28. Конфлікт у менеджменті державних організацій

Конфлікт в менеджменті - це відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути або окремими особами, або цілими групами. Конфлікти виникають внаслідок протиріч між цілями сторін, наприклад між цілями особи і всієї організації, лінійним і штабним персоналом, між повноваженнями і можливостями осіб та між групами керівників. Здебільшого конфлікти розглядаються як вияв неефективної діяльності організації і вад системи управління. Проте, в деяких випадках конфлікти можуть мати і позитивний вплив. Зокрема, вони приносять більше альтернатив, точок зору, виявляють більше існуючих проблем. Отже, конфлікт може бути функціональним, якщо його результатом є підвищення ефективності процедури прийняття рішень і відповідно самих рішень, або дисфункціональним, якщо він веде до зниження співпраці і особистої задоволеності працівників роботою. Те, яким стане конфлікт для компанії, залежить від того, наскільки ефективно ним управляють. Суть управління конфліктами полягає у правильному визначенні причин, факторів, технічних, психологічних та матеріальних аспектів, та правильний підбір процесу вирішення конфлікту.

Для вирішення конфліктів існують чотири структурних метода:

1. Роз'яснення - кожному працівнику чи групі їхніх повноважень та обов'язків, вимог, очікувань з використанням показників, таких як досягнуті результати, а також процедури, правила, політика.

2. Механізми координації та інтеграції - перший з цих методів спирається на теорію Вебера і полягає на створення ієрархії рішень у вирішенні проблеми, другий означає покращення зв'язку між групами, створення спільних функцій та видів діяльності, створення цільових груп і спільного простору.

3. Загальноорганізаційні комплексні цілі - створення загальних принципів і цілей діяльності організації, обов'язкових для всіх

4. Система винагород для працівників, що урегульовують конфлікти та допомагають досягати загальних цілей (наприклад, збільшення виробництва).

29. Напрями підвищення ефективності менеджменту державних організацій

На ефективність трудової діяльності управлінських працівників, як і працівників будь-якої іншої сфери діяльності, можна впливати. Оскільки ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять:

просування за службою;

забезпечення прийнятного рівня освіти;

набуття практичного досвіду;

підвищення кваліфікації працівників управління;

провадження періодичної атестації.

Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають і наступні фактори:

удосконалення виробничої структури організації;

раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу;

оптимізація організаційної структури, форм і методів керування;

удосконалення комунікаційних процесів тощо.