31. Формування української державності в ході Національно-визвольної війни. Б. Хмельницький як полководець і політичний діяч.

Формування української державності в ході визвольної війни

З часів Київської Русі український народ не втрачав надії на відновлення державності. Навіть увійшовши до складу Литовського князівства, українські землі тривалий час зберігали, автономію, а російська мова мала статус другої офіційної. Від початку визвольної війни середини XVII ст. ідеї відродження "Руського князівства" набувають практичного змісту. Прообразом незалежної держави була Запорозька Січ. Внаслідок перемог козацько-селянських військ, особливо на початку війни, на визволених українських землях було ліквідовано адміністративний і політичний устрій Речі Посполитої й запроваджено козацьку систему управління, пристосовану до воєнних умов, за якою адміністративні округи мали назви полків і були очолювані полковниками. У лютому 1649 р. під час переговорів гетьманської адміністрації з польський ми комісарами на чолі з А. Киселем у Переяславі Б.Хмельницький уперше чітко визначив україно-польський кордон — по лінії Люблін-Краків. І це не дивно, адже на правобережжі Вісли насильницьке окатоличення й ополячення населення розпочалося лише наприкінці XV — на початку ХVII ст. і там відчувався значний вплив "руської" віри. Зважаючи на це, найрадикальніша частина козацтва вимагала встановлення кордону з Польщею вздовж Вісли. Однак наміри Б.Хмельницького не були підтримані а ні польським урядом, а ні кримським ханом, якого лякала могутність майбутньої української держави. Це було однією з головних причин численних зрад татар у вирішальні моменти визвольної війни.

Важливе значення для України мав Зборівський договір, що завершив воєнні дії 1649 р. У ньому вперше на міжнародному рівні було зафіксовано певні результати визвольної війни. Цей договір юридично підтвердив існування козацької автономії в межах Речі Посполитої. Під владу гетьмана переходили Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства, а також Чигирин та його округи. Коронним військам було заборонено там з'являтися. На урядові посади мали право лише православні. Питання про унію та церковну власність повинен був розглянути сейм. Київський митрополит дістав місце в сенаті. Євреї та єзуїти мусили залишити Україну. Оголошувалася амністія всім учасникам визвольної війни. Козацький реєстр збільшувався до 40 тис. чоловік, зберігалися вольності Війська Запорозького.

І хоч окремі статті Зборівського договору не раз порушувались поляками, Б. Хмельницький активно розпочав державне будівництво. 1649 р. територію трьох підвладних гетьманові воєводств було поділено на 16 (а 1650 р. — на 20) полків, що складалися із 272 сотень. їх очолювали відповідно полковники й сотники. Існувала також полкова й сотенна старшина — осавул, писар, суддя, хорунжий. У руках гетьмана зосереджувалася військова, політична, судова, адміністративна і фінансова влада. Допомагала йому генеральна старшина — генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, підскарбій, хорунжий та бунчужний. Генеральний писар (за часів Б. Хмельницького цю посаду незмінно обіймав І. Виговський) керував гетьманською канцелярією і займався зовнішньою політикою. Осавули були помічниками отамана у військових справах, в охороні порядку; обозний відповідав за артилерію і постачання армії; підскарбій відав фінансами. Бунчужний охороняв гетьманський бунчук, а хорунжий — прапор. В разі необхідності Б. Хмельницький скликав старшинську раду для обговорення найважливіших воєнних або державних питань.

Своєрідною була й правова система в Україні, де залишилися чинними Литовський статут і магдебурзьке право. До них додалися нові правові акти — гетьманські універсали. Важливу роль відігравано козацьке звичаєве право. Його окремі норми діяли на Лівобережжі протягом XVIII — першої половини XIX століття.

З ліквідацією внаслідок народного повстання великого й середнього феодального землеволодіння більша частина земель перейшла до скарбу Війська Запорозького, а решту захопили селяни (так звана займанщина). Вони платили податки державі й були вільними. В Україні щезло кріпацтво.

Б. Хмельницький провадив незалежну зовнішню політику. До Чигирина, тодішньої гетьманської столиці, прибули посли з Москви, Туреччини, Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції. Він підтримував дипломатичні стосунки з багатьма відомими в світі державними діячами, зокрема О. Кромвелем (зберігся уривок із заголовка його листа до Б. Хмельницького). Та й серед старшини було чимало талановитих дипломатів — І. Виговський, С. Мужиловський, Д. Грек, І. Ковалевський, Ю. Немирич, Л. Капуста.

Б. Хмельницький активно втручався в молдавські справи. Козацьке військо на чолі з його сином Тимошем двічі (1650-го і 1653 pp.) ходило в Молдавію. Активна зовнішньополітична діяльність Б. Хмельницького сприяла зростанню міжнародного авторитету козацької держави.

Тяжкого удару українській державності завдали поразка козацького війська під Берестечком і Білоцерківський договір 1651 p., за яким козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чоловік, а територія мала обмежуватися Київським воєводством. Польська шляхта мала право вільно повертатися до своїх маєтків. Хоч гетьманською резиденцією залишався Чигирин, Б. Хмельницькому заборонялося підтримувати дипломатичні стосунки з іноземними державами. Він повинен був розірвати союз з кримським ханом. Проте Б. Хмельницький продовжував розбудову української державності. До того ж, після невдалих воєнних дій польського війська під Жванцем 1653 р. Ян Казимир II погодився на скасування Білоцерківського договору й відновлення чинності Зборівського трактату 1649 року.

Отже, зародження й розбудова української державності на визволених землях — один із здобутків боротьби українського народу. Створена військово-адміністративна державна система проіснувала ще понад століття й була ліквідована насильницьким втручанням російського царату.