56. Фактори економічного зростання нік у другій половині хХст

Факторами економічного зростання НІК (а саме на прикладі Південної Кореї) у 1961-1991 роках були:

• підтримка макроекономічної стабільності через консервативну (в ряді випадків авторитарну) грошово-кредитну та фінансову політику;

• максимальне стимулювання розвитку найбільших ТНК (чеболей);

• створення експортноорієнтованої та імпортозаміщувальної моделі економічного розвитку та збереження на перших порах закритості внутрішнього ринку;

• специфічна митно-тарифна політика, що була орієнтована на абсолютизований захист вітчизняного товаровиробника;

• чітке позиціювання галузевих пріоритетів у відповідні періоди реформування економіки країни;

• високий рівень експлуатації робочої сили, нетиповий для більшості постіндустріальних держав;

• поєднання західної системи організації з традиційними віруваннями і уподобаннями корейського народу.

57. Інноваційна модель розвитку країн Пд-Сх. Азії та значення їхнього досвіду для України.

Розвиток дво- і багатосторонніх відносин України з НІК є надзвичайно важливим як для нашої держави, так і для цього мегарегіону світу. Перспективними галузями для співробітництва могли б стати:

• торговельно-економічна сфера. Продаж українських технологій, а також сталі, прокату, хімічних товарів; закупівля продукції «тропічного землеробства». Ряд країн – Аргентина, Бразилія, Мексика, Сінгапур, Південна Корея також могли б продавати свої технології в Україну. На галузевому рівні перспективними є авіаційна, енергетична, верстатобудівна, телекомунікаційна та фармацевтична промисловості;

• військово-промисловий комплекс. Передбачає не тільки нарощування обсягів торгівлі відповідними технологіями, а й продаж зброї, якість якої давно вже була високо оцінена фахівцями.;

• науково-технічне та технологічне співробітництво включає співпрацю в галузі космічних досліджень. Україна зацікавлена у розвиткові спільних проектів в галузі ядерної енергетики, авіаційному машинобудуванні, оптико-механічних дослідженнях та експериментальному виробництві в них;

• гуманітарне співробітництво передбачає з одного боку – залучення студентів з НІК до навчання в українських вузах, з другого – залучення українських фахівців для викладання в різних навчальних закладах країн ПСА та Латинської Америки.

58. Загальна характеристика економічних систем країн, що розвиваються

Підсистема країн, що розвиваються, включає 4/5 всіх країн світу. У них проживає більше 77% населення Землі. Економічний стан країн, що розвиваються, їх проблеми безпосередньо позначаються на переважній частині людства. До цієї підсистеми відносяться всі азіатські країни, окрім Японії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру і Ізраїлю, всі країни Африки, виключаючи ЮАР, а також країни Латинської Америки. Їх характеризують надзвичайно строката зовнішність, різні умови і рівні соціального і економічного розвитку. Разом з тим існує ряд ознак, які об'єднують країни, що розвиваються, в особливу групу держав. Спільність цих ознак має соціальне, економічне і історичне коріння.

Основні ознаки країн, що розвиваються

1. На сучасній зовнішності багатьох країн, що розвиваються, лежить глибокий відбиток їх історичного розвитку, пов'язаного з колоніальним і напівколоніальним минулим.

2. У підсистемі країн, що розвиваються, до цих пір співіснують різнорідні продуктивні сили — доїндустріальні і індустріальні типи продуктивних сил. Соціально-економічний розвиток в них здійснюється поволі.

3. Різнорідність продуктивних сил зумовила багатоукладністю соціально-економічної структури країн Азії, Африки і Латинської Америки. Багатоукладність є наявністю ряду секторів господарства, що характеризуються різними формами виробництва від патриархально-общинной, дрібнотоварної до кооперативної і монополістичної.

Різні устрої складають два щодо автономних сектори — традиційний і сучасний.

4. Один з найважливіших критеріїв виділення країн, що розвиваються, в окрему світову підсистему — їх слаборозвинутість і відсталість.

Слаборозвинутість виражається в якісній неоднорідності і системній неврегульованості суспільства, що складається з різних економічних і неекономічних інститутів сучасного і традиційного типів, а також перехідних проміжних інститутів.

Відсталість відображає стан господарства цих країн, яке характеризується низьким рівнем розвитку чинників виробництва. Відсталість країн, що розвиваються, зумовлює їх залежність від промислово розвинених держав.

5. Країни, що розвиваються, відрізняються від розвинених соціальною структурою суспільства. Ділення на класи не завжди профілює їх соціальну структуру. Соціальні організми особливо афро-азіатських країн включають різні утворення — класові, некласові (етнічні, релігійні, кастові та інші спільності) і позакласові (шари, що втратили регулярний зв'язок з суспільним виробництвом).

6. Країни, що розвиваються, на відміну від західних держав ще не подолали громадський тип соціальності, висхідний до родового ладу. Він визначається особовим характером соціальних відносин, зв'язками, заснованими на спорідненості, сусідстві, роді, племені і т.д. У цілій низці країн, що розвиваються, не сформувалося розгалужене і міцне цивільне суспільство — соціально організована структура, що складається з самодіяльних організацій добровільного членства.