. Трагедія роду Половців у романі Юрія Яновського «Вершники».

Буремні роки революції і громадянської війни — це велика трагедія цілого народу. Якою фантатичною відданістю ідеї можна виправдати те, що син зраджує батька, син матері зрікається, брат убиває брата. Порушені, розтоптані були заповіти предків. «Не убий, не укради, люби ближнього свого, як самого себе, шануй батька свого...». Хіба можна відмовитися від цих біблійних істин? Якщо таке станеться, то людства уже не буде, бо виживання людства — це і є виживання людської моралі і духовності. Письменник Юрій Яновський у романі «Вершники», описуючи боротьбу різних соціальних верств під час громадянської війни, не обходить цих проблем.

Уже перша картина новели «Подвійне коло» вражає: «На степу під Компаніївкою одного дня... точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів. Письменник відповідає — до трагедії народу, жахливої, непоправної: «Дехто протягав руки — і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою...» . Рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван і Сашко — сини чесного трудового рибалки Мусія Половця — в складній політичній обстановці громадянської війни виявилися виразниками різних непримиренних груп, де «Половці не пізнавали один одного», де брат убивав брата, а природа жалісно, рясним дощем оплакувала цю людську трагедію. «По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили...» Так повинно бути, людина повинна каратись за негідні вчинки. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiï, не допускати найбiльшого лиха - вiйни та братовбивства.

30.Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження в циклі «Мисливські усмішки» Остапа Вишні.

"Мисливські усмішки" є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Центральними образами творів цього циклу є благородні, розумні та кмітливі люди. Усі вони веселі оповідачі, які знають безліч мисливських побрехеньок та вигадок. Герої Остапа Вишні —вони вміють побачити й оцінити велич природи. Справжнім поетом, людиною великої душі виступає герой-оповідач усмішки "Вальдшнеп". 

На початку твору ми стаємо свідками розмови людей, де звучить запрошення полювати вальдшнепів і категорична відмова. У чому ж річ? Відповідаючи на це питання, гуморист подає своєрідну вставну новелу, в якій герой говорить про свої чисті почуття любові до природи. Тут і згадка про соловейка, що не співав, а "ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка".  У "Мисливських усмішках" Автор звертається до живих істот, як до людей, співчуває та радить їм. Звірі та птахи, вони такі ж кумедні, як і їх полювальники. Письменник розуміє мову птахів та звірів, майстерно описує її.

Яким треба бути спостережливим, як треба любити і знати природу, щоб так достовірно передати найтонші її нюанси, як це робив Остап Вишня!

У цій любові до рідної природи, у вмінні зрозуміти та розкрити її й криється неповторність, і незабутнє враження від прочитання "Мисливських усмішок" Остапа Вишні. 

31.Характер конфлікту та його художнє втілення в п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло» Миколи Куліша - «філологічна п'єса»

«Мина Мазайло» — це твір про людські характери і вподобання, про вічну силу кохання. Але найперше — це твір, у якому гостро стоїть проблема вибору: бути справжнім патріотом України чи перетворитися на людину без роду і племені, яка відмовляється від свого коріння, від рідної мови. Твір «Мина Мазайло» — це філологічна п'єса й тому, що піднімає питання мови.

Краса й мелодійність мови розкриваються у творі через Мокія, який закоханий в українську дійсність 20-х років, захоплений творчістю Миколи Хвильового, Павла Тичини. Мокій у захопленні від того, що написи у деяких фільмах зроблено справжньою українською мовою, і гостро не приймає «неправильно написану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...» Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...», — з болем і пристрастю говорить хлопець Улі, відчуваючи в ній близьку душу. Уля, росіянка за походженням і вподобаннями, через Мокія спочатку зацікавилася мовою, а потім зрозуміла, відчула всю її красу. Цікаво спостерігати за використанням у п'єсі слова «бринить». Спочатку його промовляє Мокій, і воно звучить як символ краси української мови. Потім письменник передав його як естафету Улі, і воно точно охарактеризувало внутрішній стан дівчини («В Улі забриніло в грудях»). Пізніше читаємо точно таку ремарку щодо Мокія. Слово «бринить» засвідчує, що між двома молодими людьми виникає справжнє почуття, їх душі з'єднує найтонша і найміцніша нитка, яка бринить від ласкавого погляду, тихого слова. Українське слово стає справжнім, реальним героєм п'єси «Мина Мазайло». Воно живе, діє, зближує людей, робить їх щасливими.

32. Історія українського народу в творчості Івана Кочерги.     Більшість драм Івана Кочерги - це твори на історичну тему.     Свою драму "Ярослав Мудрий" І. Кочерга написав у 1944 році. коли Україна палала в огні другої світової війни. У дні тяжких випробувань своєю п'єсою автор проголосив гімн миру, спокою на землі, освітивши світлом свого таланту найважливіші віхи історії нашого народу. В образі Ярослава Мудрого І. Кочерга показав нам ідеал воїна і книголюба, доброго політика і будівничого, який "вищих не відав скарбів, ніж мирний труд і щастя в ріднім домі". Він піклувався про військову могутність, економічний розквіт і духовний розвиток Київської держави. Він хоче будувати міста, палаци, храми, дбати про освіту.        Доля дітей князя Ярослава теж підпорядкована державним інтересам. І Анна, і Єлизавета мусять виходити заміж за королів сусідніх держав, щоб таким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі.

        Ідею твору визначив сам автор - "нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом, на користь Вітчизні...".          Отож київські ремісники усвідомлюють, шо шлях до волі пролягає через збройну боротьбу. Вогник свічі, яку несе Меланка, спалахує полум'ям повстання. Щоб визволити коханого, Меланка змушена була крізь вітер і бурю по крутих ярах і байраках Подолу пронести запалену свічку. Образ Меланки, як писав І. Кочерга, - це поетичний символ України, яка "з тьми віків та через стільки бур" пронесла незгасний живий вогник своєї волі та культури.      У творах І. Кочерги історія українського народу знайшла своє високе мистецьке відображення. 

56.Творчість письменників рідного краю: чільні постаті й найвизначніші здобутки.

Горик Ніна Петрівна народилася 7 вересня 1957 року в мальовничому селі Забужжі Любомльського району Волинської області. Звідси простелилися її стежки у великий світ. Тут народилась мрія стати вчителькою української мови та літератури і перші поетичні рядки.    В селі закінчила середню школу. Вчилась старанно, в основному на «відмінно». Особливий потяг мала до гуманітарних предметів, багато читала. Активною була і в громадському житті: секретар комсомольської організації школи, активний учасник художньої самодіяльності. Знала кожну стежину у навколишніх лісах, любила ходити туди сама, багато думала, мріяла і співала.     Після закінчення сільської школи в 1974 році стала студенткою філологічного факультету Луцького державного педінституту ім. Лесі Українки, бо це був найближчий вуз, де можна було вивчати літературу. Навчалась охоче, любила працювати в читальних залах та кабінетах. Редагувала газету філфаку, відвідувала літстудію, організовану самими студентами. В ці роки й прийшло до неї поетичне слово. Писала багато. Саме в студентські роки відбулись перші серйозні публікації, зокрема у збірнику «Пісня і праця» виданому у Львові.     В 1978 році Ніна Горик закінчила філологічний факультет інституту і отримала диплом з «відзнакою».     В Головненській середній школі почалася трудова стежина Ніни Горик на посаді вчителя української мови і літератури.     З 1979 року Ніна Петрівна - ковельчанка. Викладає в міських школах № 7, 11, машинобудівному технікумі.     З 1995 року – вчитель української мови і літератури загальноосвітньої школи №1.     Поетеса бере активну участь в організації Товариства української мови імені Т.Шевченка.      На початку 90-х років організовує «Різдвяні зустрічі на Лесиній землі» за участю відомих людей краю, гостей міста.     У 1990 році з'явилася друком її перша збірка поезій «Волинь моя, воле...» у колективному збірнику «Айстри», який вийшов у видавництві «Радянський пись менник». Її поезії публікуються в обласних і республіканських газетах; загальноукраїнських виданнях: журналах «Дніпро», «Соняшник», альманахах «Вітрила», «Світязь».     З 1995 року Ніна Горик – член Національної Спілки письменників України.     У 1996 році у видавництві «Надстир'я» вийшла нова збірка її поезій «Територія слова».      Поетеса плідно поєднує свою педагогічну працю з поетичною творчістю. У її доробку чимало цікавих дитячих віршів. Вся ця поезія освітлена трепетним відчуттям світу, який бачить дитина. Поетеса розкриває красу нашого краю, пробуджує любов до рідної землі.      У 1997 році видавництво «Веселка» видрукувало збірку поезій Ніни Горик для дітей під назвою «Погожою дниною над Україною».      У 1998 році випробувала Ніна Петрівна й свою фахову майстерність у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» і стала його лауреатом.      Вчителі м.Ковеля виявили довір'я Ніні Петрівні представляти педагогічну громадськість міста на II Всеукраїнському з'їзді вчителів (2001р).     У 2001 році за високу майстерність і значний внесок у розвиток освіти області вчитель - методист Н.П.Горик стала першим лауреатом обласної премії імені Лесі Українки.     Письменниця і педагог з 25-річним стажем Н. П. Горик багато дала школі. Зокрема створила посібник для вчителів «Тематичні розробки уроків з української літератури для 10 класу», який друкувався частинами у фаховому журналі «Дивослово», а в 2002р. вийшов окремою книжкою у київському видавництві «Освіта».  Зміст нової поетичної книжки Ніни Горик «Повернення Мавки», що вийшла в світ 2005р. надиктований досвідом серця, прожитим і пережитим. Збірка народжувалась важко. Боляче творила Ніна Горик цю свою високу поезію, багато тем якої викликала смерть чоловіка – мужнього полковника міліції, котрий загинув від кулі грабіжників, Федора Литвинюка.     У 2006 році Ніна Горик очолила Волинську облорганізацію Національної спілки письменників України (ВОО НСПУ).     А у шухлядах лежать нові вірші, чекають свого часу… Ніна Горик живе творчістю і має надію, що велика й солодка письменницька праця визріє у нові твори.