Культурні і креативні індустрії 2017

потребує різноманітних соціальних інструментів, які стимулюють творчу участь індивіда в економічній і навчальній діяльності, що здійснюється також з метою розширення впливу і доступу різних цільових груп та акторів. У статті пропонується розглянути авторську концепцію «креативної соціальної акції» як інноваційного інструментарію, що сприяє активній соціальній взаємодії, при розгалуженні застосування може мати мультиплікаційний ефект в урбанізаційному розвитку.

Abstract

Lazorenko, Olena. Impact of culture on economy and adults learning: local example.

The awareness of the role culture can be a driver for sustainable and inclusive development of the national economy and the whole society in general, because according to the draft of 2017 research findings by methodology of UNESCO, the cultural sector accounts for about 4.04% of GDP and employs 573.4 thousand people in Ukraine. This requires a variety of social tools that encourage creative participation of the individual in economic and learning activities carried out as to expansion of influence and access to various target groups and actors. In the article the author to consider the concept of the "creative social action" as an innovative tool that promotes active social interaction, with branching implementation, will have a multiplier effect of urban development.

Вступ

Світ змінюється постійно та динамічно, і це вимагає наполегливого пошуку нових форм доступу до культурних продуктів і послуг, збереження культурної спадщини як в Україні, так й у глобальному вимірі. Усвідомлення ролі культури може бути драйвером для сталого й інклюзивного розвитку вітчизняної економіки та всього суспільства загалом, адже згідно з робочими висновками дослідження «Індикаторів впливу культури на соціально-економічний розвиток в Україні» (2017, за методологією ЮНЕСКО)4, українській культурний сектор забезпечує приблизно 4,04% ВВП та надає роботу для 3,17% зайнятого населення, що складає 573,4 тис. осіб, серед яких 48% складають жінки та 52% – чоловіки. Водночас це потребує різноманітних соціальних інструментів, які стимулюють творчу участь індивіда в еконо-

4Робочі матеріали презентації дослідження Програми ЄС та Східного партнерства “Культура і креативність”. «Індикатори впливу культури та креативних індустрій на соціальний та економічний розвиток в Україні» (2017 р.). Київ, січень 2017.

URL:https://www.culturepartnership.eu/

71

мічній і навчальній діяльності, що здійснюється також з метою розширення впливуі доступу різних цільових груп та акторів. У статті пропонується розглянути авторську концепцію «креативної соціальної акції» як інноваційного інструментарію, що сприяє активній соціальній взаємодії, при розгалуженні застосування буде мати мультиплікаційний ефект в урбанізаційному розвитку.

Концептуальні підходи до визначення «креативної соціальної акції»

Креативна соціальна акція (скорочено КСА) – цедоступ до неперервного навчання та співпраці у сфері культури та креативної економіки з акцентом на цільовій групі(-ах) заходу, що проводиться протягом обмеженого періоду часу5. Поняття КСА охоплює три ос-

новні сфери: культура (включно з культурними та креативними індустріями),навчання протягом життя (з акцентом на неформальне та спонтанне навчання дорослих) та встановлення і розширення ділових зв’язків і контактів (іноді як синонім використовують кальку з англомовного терміну «нетворкінг»).

Характеризуючи першу зі складових КСА, зазначимо, що в науковому дискурсі існують різноманітні дефініції культури. Не ставлячи за мету проводити тут розвідки з цієї теми, зазначимо, що культура охоплює всю повноту способу життя і світогляду людей, це впливає на їхню структуру споживання мистецтва у всіх його проявах і культурного виробництва. Культурна й соціальна орієнтація людей відіграє вирішальну роль у їх мотивації, у тому, який вибір і пріоритети ставить особа. Водночас культуру не слід розуміти просто як розвагу,вона може бути тим фактором, що нас об’єднує, створюючи відчуття належності до певної спільноти або нації, формуючи зв'язок поміж нині живими, тими, хто вже пішов від нас, і прийдешніми поколіннями.

Якщо поняття культури є вже давно предметом дослідження, то термін «креативна економіка» з’явився тільки в поточному столітті. Його появу пов’язують з публікацією 2000 р. у журналі Business Week Magazine, яка мала назву «Корпорації 21-го століття»6 та з мо-

5LazorenkoOlena (2016). UkrainianContextoftheCreativeSocialActions. PhilosophicalDialogues

2015.ScientificCollection. Philosophy. Culture. Society-K, 2016.P.255–265.

6Business Week magazine. 21st Century Corporation.URL:http://www.businessweek.com/ 2000/00_35/b3696002.htm

72

нографією Джона Ґокінза7 «Креативна економіка: як люди роблять гроші з ідей» (2001). Креативна економіка згідно з Business Week Magazine виникає з творчості та форм, що базуються на культурній основі, які містять у собі образотворче та виконавське мистецтво, аудіовізуальну індустрію, культурну спадщину, нові медіа, книговидавництво, друковані ЗМІ, дизайн, творчі послуги (реклама, архітектура тощо). За Джоном Ґокінзом, креативна економіка спирається на використання творчих сил людини в будь-якій сфері, але при цьому культурна діяльність та культурні процеси визнають ключовими в економіці. Креативна економіка ґрунтується на трьох принципах: поперше, кожен народжується креативним; по-друге, творчість потребує свободи; і по-третє, свобода потребує ринків.

У Доповіді 2010 р. Конференції Організації Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку, креативність розглядається передусім щодо її економічних функцій, з акцентом на індустрії культури, креативних товарів і послуг: «Креативна економіка є нова концепція роботи з інтерфейсом поміж творчістю, культурою, економікою та технологією в сучасному світі, де домінують образи, звуки, тексти і символи. Креативні індустрії знаходяться на стику мистецтв, культури, бізнесу і технологій. Усі ці заходи інвестують у творчі навички і можуть приносити дохід за рахунок торгівлі і прав інтелектуальної власності». Ця економічна перспектива була домінуючою в дослідженнях протягом певного часу. Наприклад, Департамент у справах культури, ЗМІ і спорту Великобританії (2001) визначає креативні індустрії в тих галузях, які мають своє походження в індивідуальній творчості, майстерності і таланті і які мають потенціал для створення робочих місць і багатства через покоління завдяки використанню інтелектуальної власності.

Таким чином, пропонуються такі трактування понять: креативна економіка в широкому сенсі визначається як ті види діяльності, які мають своє походження в індивідуальній творчості, майстерності і таланті, і які мають потенціал для добробуту і створення робочих місць.Креативна економіка містить у собі будь-які види діяльності, де застосовується індивідуальна творчість і майстерність, і яка характеризується інноваційністю та неповторністю й веде до створення інтелектуальної власності у вигляді авторського права. Вона також може по-

7John Howkins (2001). The Creative Economy: How People Make Money from Ideas. Penguin, UK.

73

роджувати самозайнятість (наприклад письменники, художники тощо), тому що креативна індустрія охоплює багато позаштатних працівників. Це охоплює: прикладне мистецтво, рекламу, виконавське мистецтво (музика, театр і танець), видавництво, звукозапис і видавництво музичних творів, кіновиробництво, відео і фотографії, підтримку культурної спадщини та образотворчого мистецтва (художні школи, бібліотеки, архіви) і незалежних митців. Культурні індустрії розуміються тут як такі, що виробляють і поширюють товари або послуги, які на час їх розробки мають деякий специфічний атрибут, модель використання або призначення, що втілюють або передають форми культурного самовираження незалежно від їх ринкової вартості.

Другою важливою складовою КСА – є навчання протягом життя з фокусом на навчання дорослих. На цьому етапі модернізації українського освітнього простору цінності та стандарти процесу навчання перебуваютьу стані суттєвої зміни. «Авторська філософська рефлексія проблематики освіти та навчання дорослих ґрунтується на спробі осмислення базових принципів, етичних дилем, ціннісних орієнтацій і практичних підходів, що притаманні європейській політиці з освіти та навчання дорослих, як одного з сегментів пожиттєвого навчання. Входження України у Європейський освітній простір вимагає розбудови всіх складових системи пожиттєвого навчання (як синонім використовується тут термін безперервного навчання), яка стимулює модернізацію економічної та гуманітарної сфери країни. За визначенням Європейської асоціації освіти дорослих (англ. скорочено EAEA), сегмент «освіта і навчання дорослих» у європейській практиці охоплює формальну, неформальну та спонтанну форми навчання дорос-

лих людей».8Запровадженню дефініцій неформального та спон-

танного навчання дорослих передувала розробка проблематики «навчання впродовж життя» (англ. lifelong learning).Навчання впро-

довж життя, або безперервне навчання, визначається як вся навчальна діяльність, що здійснюється протягом усього життя, з метою поліпшення знань, навичок і компетенції, для особистісного, громадського, соціального або професійного розвитку.

Водночас освіта та навчання дорослих – це практика освіти, навчання та просвіти дорослих, яка відбувається після завершення формальної освіти та виходу людини на ринок праці. Автор поділяє трак-

8 Олена Лазоренко. Філософія освіти дорослих в контексті практичної парадигми пожиттєвого навчання: європейський приклад для України // Філософія освіти. 2011. №1–2.С. 256.

74

тування неформального навчання як навчального процесу, який переважно відбувається поза освітніми чи навчальними закладами, наприклад у межах робочого місця або в приміщеннях провайдерів такого навчання, що не приводить до присвоєння певної кваліфікації, але має визначені часові обмеження та є структурованим щодо використання ресурсів. Дефініція спонтанного навчання полягає в тому, що це є навчання в результаті повсякденної роботи та спілкування, спонтанне навчання не є структурованим щодо цілей навчання, часових обмежень або форм проведення, а також, як під час неформального навчання, його учасники не здобувають певної офіційної освітньої кваліфікації. Як зазначається в аналітичних матеріалах Європейського центру розвитку професійного навчання (The European Centre for the Develop-ment of Vocational Training(Cedefop, 2003), «утвердження неформального та спонтанного навчання все більше усвідомлюється як можливість покращити життя й удосконалити професійні, або ж набути нові навички й знання. Усе більша кількість європейських країн звертається до цього напряму освіти, котрий може стати альтернативою так званомуформальному (офіційному) навчанню: адже спонтанне навчання дозволяє підходити до отримання знань «з неформальної» точки зору, і така освіта доступна й на робочому місці, і вдома, і на дозвіллі». Отже, неперервне навчання– сукупність навчання в тій чи іншій формі, набутого протягом життя з метою покращення знань, навичок/компетенцій та/або кваліфікацій з особистісних, суспільних та/або професійних причин (Європейський центр з розвитку професійної освіти, 2003).

Креативні соціальні акції (КСА) проводять у формі неформального, або спонтанного, навчання дорослих. Під час КСА використовують такі навчальні методики, які добре себе зарекомендували при роботі з дорослою аудиторією, а саме: техніки модерації (індивідуальні та групові завдання, симуляції, робочі завдання тощо), фасилітації (світове кафе, парадигма позитивних змін, форсайт, відкритий простір, динамічна фасилітація, сценарний аналіз, дискусія, дебати, мозковий штурм, пошук майбутнього), тренінгові інтерактивні форми (метод «розповіді історій»/сторителінг (англ.storytelling), презентації, ділові ігри, аналіз кейсів та ін.) тощо.

Третім компонентом КСА є встановлення тарозширення ділових зв’язків (або нетворкінг, від англ. networking). Це– взаємодія з іншими людьми з метою обміну інформацією та встановлення контактів для

75

професійних та особистих цілей. Існує багато технік нетворкінгу, за допомогою яких організатори КСА можуть допомогти учасникам поспілкуватися та встановити контакти з іншими людьми вмежах таких заходів.

Креативна соціальна акція може бути зосереджена на різних цільових аудиторіях, наприклад: науковці та підприємці, ділові жінки, суспільні лідери, мистецькі куратори, працівники сфери культури й освіти, представники публічної політики та держслужбовці, представники маргінальних груп у суспільстві тощо. Це можуть бути також представники різних вікових груп – молодь чи люди старшого віку, різних професійних зайнять і ґендерів (чоловіки, жінки й ін.).

Концепція КСА була протестована під час чотирьох польових досліджень (2009, 2011, 2013 і 2015 рр.)9 у громадському середовищі, які були проведені в співпраці з низкою міжнародних і вітчизняних організацій, інституцій в Україні, при лідерській ролі ГО «Жіноча Професійна Ліга»10.

Висновок

Креативна соціальна акція, концептуальне бачення якої представлено вище, трактується як розширення доступу до культури – навчання протягом усього життя – розгалуження мережі контактів з акцентом на цільову групу(и) протягом визначеного часу. Культурна та навчальна складові, які поєднуються завдяки динамічним формам розбудови мережі ділових контактів, сприяють спільнім соціальнім діям, об'єднанню громадян у різні мережі, структури, формальні та неформальні організації, породжуючи тим самими вторинний вплив і при розгалуженні застосування можуть мати мультиплікаційний ефект в урбанізаційному розвитку.

9Програма ЄС і Східного партнерства «Культура і креативність». Креативні соціальні акції:

визначення та реалізація в Україні. URL:https://www.culturepartnership.eu/ua/article/creative- social-actions-definition-and-implementation-in-ukraine (УКР) https://www.culturepartnership.eu/en/article/creative-social-actions-definition-and- implementation-in-ukraine (EN) https://www.culturepartnership.eu/article/creative-social-actions-definition-and-implementation- in-ukraine (РУС)

10Жіноча Професійна Ліга.URL.http://lpw.org.ua/en/reports/

76

Лисинюк Марина,

аспірантка Київського національного університету культури і мистецтв

Мова як форма буття культури

Зростаюче визнання значення мов і культур як частини нематеріальної спадщини людства призвело до широкого усвідомлення необхідності вжиття заходів з вивчення і збереження мов і культур, підтримки зникаючих і відродженню мов, які вважалися безповоротно втраченими. Згідно з даними третього видання «Атласу мов світу, що знаходяться в небезпеці зникнення», в даний час у результаті процесів глобалізації на різних стадіях відмирання знаходиться 2471 мова, тобто майже половина зі збережених мов. За даними того ж видання, за час життя останніх трьох поколінь зникли 200 мов, 538 мов знаходяться в критичному стані, серйозна небезпека загрожує 502 мовам, у небезпечному становищі знаходиться 651 мова, а 607 мов перебувають у стані нестійкості [12]. Загроза втрати мовної і культурної спадщини потребує не лише дій з документації, опису та підтримки мов за рахунок проведення певної мовної та культурної політики, а й викликала безпрецедентний інтерес до міждисциплінарних досліджень явищ мови і культури, включаючи питання про їхні взаємини і ролі різних чинників у становленні мови.

На сьогодні є чимало варіантів трактування ролі мови в культурному процесі (частина/елемент/інструмент/форма культури). В цілому діапазон оцінок включає або повне розчинення мови в культурі (І. Левяш [6] та ін.), або, навпаки, заперечення прямого взаємозв’язку обох феноменів (А. Тойнбі). Крім того, багатьом дослідникам властиве вживання терміна «мова» в розширювальному значенні, що включає, крім вербальної мови, виражальні засоби мистецтва (О. Шпенглер). Сучасний напрям аналізу мови концентрується не так на граматиці, як на лексиці – саме вона розглядається як вмістилище національно-культурних смислів. Виник цілий напрям дослідження змістів різних понять, який визначається як аналіз концептосфери. Однак багато авторів відзначають розмитість поняття «концепт», варіативність тлумачення цього терміна у філологічній літературі [10, с. 9], а також поєднання його змісту з термінами «поняття» і «значення» [9, с. 27]. Така розмитість і термінологічна нечіткість не сприяє продуктивності наукового осмислення, в цілому викликаючи сумнів у продуктивності пошуку підстав національ- но-культурної змістової системи саме в сфері концептосфери.

77

Науковцями розроблено чимало концепцій мови, однак їх автори розглядають її з позиції філософії, а не культурології. Вивчення мови як феномена культури можна знайти лише у деяких авторів, причому багато хто з них дає лише побіжний аналіз точок взаємодії мови і культури. В цілому можна виокремити три основні напрями, за якими дослідники вирішували проблему співвідношення мови і культури. Одні вчені і філософи, такі, як З. Бауман [1] та ін., розглядають мову як соціокультурне явище, що виконує поряд з невербальними засобами комунікативну функцію, яка дає змогу вести міжкультурний діалог. Інші дослідники, перш за все Е. Ільєнко, О. Большаков, розглядають мову у взаємозв’язку з мисленням, що є скоріше філософською проблемою, ніж культурологічною. Так, О. Большаков вважає, що мова тісно пов’язана з мисленнєвим виокремленням окремих якостей і розглядом їх в незалежності від предмета і його властивостей, адже тільки за допомогою мови людина «реалізує прогностичну функцію мислення» [3, c. 167]. Е. Ільєнков переконує, що існують глибинні структури, які присутні в людині до того, як вона вибудовує свою фразу. Дослідник вважає, що «це структури (схеми і форми) діяльності людини, що здійснюється до, поза і незалежно від їх вираження незалежно від мови, в мові взагалі» [5, c. 94]. Він інтерпретує ці структури як схеми діяльності, що збігаються з формами самих об’єктів сфери діяльності людини.

Представники третього напряму, Ю. Лотман, Т. Кузнєцова, Є. Верещагін і В. Костомаров, запропонували пояснення зв’язку мови і культури на основі взаємної «кумулятивної функції», що дає змогу мові та культурі накопичувати знання і передавати значущу в культурному відношенні інформацію з покоління в покоління.

Ю. Лотман і Т. Кузнєцова розглядають зв’язок мови і культури з позиції філософії. Ю. Лотман, автор універсальної семіотичної теорії та методології, вважає, що мова є структурою, що утворює «... певну систему знаків, що вживаються відповідно до відомих членам цього колективу правилами». Знаками він називає «будь-яке матеріальне вираження (слова, малюнки, речі), яке має значення і, таким чином, може слугувати засобом передання змісту» [7, c. 5–9]. Використовуючи в якості об’єкта аналізу семіотичний простір («семіосферу»), всередині якої реалізуються комунікативні процеси і виробляється нова інформація, Ю. Лотман дійшов висновку, що умовою існування мови і культури є необхідність іншої людини, мови і культури, оскільки простір реальності не охоплюється жодною мовою окремо, але

78

тільки їх сукупністю [8]. У праці «Культура і вибух» Ю. Лотман вказував, що першим основним питанням опису будь-якої семіотичної системи є її ставлення до поза-системи, до світу, який перебуває за її межами. Мова як семіотична система, зазначає Ю. Лотман, «створює свій світ. Виникає питання про міру адекватності світу, створюваного мовою, світу, існуючого поза зв’язком з мовою, яка перебуває за його межами» [8, с. 12]. Вихід із нездатності однієї мови адекватно відобразити світ Ю. Лотман вбачав у відкритості культури, яка допомагає досягти «єдиної, кінцевої істини» шляхом звернення «до інших особистостей, мов та інших культур». Здатність культури створювати «вторинну (тобто більш адекватну) реальність» досягається, на думку Ю. Лотмана, на основі відносин між множинністю й одиничністю, які він зараховує до «основних, фундаментальних ознак культури».

Ідея необхідності виходу за межі своєї культури з метою подолання замкненості й однозначного розуміння світу і своєї культури виражена також у працях філософа, літературознавця і теоретика культури М. Бахтіна. У статті про стан літературознавства [2] М. Бахтін висловлювався про необхідність «діалогічної зустрічі культур» для кращого осмислення проблем, які в межах однієї культури можуть залишитися без відповіді. Визнання діалогового характеру культури призводить М. Бахтіна до усвідомлення необхідності звернення в розумінні світу до інших культур і мов. Розглядаючи розуміння як діалог, він говорить про важливість дослідження питань, пов’язаних із цим підходом у пізнанні реальності: «Розуміння як діалог. Ми підходимо тут до переднього краю філософії мови і взагалі гуманітарного знання» [2, с. 298].

Лінгвісти Є. Верещагін і В. Костомаров розглядають зв’язок мови і культури з позиції філології. Вони вважають, що мова наділена кумулятивною функцією, оскільки слово є «вмістилище знань, і оскільки на лексему «навішуються» ідеї, відомості, думки», то слово «може стати її [інформації. – М. Л.] джерелом» [4, c. 7–8]. Саме розвиток лінгвістичного аспекту культурології призвів до зростання дослідницького інтересу до питань взаємин і взаємодії мов і культур, а також ролі мови в становленні етнокультурної ідентичності. Складні взаємини мови і культури, з точки зору культурології та етнографії, визначаються особливостями сприйняття реального світу свідомістю, на основі чого створюється система уявлень про світ. Відзначаючи тісний взаємозв’язок і взаємозалежність мови і мислення й аналізуючи їх співвідношення з культурою і дійсністю, лінгвіст і культуролог

79

С. Тер-Мінасова, робить висновок, що «мова, мислення і культура взаємопов’язані настільки тісно, що практично становлять єдине ціле, що складається з цих трьох компонентів, жоден із яких не може функціонувати (а, отже, й існувати) без двох інших. Усі разом вони співвідносяться з реальним світом, протистоять йому, залежать від нього й одночасно формують його» [11, с. 39]. Складність і багатоплановість у співвідношенні культурної (понятійної, концептуальної) і мовної картин світу знаходять своє відображення у відмінностях у ламанні дійсності в мові і культурі. Уточнюючи взаємини мови і культури, С. Тер-Мінасова зазначає: «Мабуть, все-таки правильніше говорити не про співвідношення частина-ціле, мова-частина культури, а про взаємопроникнення, взаємозв’язок і взаємодію. Мова – частина культури, але й культура – лише частина мови. Отож, мовна картина світу в повному обсязі поглинена культурною, якщо під останньою розуміти образ світу, переломлений у свідомості людини, тобто світогляд людини, що утворився в результаті її фізичного досвіду і духовної діяльності» [11, с. 46]. Тісний взаємозв’язок культурної і мовної картин світу пояснює також, згідно з С. Тер-Мінасовою, невдачі різних лінгвістичних шкіл відірвати мову від реальності і вивчати мову на матеріалі суто лінгвістичних форм і структур. «Необхідно брати до уваги, – вказує С. Тер-Мінасова, – не лише мовну форму, а й зміст

– такий єдино можливий шлях всебічного дослідження будь-якого явища» [11, с. 46].

Отже зв’язок мови і культури забезпечується за рахунок репрезентативної функції мови. Предметність конкретної культури для мови постає як референт, який позначається мовним способом. Таку функцію мови можна назвати й етнокультурною, наявність якої надає мові культурний зміст й обґрунтовує її в якості одного з критеріїв етнокультурної ідентичності. Функції мови, що мають безпосереднє відношення до національної культури, полягають у зберіганні культурних цінностей у формах письмової та усної мови, переданні скарбів національної культури з покоління в покоління і формуванні людини шляхом створення особливого бачення світу і менталітету.

Мова є універсальною формою культури, вона виконує роль інтегруючого механізму різних культурних форм в єдину цілісну систему. Змістовий зв’язок базисних елементів мови з предметними формами людської діяльності розкривається діяльнісною теорією, і дає змогу їй бути загальною формою вираження людської культури, історично визначеного способу людської життєдіяльності.

80