24.Культурно-історичні ресурси:структура і особливості використання

До історико-культурних рекреаційних ресурсів належать історичні, історико-архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди тощо.

До популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки - укріплене житло феодалів, королів, султанів, шахів та інших володарів. Багато замків у Європі і на Близькому Сході побудували войовничі чернечі ордени. Збережені й відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії були переобладнані під музеї.

В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних витворів мистецтва.

Пам'ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Найбільша кількість пам'яток архітектури припадає на місто Львів (2500) та Львівську область. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV-XIX ст.), Вірменської (XIV-XIX ст.) та Руської вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI- XVII ст.), Святоюрського (XVII ст.) та Вірменського (XIV- XVIII ст.) соборів; Домініканського костелу (XVIII ст.). Другим щодо кількості пам'яток архітектури є місто Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі - Золоті ворота (1037 p.), Софіївський собор (1037 p.), Видуби-цький монастир (XI ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври (XI ст.). Зважаючи на виняткову художню цінність ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври, за рішенням ЮНЕСКО, внесено до списку світової культурної спадщини.

Кам'янець-Подільський - місто-заповідник, який за кількістю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особлива цінними є Стара фортеця (XI-XVIII ст.), церкви, костели, житлові споруди.

В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією Причорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Панті-капея в Криму, Ольвії - в Миколаївській області.

Характерним елементом пізнавальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні відомих письменників, художників, політичних діячів, наприклад, Оноре де Бальзака, Міцкевича, Костюшка, Растреллі, декабристів тощо. Деякі з них мають світове та європейське значення.

25. Стратегічне планування в системі менеджменту.

Термін «стратегія» походить з грецької мови і означає «мистецтво полководця». Стратегічне планування – це спосіб прогнозування майбутніх проблем і можливостей, що виступають для керівника засобом складання планів на тривалий термін, а також основою для прийняття важливих управлінських рішень.

Основні етапи стратегічного планування:

1. Формування місії організації. Місія – основне призначення організації, причина її існування, дає відповіді на такі питання: навіщо організація була створена? Навіщо здійснює свою діяльність? Навіщо буде здійснювати діяльність у майбутньому?

2. Визначення цілей організації. Ціль – кінцевий результат, якого організація прагне досягти в майбутньому.

Цілі класифікують:За вадливістю: стратегічні (формулюються з метою розв’язання загальних проблем організації – завоювання нових ринків збуту, перепрофілювання виробництва); тактичні (мають проміжний характер і формуються з метою реалізації стратегічних цілей – проведення маркетингових досліджень, збільшення бюджету на рекламу).За терміном чи часом реалізації: короткострокові (тиждень, місяць); середньострокові (3-5 років); довгострокові (більше 5 років).

3. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища: СВОТ – аналіз.

4. Управління дослідженням сильних і слабких сторін, особливо по таких аспектах як фінанси, виробництво, бухгалтерський облік, маркетинг та стимулювання праці.

5. Аналіз стратегічних альтернатив – полягає у виборі можливих варіантів розвитку організації, їх дослідженні. Варіанти розвитку: стратегія обмеженого зростання (не прагнете змін), стратегія великого зростання (прагнете радикальних змін), стратегія скорочення (скорочення цехів, штату, напрямів діяльності), стратегія комбінації попередніх стратегій.

6. Вибір стратегії – залежить від рівня ризику, впливу на результати попередніх стратегій, часу та факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, цілі та мети діяльності.

7. Реалізація стратегії – здійснюється за адміністративним (охоплює тактику, політику, процедури та правила) та економічним (включає формування бюджету, формування системи економічних показників, управління за цілями) напрямами.

8. Оцінка стратегії – здійснюється на основі аналізу отриманих результатів, на порівнянні досягнутих результатів зі встановленими цілями. 7+8= планування реалізації стратегії.