62.Встановлення радянської влади в Україні, її ідеологічний прес. Еміграція видатних діячів літератури та мистецтва.

Встановлення радянської влади в Україні, її ідеологічний прес. Еміграція видатних діячів літератури та мистецтва. 1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з пе­реїздом до Харкова зазнав значних змін (на чолі уряду, за рекомендацією В.Леніна, став Х.Раковський; український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами; Тимчасовий уряд перетворився на постійний),

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р„ коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням ці­єї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.

За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічно'ї політики РНК України. Запро­ваджуваний економічний курс одержав назву «воєнного комунізму». Його складовими були:

• націоналізація всіх підприємств;

• заборона свобод" торгівлі, згортаний), запровадження карткової системи роз­поділу продуктів:

• мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

• введення продовольчої розкладки.

Процес радянізації в Україні мав такі риси:

• здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;

• відрізнявся суворою централізацією;

• провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, унаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.

Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприклад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.

Участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М.Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В. Винниченка, учасників дисидентського руху І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, сучасних політиків-поетів І. Драча, Д. Павличка, письменника В. Яворівського.

63.Політика «українізації» у культурних процесах. Підтримка радянської влади, більшовицької партії неросійськими народами була мізерною. Партія більшовиків залишалася переважно росіянці й міській організації, що не мала серйозної підтримки в селянських і неросійських масах.

Тому в 1923р. на ХII з'їзді РКП(б) більшовицьке керівництво поклало початок політиці коренизації партійного, радянського, профспілкового й комсомольського апаратів у національних республіках. Зміст цієї політики укладався в залученні в державний апарат, партію місцевих національних кадрів, використання службовцями місцевих мов.

Політика коренизациії в Україні одержала назву українізації. Політика українізації означала збільшення представництва українців в органах влади, культури й освіти, державних установах, розширення сфери застосування української мови в суспільстві, пробудження інтересу до національної української культури. Тобто - при внесення "українського елемента" у соціальне й культурне життя УРСР - складову частину СРСР, що поступово здобував риси унітарної держави.

1 серпня 1923р. була прийнята постанова ВУЦИК і СНК УРСР "Про заходи щодо забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвитку української мови", що стало правовою основою українізації.

Перші кроки по українізації були зроблені в розширенні сфери застосування української мови, особливо в партійних і державних органах. У серпні 1923р. партійні й державні службовці одержали строгу вказівку пройти спеціально організовані курси української мови. З 1925р. на українську мову були переведені державна переписка й публікації. Якщо в 1922р. українською мовою велося менш 20% урядових справ, то в 1927р. - уже 70%. Виросло число українців у партійних і державних органах (правда, в основному на нижчих щаблях партійно-радянської ієрархії).

Особливі успіхи були досягнуті в українізації системи утворення. Це було обумовлено рядом причин.

1)  З ідеологічної точки зору, щоб служити зразком нового ладу, радянське суспільство повинне було бути утвореним.

2) Підвищення рівня утворення було необхідно для росту виробничого потенціалу й моці держави.

3)  Головне - система освіти повинна була забезпечити виховання "нової, радянської людини", послідовного прихильника комуністичних ідей.

Зусиллями Народного комісаріату освіти до кінця 20-х років більше 90% українських дітей навчалися рідною мовою. Такі високі результати були досягнуті незважаючи на недостачу кваліфікованих учителів, більші труднощі в забезпеченні школярів українськими підручниками.

Центром розвитку науки в Україні стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН),де працювали такі видатні вчені, як М.Грушевський, С.Єфремов, А.Кримський, Д.Граве.

Відродження переживала українськомовна преса.

Політика українізації супроводжувалася національно-культурним відродженням національних меншостей. В Україні було виділено 13 національних районів, створювалися сотні шкіл на німецьких, єврейських, польських, болгарських, угорських, молдавських мовах, розширилася сфера їхнього застосування. Були створені театри національних меншостей,  видавалися десятки газет на національних мовах, добутку національної літератури, підручники.

Серед головних результатів політики українізації можна назвати наступне:

• українською мовою велося навчання в 80% шкіл, більше 50% технікумів, у кожному четвертому вузі;

• українською мовою видавалося 90% газет, половина книг, всі кінофільми, велося радіомовлення;

• українською мовою велося діловодство;

• були також створені умови для розвитку національних меншостей.

Проте, політика українізації була обмежена рамками радянського режиму, тому вона не була справжнім національно-культурним відродженням українського народу, що у нормальних умовах могло б привести до створення суверенної української держави.