52. Створення туп, його діяльність і програмні цілі.

Розуміючи неможливість партійної діяльності, члени Ради УДРП Б.Грінченко, С.Єфремов, Є.Чикаленко та ін. вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню загальну безпартійну організацію. На з'їзді УДРП у 1908 р. ідея була підтримана, і за пропозицією О.Лотоцького нова організація отримала назву „Товариство українських поступовців" (ТУП). Нова організація виступила за федеративний переустрій Російської імперії і за надання Україні автономії, за впровадження української мови в школах і створення в Київському та Одеському університетах українських кафедр.

Свої домагання тупівці намагалися реалізувати досить важким і тривалим шляхом переговорів з російськими лібералами: партіями та організаціями (кадетами, земствами, фракціями трудовиків у Думі тощо), які мали б донести до урядових кіл українські вимоги і хоча б трохи зменшити урядові репресії проти українства.

У 1911-1913 pp. ТУП використовував різноманітні загальноросійські з'їзди земств, учителів з питань народної освіти, виховання для проведення через них резолюцій про запровадження в школах навчання українською мовою.

Для конкретизації своїх вимог у квітні 1912 р. керівництво ТУП провело з'їзд, на якому була вироблена "українська платформа", тобто вимоги організації: запровадження загальної освіти українською мовою; викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх і вищих навчальних закладах; запровадження української мови в церкві, судах та громадських організаціях на Україні; скасування заборони, на привезення із-за кордону літератури, виданої українською мовою тощо.

Для пропаганди "української платформи" ТУП уклало угоду з кадетами, що мали її відстоювати в Думі, популяризували її через журнал "Украинская Жизнь".

Таким чином, незважаючи на урядові переслідування, український рух ширився, шукав нові ідейні основи. Свідченням його могутності став Шевченківський ювілей 1914 р.

Ювілей 1914 р. великого українця, символа українського руху, став останнім напередодні вирішальних подій в українській історії.

Царський уряд, усвідомлюючи, що Шевченківський ювілей стане могутньою маніфестацією українства, заборонив будь-яке публічне вшанування його пам'яті.

До урядових заборон додався голос і чорносотенної преси, газети "Новое время", "Киевлянин" та ін.

За цих умов українська демократична громадськість, очолювана ТУПом, щоб уникнути можливих провокацій, вирішила демонстративно відмовитись від проведення в Україні, особливо в Києві, ювілейних, Шевченківських урочистостей і закликала студентів не брати участь у стихійних вуличних демонстраціях, а оголосити одноденний страйк.

Демонстративно відмовившись від святкування, ТУП вирішило надати урядовій забороні всеросійського і міжнародного розголосу. З цією метою до Думи було внесено запит саме в день роковин Шевченка, 26 лютого. Проти урядових заборон виступили фракції трудовиків, кадетів, октябристів, соціал-демократів.

Запит і обговорення запиту не лише викрили ганебну національну політику царизму, а й сприяли пропаганді ідей українського руху.

Незважаючи на заборони і заклики ТУПівців, 25-26 лютого в Києві відбулися вуличні демонстрації робітників і студентів.

Схожі виступи відбулися у Катеринославській, Полтавській, Херсонській, Волинській губерніях, Москві, Петербурзі, Тифлісі.

Таким чином, Шевченковські свята 1914 р. стали подіями, які сприяли зростанню української самосвідомості і подальшому розвитку українського руху. До нього залучились ті, що раніше були до нього байдужі.

Незважаючи на жорстокі переслідування з боку царизму, доноси і нападки чорносотенців, український національний рух у передвоєнні роки продовжував розвиватися й поглиблюватися, захоплюючи широкі маси української громадськості.