24. Мотивація діяльності у мдо

Мотивація працівників є однією з найважливіших функцій державного управління. Вона вимагає спеціальних вмінь, наполегливості й розуміння людської природи. Адже в основі поведінки кожної людини лежать певні мотиви: внутрішні прагнення, цінності, які зумовлюють спрямованість їх¬ньої активності та її форми. їх розуміння сприяє поясненню поведінки кож¬ної особи і можливостей впливу на неї.

Мотивація - це така рушійна сила, що ґрунтується на задово¬ленні певних потреб, примушуючи людину діяти з максимальними зусиллями для досягнення особистих чи організаційних цілей [39].

У літературі вказуються три фактори, за допомогою яких можна визна¬чити рівень мотивації людини: переконаність, відданість, перетворення [33].

Переконаність з позицій управління можна розглядати в двох аспек¬тах: по-перше, як погляди, відносини, почуття тощо, які визначають поведінку і вчинки людей. По-друге, - як процес логічного обґрунтування цих ідей, поглядів з метою усвідомлення їх цінності, а відповідно - певної спрямованості дій.

Відданість більш високий ступінь мотивації, який виникає внаслідок усвідомлення своїх службових обов'язків та можливості бачити результати власних зусиль. Відданість не з'являється сама по собі. Керівник повинен створити умови для виникнення цього почуття та постійно його підтримува¬ти. Працівники повинні відчувати значимість свого внеску у справу органі¬зації, а також почуття задоволення від своєї роботи. Наявність цих чинників переважить чисто матеріальний інтерес працівника, який, усвідомлюючи свою певну значимість для організації, набуває почуття відданості.

Найвищим ступенем мотивації є здатність працівника творити. Коли службовець досягає цього рівня, то повернення до попередніх методів роботи стає неможливим. Результати діяльності такого працівника є дуже високими, а зайві витрати ресурсів та часу назавжди відходять у минуле. З почуттям здатності до перетворень, яке властиве кожній людині, органі¬зація отримує виконавця-новатора, який збагачує її новими ідеями.

25. Регульювання і контроль у мдо

Контроль за діяльністю апарату державного управління є однією з форм соціального контролю, який являє собою сукупність норм, інституцій і відносин, спрямованих на забезпечення поведінки людей відповідно інте¬ресів певної соціальної групи, класів чи суспільства в цілому. Основа соці¬ального контролю - це система цінностей у сферах моралі, права, релігії, естетики, які віддзеркалюють інтереси певної соціальної спільноти. Форми соціального контролю є різноманітними на різних рівнях. На рівні су¬спільства можна вирізнити дві загальні форми соціального контролю:

формальний (правоохоронні органи, контрольно-ревізійні органи, державний примус);

неформальний (контроль засобів масової інформації, громадська думка, громадські організації).

Отже, контроль - це процес забезпечення досягнення організацією своєї мети, що складається зі встановлення критеріїв, визна¬чення фактично досягнутих результатів і запровадження корективів у тому випадку, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених критеріїв.

Методи контролю. У практичній діяльності регламентація процедур контролю має не менш істотне значення, ніж будь-які інші управлінські механізми. Право¬ве забезпечення контрольних процедур, які мають значення як для суб'єкта, так і для об'єкта контролю, повинно відповідати таким основ¬ним принципам:

• відкритість процесу контролю для засобів інформації та громадсько¬сті, гласність проведення;

• відповідність здійснюваних процедур чинному законодавству;

• законність, яка забезпечує здійснення управлінської діяльності на засадах і відповідно до Конституції та законів України;

• демократизм, що передбачає активне залучення громадян до процесу проведення контролю, інформування населення про результати контролю;

• раціональність, яка передбачає науково-практичне обґрунтування

• вдосконалення процедур, що унормовуються.