21.Поетична творчість Миколи Вороного: мотиви,настрої,образи.

Мико́ла Кіндра́тович Ворони́й  (6 грудня) 1871, Катеринославщина —  7 червня 1938, Одеса) — український письменник,перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Один із засновників Української Центральної ради. Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався у періодичних виданнях«Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада» та інших. 1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. 

У виданому ним альманасі «З-над хмар і долин» (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, «чистого мистецтва» та інших течій у літературі і мистецтві, — І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та інших. Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, утверджує прагнення людини до краси, світла, («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності (цикл «Осокорі»).

Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові).

У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Поетичні збірки Ліричні поезії (1911),В сяйві мрій (1913).

22.Мотиви й образи громадянської та інтимної лірики Олександра Олеся. Прочитати напамять вірш «Чари ночі»

Вірш «Чари ночі»

Сміються, плачуть солов'ї  І б'ють піснями в груди:  "Цілуй, цілуй, цілуй її, —  Знов молодість не буде! 

Ти не дивись, що буде там,  Чи забуття, чи зрада:  Весна іде назустріч вам,  Весна в сей час вам рада.  На мент єдиний залиши  Свій сум, думки і горе —  І струмінь власної душі  Улий в шумляче море.  Лови летючу мить життя!  Чаруйсь, хмелій, впивайся  І серед мрій і забуття  В розкошах закохайся.  Поглянь, уся земля тремтить 

Інтимна лірика O.Олеся — дивовижна казка про кохання, найвищу красу людської душі. Поєднання громадянських й інтимних мотивів у ліриці О. Олеся, основними темами якої були кохання, природа, бурхливі соціальні події, настрої після поразки першої революції, вболівання за народ, надії на його пробудження, журба і розпач, вибухи радості й закоханості у дні Лютневої революції.

Мало кому з українських поетів-ліриків вдавалося з такою граничною щирістю й проникливістю висловити інтимні почуття. Одним з чудових свідчень тому є поезія "Чари ночі" (1904). Рядки цієї поезії сповнені живими людськими почуттями, емоційною зворушливістю, пісенною мелодійністю. Вона сприймається як гімн юності, коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи.

Поезія "Чари ночі" — прекрасне і чисте поривання юнацької душі до життєвих радощів, до дивовижного світу в собі і не менш дивовижного світу навколо. Звідси й заклик забути хоч на якийсь момент "сум, думки і горе", влити струмінь власної душі в буйне, "шумляче море" життя природи. Поет напрочуд точно вловлює ритми та мелодії гаїв і полів, музикою дихає у нього кожен образ. Це голос самої української землі, розкішної й лагідної.