Володимир Сосюра — один із найтонших ліриків української поезії, твори якого захоплювали і захоплюватимуть ще не одне покоління вдячних читачів.

27.Ціності людського буття в поезії Максима Рильського.Прочитати напамять вірш поета. Яблука  доспіли,  яблука  червоні!   Ми  з  тобою  йдемо  стежкою  в  саду,   Ти  мене,  кохана,  приведеш  до  поля,   Я  піду  —  і  може  більше  не  прийду.   Вже  й  любов  доспіла  під  промінням  теплим,   І  її  зірвали  радісні  уста,  —   А  тепер  у  серці  щось  тремтить  і  грає,   Як  тремтить  на  сонці  гілка  золота.   Гей,  поля  жовтіють,  і  синіє  небо,   Плугатар  у  полі  ледве  маячить…   Поцілуй  востаннє,  обніми  востаннє;   Вміє  розставатись  той,  хто  вмів  любить.  

Любов — це корінь життя. Скільки ніжних слів придумано людьми, щоб висловити свою любов до матері, до нареченої. Вірне кохання допомагає перенести всі труднощі в житті. Багато своїх кращих творів присвятили темі кохання і вірності видатні українські поети Максим Рильський та Володимир Сосюра. Справжньою перлиною любовної лірики є поезія Максима Рильського „Яблука доспіли". Цей вірш про прекрасне пристрасне кохання. Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце ще в юності. Адже буває кохання на все життя, але інколи трапляється так, що це почуття швидко минає. У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається, і може назавжди, зі своєю коханою. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, проте жодного слова докору не вимовляють уста: Вміє розставатись той, хто вмів любить. Найголовніше — зберегти людську гідність, вдячність у серці за хвилини радості й щастя, які закохані дарували одне одному. Одним із кращих віршів інтимної лірики Володимира Сосюри є вірш "Так ніхто не кохав". Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. Почуття кохання пробуджує в людині все найкраще, приносить радість і щастя, надає сил і наснаги.

28.Зображення в прозових творах Миколи хвильового боротьби добра і зла в душі людини та житті суспільства..

Мико́ла Хвильови́й (13 грудня 1893, Тростянець — 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.

ПЛАН до твору «Я (Романтика)» Новела «Я (Романтика)» – найсильніший твір у прозовому поросну письменнина.

І. Тематична сутність твору. У цій новелі автор розглядає колізію гуманізму і фанатизму, розкриває суперечності між ідеалом синівської любові і фанатичним служінням згубній доктрині, яка вимагає зречення від усього людяного.

II. Проблематика новели, М. Хвильовий розвінчує фальшиву романтику,-що заступає собою людські цінності, штовхає на злочин, веде до руйнації душ головного героя. Герой твору (єство – «Я») опиняється перед неминучим вибором, зазнає роздвоєння, яке розкривається у повсякчасних спробах самовиправдан-ня. Зіткнення почуттів синівської любові і революційного обов’язку, служіння найдорожчій ідеї обумовлюють трагічну розв’язку. В ім’я примарної «загірної комуни», абстрактного марева «Я» приносить найбільшу жертву – власну матір. Марія – Божа і вселюдська мати – виступає головним гуманістичним символом.

Ш. Своєрідність стилю М. Хвильового. Новелу «Я (Романтика)» вважають рубіжною між ранньою романтичною творчістю Хвильового та його пізнішими викривально-сатиричними творами. Розповідь у новелі ведеться від першої особи, повністю відсутнє пряме авторське втручання. Своєрідністю стилю є внутрішні монологи, акцентування на символічні деталі, які несуть величезні смислові навантаження, допомагають усвідомити життєві принципи письменника.

Психологізм новели. М. Хвильовий був переконаний, шо свята мета, заради якої проливалася кров, творилася насильно. Вона починає тьмяніти, набухати кров’ю невинних жертв. Поступово відбувається зіткнення психології Добра і Зла в душі людини, боротьба між обов’язком і природним людським почуттям. Але головною залишається проблема людяності й сліпої відданості абстрактній ідеї. Син підносить руку-на Матір, котра породила його і прощає йому цей смертний гріх.Композиційно-жанрова специфіка твору. Автор використовує прийом контрасту як засіб передачі всієї повноти трагедії, змальованої у творі. Показана перехресна характеристика персонажів через власні сприйняття головного героя «Я». Використані різноманітні художні засоби, панорамність у зображенні інших героїв новели, щоб досягти найбільшого напруження, правдивості та вмотивованості.