11.Геополітичні інтереси України в азії. Україно-турецькі взаємини.Роль українського впк.

Співпраця з Туреччиною набуває для України особливого значення. Вона - найближчий сусід, історично пов'язана з Україною і належить до п'ятірки країн, з якими відносини останнім часом розвивались найінтенсивніше. Тому її проголошено стратегічним партнером України.Після здобуття Україною незалежності між Києвом й Анкарою не виникало спірних питань. У розв'язанні проблем військової та економічної безпеки в регіоні Чорного моря, його демілітаризації безпосередньо зацікавлені обидві країни. Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися в пошуку балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в останні роки. Туреччина - ключова держава для України у розвитку відносин з державами Середземномор'я та Близького Сходу. Зближення України з Туреччиною зумовлено взаємною зацікавленістю у транзиті енергоносіїв, компліментарністю економік, співпрацею у форматі Чорноморського економічного співробітництва тощо. Між Україною і Туреччиною існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросою-зу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною незалежності -запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах. Зокрема, за підсумками переговорів на найвищому рівні в Анкарі в листопаді 2000 р. було ухвалено дев'ять україно-турецьких документів. Окрім того, підписано Міжурядову угоду стосовно оперативного сповіщення про ядерні аварії, Міжурядову угоду про правову допомогу та співпрацю у цивільних справах, обмін інформацією щодо ядерних установок, Міжурядову угоду про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва в галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським агентством. Як наголосив Міністр закордонних справ А. Зленко, вперше на переговорах прозвучала думка про вироблення довготривалої економічної програми на 10-15 років.Україна і Туреччина домовились спільно зміцнювати стабільність і безпеку в районі Чорного моря та Причорномор'я, а також разом боротися з тероризмом. З цією метою вони імплемен-туватимуть Документ про заходи зміцнення миру і безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі, а також використовуватимуть потенціал Чорноморського військово-морського об'єднання (BLACKSEAFOR). У спільній заяві обох президентів зазначається, що Україна і Туреччина домовилися використовувати транзитний потенціал Чорного моря і розвивати транспортну галузь у межах Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). При цьому обидві країни мають на меті інтегрувати транспортну інфраструктуру Чорного моря з Транс'європейською транспортною мережею.

12. Охарактеризувати основні причини розпаду Югославії та вказати особливості зовнішньополітичної орієнтації сербів та хорватів.Складалася з 6 республік: Боснія і Герцеговина (столиця Сараєво), Македонія (Скоп'є), Сербія (Белґрад), Словенія (Любляна), Хорватія (Загреб) і Чорногорія (Тітоґрад — тепер Подгориця) та двох автономних країв у складі Сербії: Воєводина (Нові-Сад) та Косово (Пріштіна).Розпад СФРЮ розпочався в 1990 р.Головними факторами дезінтеграції та розпаду югославської федерації стали:- розпад єдиного економічного простору та інтегрованого ринку, наслідком чого став економічний ізоляціоналізм республік; спроба федералізації СКЮ, розпад правлячої партії та крах комуністичної «самоуправлінської» ідеології як цементуючого єдність федерації фактору;- крах ідеї югославізму та заміна її націоналізмом;- криза політичної системи, ослаблення вертикалі влади та перенесення центру ваги влади з федеративного на республіканський рівень;- параліч союзних органів влади, відсутність політичної волі та обмеження засобів у керівництва країни для подолання відцентрових тенденції;- протистояння двох концепцій подальшої долі Югославії, одну з яких (дезінтегруючу) підтримали США та країни НАТО;- ускладнення міжнаціональних суперечностей, історична пам'ять про сербсько-хорватські конфлікти;- відсутність певної гнучкості, прагнень до компромісу та впертість керівництва Сербії і Чорногорії у відстоюванні ідеї югославізму, ілюзорність сподівань на об'єднання усіх сербських земель.Югославські війни або Війна в Югославії — низка військових конфліктів, що відбувалися на території колишньої республіки Югославії у період між 1991 та 2001 роками і були проявом дезінтеграційних процесів в державі, що полягали у прагненні народів Югославії здобути свою державну незалежність та у прагненні переважно сербських сил не допустити цього. Завершились війни утворенням нових незалежних держав.Югославські війни головним чином відбувались між сербами, які прагнули зберегти Югославську державу та народами, що добивались незалежності від неї — хорватами, боснійцями, словенцями та албанцями, а також між хорватами і боснійцями у Боснії та Герцеговині і між македонцями та албанцями в Республіці Македонія. Югославські війни відбувались на території усіх шести колишніх республік Югославії і призвели до перетворення їх на незалежні держави. Безпосереднім результатом конфлікту стало проголошення сьомої незалежної держави Косова. Югославські війни стали одним з наймасштабніших військових конфліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та великою кількістю скоєних військових злочинів.