МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
ЛУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
УНІВЕРСИТЕТУ “УКРАЇНА”
КАФЕДРА “СОЦІАЛЬНА РОБОТА”
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИНИКИ ОСОЬИСТІСНОЇ КОНФЛІКТНОСТІ
(Курсова робота з дисципліни “ Соціальна психологія”)
Виконавець:
студент групи 3.1.
напряму підготовки “Соціальна робота”
АРКУШИН ТАРАСА ІВАНОВИЧ
Науковий керівник:
ІВАНАШКО ОКСАНА ЄВГЕНІВНА
Кандедат психологічних наук ,доцент
ЛУЦЬК –2012
Зміст
ВСТУП ..........................................................................................................
Розділ 1. Теоретико-методологічні підстави дослідження конфліктної поведінки особистості..........................................................................
1.1.Методологічні проблеми теорії конфлікту....................................
1.2. Визначення конфлікту та характерні ознаки його прояву..............
1.3. Види та типи конфліктів..........................
РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення прояву внутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці......................................................................
2.1. Організація і методика емпіричного дослідження....................
ВИСНОВКИ.................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................................
ВСТУП
Актуальність роботи. Відомо, що рівень і ефективність життя людини, її діяльності залежать від багатьох причин -- від рівня розвитку афективно-вольової сфери, від самосвідомості індивіда, його ставлення до власного «Я» і «не-Я», системи його оцінок і самооцінок і ін. Індивід стає особистістю, розпредмечуючи, за образним виразом А.В. Петровського, великий шар життя; і чим глибше він проникне в цей шар, тим більш багатшим буде життя. Однак сфера почуттів, що переживає людина, емоційний фон її життя залежить великою мірою від її життєдіяльності. Але саме в цій сфері і виникають багато протиріч.
Останнім часом у зв'язку з ростом невротичних захворювань психотерапевти багато говорять про проблему внутрішніх конфліктів, тяжких життєвих криз. Їх запобігання і профілактика при цьому тлумачиться як профілактика захворювань і один зі шляхів формування здорової особистості.
В особистості можуть виникати внутрішні, не завжди усвідомлювані протиріччя, що ведуть до великого занепокоєння, страхів і нерідко неврозів. Ці конфлікти віднімають у людини багато сил, створюють у неї тривогу, роздратування, злість, агресію, звернену не тільки на навколишніх, але і на саму себе. Виникаючі при цьому гострі переживання вражають людину, створюють глибокий дискомфорт, приведуть до душевного неблагополуччя і різного роду «вибухам» (у виді гострих реакцій, неврозів, спроб самогубства), до несприятливої зміни деяких істотних сторін особистості. Такі конфлікти необхідно «знімати», відшукувати способи перебудови особистості, змінювати її установки, формувати нові, життєві цілі, перетворювати ставлення до себе і т.д.
Об'єкт дослідження-психологічні чинмки особистісної конфліктності
Предметом дослідження - причини й особливості переживання людиною внутрішніх особистісних конфліктів.
Мета: згідно меті та предмету дослідження в курсовій роботі були поставлені наступні завдання:
Досягнення поставленої мети передбачає вирішити такі завдання:
Аналіз і узагальнення психологічних і педагогічних джерел по проблемі дослідження з використанням категоріального апарата і принципів психологічної науки, насамперед принципів системності і розвитку; діагностичні методи: опитувальник Кеттела (16-PF) та тест Люшера (КТЛ).
Дослідження проводилося на базі середньої школи № 45 м. Києва в 11-х класах. Основним методом емпіричного дослідження стало анкетування учнів.
Практична значимість роботи.
· з'ясування механізмів поведінки особистості за умов конфліктних ситуацій та соціальних змін;
· визначення чинників безпосереднього середовища життєдіяльності людини, що впливають на особистісний конфлікт;
· вивчення мотивації конфліктної поведінки в зв'язку з належністю особистості до певних соціальних груп;
· формування типології конфліктної поведінки особистості;
· вивчення впливу ряду соціально-демографічних ознак (стать, вік, родинний стан) на конфліктну поведінку особистості;
· розроблення міждисциплінарних соціальних технологій коригування поведінки особистості за умов конфлікту.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ.
ЕтодоМлогічні проблеми теорії конфлікту.
Сьогодні зайве доводити, що людина з моменту її існування використовує конфліктні форми поведінки у повсякденному житті. З розвитком суспільства та з виникненням різного роду криз, а в першу чергу, духовної, масштаби прояву такої поведінки просто вражають: від еліти суспільства до дітей на ігровому майданчику. Сучасні педагоги та психологи зіткнулися з проблемою конфліктних форм поведінки серед студентів педагогічних вузів, майбутніх вихователів духовної та моральної культури поведінки та життя наших нащадків.
Перш ніж намагатися вирішити дану проблему потрібно чітко усвідомити: що таке конфліктна форма поведінки, причини її виникнення, види та особливості прояву серед сучасної молоді.
Конфліктна форма поведінки – це такий стиль поведінки людини (фізична, вербальна, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозрілість тощо), який детермінує виникнення конфліктів [4].
Аналіз психологічної літератури дає підстави для виявлення різних підходів науковців до обґрунтування чинників впливу на виникнення і розвиток конфліктних форм поведінки, а саме: соціально-психологічних (об’єктивних) та індивідуально-психологічних (суб’єктивних) детермінант (Н.ВГрішина)[2]; внутрішніх і зовнішніх суперечностей (Л.І.Божович)[1]; впливу психологічних властивостей особистості, що акумулюються природними задатками індивіда, його соціальним досвідом й обумовлюються взаємодією суб’єктивних і об’єктивних чинників (Л.О.Петровська, Н.І.Пов’якель, В.І.Ілійчук)[6; 4; 7].
Суперечності, детермінуючи внутрішньоособистісний конфлікт, виступають однією з передумов виникнення конфліктних форм поведінки (В.П.Бурлачук, Е.О.Донченко, Г.М.Дубчак, К.Левін, Н.І.Непомняща, Т.М.Титаренко, К.Хорні, З.Фрейд та ін.) [3; 5; 7; 8; 10].
Обгрунтування об'єктивно-суб’єктивного характеру причин конфліктних форм поведінки є досить продуктивним в процесі визначення способів їхнього попередження, вироблення оптимальної стратегії поведінки людей у типових конфліктах. До числа об’єктивних причин можна віднести головним чином ті обставини соціальної взаємодії людей, що призвели до зіткнення їхніх інтересів, думок, установок тощо. Об’єктивні причини призводять до створення передконфліктної обставини – об’єктивного компонента передконфліктної ситуації.
Суб’єктивні причини, як зазначає Н.І.Пов’якель, в основному пов’язані з тими індивідуально-психологічними особливостями опонентів, які призводять до того, що вони вибирають саме конфліктний, а не який-небудь інший спосіб вирішення об'єктивного протиріччя, що склалося. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається разом з опонентом взаємовигідно вирішити виникле протиріччя, а вибирає стратегію протидії. Практично в будь-якій передконфліктній ситуації є можливість вибору конфліктного або одного з неконфліктних способів її вирішення. Причини, у силу дії яких людина вибирає конфліктну поведінку, у контексті сказаного вище носять головним чином суб'єктивний характер.
Короткий розгляд характеру зв’язків між об’єктивними і суб’єктивними причинами конфліктних форм поведінки дає можливість відзначити наступне.
Як стверджує Н.І.Пов’якель, практично у будь-якій конфліктній поведінці існує комплекс об’єктивно-суб’єктивних причин.
Пояснити поведінку особистості, зокрема й конфліктну поведінку неможливо без аналізу соціального оточення, системи суспільних відносин, груп, з якими особистість взаємодіє, а також без вивчення ціннісно-нормативної структури суспільства, що суттєво впливає на ієрархію цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів та установок особистості.
Для теоретичного осмислення феномена конфліктної поведінки проведемо аналіз традиційних підходів до дослідження конфлікту. Соціологічні теорії конфлікту ґрунтуються на соціологічній парадигмі, згідно з якою логіка аналізу йде від економічної, соціокультурної структур суспільства до соціальних спільнот і груп, їхніх цінностей та норм, а після цього - до особистості та її поведінки. При цьому індивід розглядається як об'єкт соціальних впливів, а стан суспільства зумовлює розвиток і поведінку особистості [9, c. 53-54].
Для виявлення детермінації конфліктної поведінки особистості за умов транзиції плідною є теорія соціальної аномії. Форми аномії відрізняються багатоманіттям. В аксіонормативній сфері аномія виявляється у вигляді трансформації звичних цінностей, розмиванні колишніх принципів їхньої соціальної інтерпретації або "розщеплюванні" їхнього значення, а також може виявлятися в розбіжності соціальних норм із реаліями суспільного життя; у спотвореному або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціювання конкретного суспільства; нестабільності, нестійкості й невизначеності норм, які внаслідок цього не можуть виконувати функцію соціального регулятора.
Деформація соціальних норм виступає засадовим чинником формування різноманітних видів конфліктної поведінки та відповідних їм конфліктних поведінкових установок. Аномія у формі "безнормності", у формі "неузгодженості мети та засобів", а також у формі "порушення почуття ідентичності" є однією з суттєвих передумов опосередковування ґенези конфліктної поведінки. З огляду на це даний тип поведінки не можна пояснити поза категорією аномії. Девіантну поведінку ми розглядаємо як різновид конфліктної поведінки.
На індивідуальному рівні почуття аномії характеризується глибоким відчуттям проблем і суперечностей соціального й індивідуального життя. Особистісна аномія становить один із численних аспектів дисоціації суспільних зв'язків та структур, зумовленої перебігом соціальних змін. Діалектичний взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного в аномії виступає інтегративною характеристикою особистісних конфліктів, а також є одним із чинників мотивації конфліктних форм поведінки. Соціальна аномія є необхідною, але не єдиною умовою конфліктної поведінки особистості.
У період соціокультурної трансформації соціальні цінності зазнають суттєвих змін. Це породжує деформацію диспозиційної структури індивідів. Диспозиції особистості як продукт попереднього досвіду, в якому зафіксовано звичні засоби задоволення різноманітних ії потреб за звичних соціальних умов, не можуть бути ефективними регуляторами соціальної поведінки. Як наслідок поле конфліктної взаємодії розширюється. Ціннісно-нормативна парадигма допомагає обґрунтувати конфлікт особистості як соціальну поведінку.
Аналізспецифіки конфліктної поведінки особистості засвідчив, що виявами конфліктів індивідуально-психологічного рівня є: а) міжособистісні конфлікти; б) інтраособистісні конфлікти. Ці конфлікти суттєво залежать від соціального контексту, в якому вони виникають і розвиваються. Чинниками, що мотивують конфліктну поведінку на мікрорівні соціальних систем, є соціальні умови, які фруструють задоволення базових потреб індивідів, суперечності в системі інтересів та мотивів поведінки особистості. Специфіка особистісних конфліктів зумовлена також формою, в якій вони виявляються, й вибором стратегій при розв'язанні конфліктних ситуацій [12, c. 41-42].