17. Фази і фактори суспільного виробництва.
Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле. Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність. 1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси. 2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.
3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.
4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.
58. Державний бюджет, його основні статті, принципи побудови.
Бюджет - це план створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що виконуються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів.Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Бюджетна система будується на таких принципах:
1.Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку прибутків і витрат кожної частини бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією , єдністю форм бюджетної документації, узгодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-екон. політикою, наданням необхідної статистичної і бюджетної інформації.
2.Принцип повноти полягає у відображ-ні в бюджеті всіх прибутків і витрат.
3.Принцип достовірності - це формування бюджету на підставі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів і відображення в звіті про виконання бюджету тільки тихий прибутків і витрат, що є результатом кінцевих касових операцій банків.
4.Принцип гласності забезпечує освітлення в засобах масової інформації показників бюджету і звітів про його виконання.
5.Принцип на вічності - це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економ. розвитку.
6.Принцип самостійності забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямку їхній використання відповідно до законодавства України.
57. Державне регулювання ринку роб. сили. С-ма соц. захисту населення.
Державне регулювання ринку робочої сили – сукупність основних напрямів, форм та методів цілеспрямованого впливу держави на умови продажу й використання робочої сили. Зумовлене неспроможністю ринкової системи забезпечити виробництво робочою силою необхідної якості (її загальноосвітнім та кваліфікаційним потенціалом), зменшити зростаюче безробіття, а також забезпечити значну частину безробітних засобами до існування. Основні напрями державного регулювання ринку робочої сили:
підготовка та перепідготовка робочої сили належного рівня, стимулювання процесу створення нових робочих місць та збереження існуючих, вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання, забезпечення процесу відтворення армії безробітних. Розрізняють пряме та опосередковане державне регулювання ринку робочої сили. Перше здійснюється за допомогою правових та адміністративних методів, друге – здебільшого економічних методів (податкової, кредитної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Загалом державне регулювання ринку робочої сили відбувається з використанням економічних, правових, адміністративних важелів. ринку робочої сили – розвиток державного підприємництва, державні закупівлі товарів і послуг, надання податкових пільг і субсидій недержавним підприємствам за створення додаткових робочих місць, амортизаційна, регіональна, грошово-кредитна політика тощо. Правові важелі державного регулювання робочої сили – прийняття законів та законодавчих актів про тривалість робочого дня, оплачуваних відпусток, величину мінімальної заробітної плати, початок працездатного віку та вихід на пенсію тощо. Адміністративні важелі – накази, постанови, розпорядження уряду. Соціальний захист — це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення. Основні елементи системи: 1)встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги); 2)захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам; 3) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів; 4) пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника); 5)утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо; 6)соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо); 7)соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.); 8) надання необхідної медичної допомоги; 9) соціальне страхування тощо.