23.Глибина розкриття психології людини в оповіданнях Володимира Винниченка.

Новелістика В.Винниченка складає понад сотню творів, різних за жанрово-стильовими ознаками: новела, етюд, казка, нарис, оповідання-портрет тощо.

"Винниченко знов і знов повертається до людини, заглиблюється в її дух і почуття, щоб з'ясувати, яка вона, ця людина? Які уявлення про себе та про інших, про минуле і теперішнє, про історію?

З винятковою зосередженістю і послідовністю Винниченко від оповідання до оповідання аналізує все нові і нові аспекти проблеми людського буття." .

Його тори як "Зіна", "Момент", "Радість", "Федько-Халамидник" та багато інших. Усі вони позначені напруженою дією, несподіваною розв'язкою.

У оповіданнях Винниченка саме жінка береться за вирішення питання про сенс культури, нерозривної з природою.

Найголовнішими рисами портрета будь-якого героя творів Винниченка є, на мій погляд, уста та очі. "Вони часто зображують душевний стан, зокрема очі - світ до душі і серця персонажів".

При несподіваному вирішенні кризової ситуації людина мимоволі відкриває себе. Виявляється справжній, внутрішній портрет - суть цієї людини, її духовне обличчя.

Винниченко намагається майже у всі твори "внести свої риси". Впізнаємо його і в Андрієві ("Краса і сила"), і в інших героях;

- у творах Винниченка дуже багато запозичень від інших письменників;

- Винниченко прихильник реалізму, модернізму та багатьох інших напрямків.

24.Проза Степана Васильченка зігріта почуттям поваги до людської особистості.

"Проза Степана Васильченка знаходить шлях до сердець читачів передусім тому, що вона правдива й поетична, зігріта почуттям поваги до людської особистості» Свій творчий шлях Степан Васильченко розпочав у 1903 р. оповіданням "Не устояв". Теми і сюжети для своїх перших творів письменник брав з власного життя і життя народу, яке також добре знав.

Поряд із селянами зі сторінок його творів постають типові образи сільських інтелігентів, передусім учителів.

Колоритний малюнок з життя педагогів подано і в оповіданні "Вечеря". На Святвечір, коли в кожній, навіть найбіднішій, селянській хаті готують щедру вечерю, вчителі які живуть при школі.

Степан Васильченко художньо розробляє і тему виховання нової людини, розкриває психологію дітей-школярів, відтворює чистоту їхніх помислів, безпосередність дій і поведінки.

Уперше до образу хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповідання "Роман".

Найбільшим досягненням у спадщині Степана Васильченка стала повість "Талант"" (1912). У цьому творі знаходить художнє вираження традиційна для автора тема трагічної долі талановитої людини.

У центрі повісті - дівчина Тетяна, вчителька початкової школи.

Головна героїня обдарована від природи неабияким хистом. Вона співає у церковному хорі, бере участь у театральних виставах. Не тільки вродою, а й невгамовною веселою вдачею, намаганням нести людям добро, робити їх кращими запам'ятовується героїня. Дівчина вірить, що й інші люди допоможуть їй розвинути здібності простих селян. Гірке розчарування чекає учительку в розмові з "меценатами", які своєрідно повелися з довірливою героїнею, закривши улюблений театр Тетяни та вигнавши її зі свого товариства. Заїжджі "знавці" також байдуже відвертаються від неї. Переслідувана плітками та пересудами, Тетяна не може пережити лихо і накладає на себе руки.

Друзі-вчителі доклали всіх зусиль, щоб врятувати дівчину від зневіри.

Автор щедро використовує фольклорні засоби творення характеру, народні пісні, сповнені водночас ліричним і трагічним началами.

С. Васильченко відомий і як драматург. Твори "Минають дні", "Під Тарасове свято", як і повість "В бур'янах", змальовують обставини життя геніального Кобзаря. Образ легендарного народного месника - символу національної боротьби за правду - відтворено у п'єсі "Кармелюк". Степан Васильченко належить до творців української реалістичної прози початку XX ст. Для його стилю характерні м'який, щирий ліризм, поєднання доброзичливого гумору, майстерність у змалюванні пейзажів і портретів, які відтворюють внутрішній світ героїв, яскрава індивідуалізація мови персонажів.

25.Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці «Сонячні кларнети» Павла Тичини. Прочитати вірш « Ви знаєте, як липа шелестить… напамять»

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні травневі ночі? «Кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить...» Ви ж чули ж бо: так липа шелестить. Ви знаєте, як сплять старі гаї? — Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов'ї... «Я твій», — десь чують дідугани. А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

      Збірка "Сонячні кларнети" (1918) стала етапною подією в українській літературі.     Світ "Сонячних кларнетів" сповнений і дзвінких барв та звуків. Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів. Кларнети - це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння".      У вірші "Гаї шумлять" відчуваємо гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Поезія пронизана щасливими сподіваннями. Ліричний герой, захоплений красою рідної землі, щасливий від єднання з цим чудовим гармонійним світом, що сповнений мелодій, кольорів.         У поезії "Арфами, арфами..." у символічному образі дівчини-весни закладене передчуття випробувань і тривог, які постануть перед українською нацією. Поезія прочитується як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації. Їхньої молодості, буяння сил, надії, тривоги, сподівання злету, перемоги.       У поезії "Арфами, арфами...", крім музичних образів, створено розкішний зоровий образ-символ молодої весни. За вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки. Кожна поезія Тичини зі збірки "Сонячні кларнети" - це розгорнута метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі.      Збірка "Сонячні кларнети" завершувалася невеликою поемою "Золотий гомін", яка є гімном весняному сонцю, повносиллю буття.

        Захоплення повнотою життя висловлене в образах і звучанні поезії "Ви знаєте, як липа шелестить...". Шелест липи, сон старих гаїв, місячні весняні ночі - символи молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Вірш характеризується винятковою музичністю, замилуванням звучання українського слова. У ньому прекрасна чуттєва картина української ночі. 

26.Мотиви й образи інтимної лірики Володимира Союри. Прочитати вірш «Так ніхто не кохав…» напамять.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ  лиш приходить подібне кохання.  В день такий розцвітає весна на землі  І земля убирається зрання..  Дише тихо і легко в синяву вона,  простягає до зір свої руки...  В день такий на землі розцвітає весна  і тремтить од солодкої муки...  В’яне серце моє од щасливих очей,  що горять в тумані наді мною...  Розливається кров і по жилах тече,  ніби пахне вона лободою...  Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..  Де ви бачили більше кохання?..  Я для неї зірву Оріон золотий,  я — поет робітничої рані...  Так ніхто не кохав. Через тисячі літ  лиш приходить подібне кохання.  В день такий розцвітає весна на землі  І земля убирається зрання..  Дише тихо і легко в синяву вона,  простягає до зір свої руки...  В день такий на землі розцвітає весна  і тремтить од солодкої муки... 

Володимир Миколайович Сосюра — видатний лірик нашої епохи, автор понад 80 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману “Третя Рота”. З творчістю Володимира Сосюри українська література поповнилась новими темами героїчної і трагічної боротьби нашого народу за свободу і незалежність, за краще життя, збагатилась зразками високої громадянської й інтимної лірики. З синівською відданістю він признавався в одному із своїх віршів: Усе на світі починається з любові… Володимир Сосюра — співець глибоких почуттів людини. Його інтимна лірика — це джерело красивих і ніжних почуттів. Щирість, яскравість, оспівування найяскравіших миттєвостей людського буття — такі основні риси ліричних поезій В. Сосюри. Уже давно стали класичними його вірші «Так ніхто не кохав…», «Білі акації будуть цвісти…», «Сад шумить», «Васильки» та багато інших.

Вірш «Так ніхто не кохав…» (1922) присвячений першій дружині поета Вірі. Для своєї судженої ліричний герой готовий вчинити незвичайне, бо справжнє велике кохання робить людину сильною, здатною вершити дивовижні діла. Душа героя настільки захоплена цим почуттям, що йому здається — воно єдине за всю історію людства. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання. У натхненних рядках цієї чарівної поезії автор славить вірну і неповторну любов, складає хвалу людині.