50. Сучасна галузева структура економіки Китаю та показники ефективності китайської економічної системи

У сучасній структурі КНР на промисловість припадає 52% створеного ВВП, на сільське господарство – 15% та на послуги 33%, що дозволяє відносити країну до індустріальних держав світу з високою питомою вагою базових галузей виробництва (чорна та кольорова металургія, енергетика, хімічна промисловість). Найбільш динамічною галуззю промисловості у ХХІ ст. виявилися електронна та електротехнічна індустрії, які вивели Китай в число світових лідерів. Приміром в 2004-му році на цю країну припадало 30% світового випуску побутового електронного обладнання,близько ¾ світового продажу DVD-програвачів, 1/3 телевізорів, мобільних телефонів та персональних комп’ютерів.Таким чином, сучасна промислова структура КНР уособлює в собі доволі різні елементи індустріальної моделі розвитку господарства та постіндустріальної світової кон’юнктури на продукцію «нової економіки». За вартістю продукції, що випускається можна виділити наступні галузі: виробництво чавуну та сталі, видобування кам’яного вугілля, машинобудування, виробництво озброєння, легка промисловість (текстиль, одяг, взуття, іграшки), цементна промисловість, виробництво хімічних добрив, харчова індустрія. Значна частина продукції споживається на внутрішньому ринку, який є найбільшим в світі, проте суттєво обмежений низькою купівельною спроможністю населення. Аграрний сектор є доволі важливим для економіки Китаю. З 750 млн. осіб населення, що складає в КНР робочу силу майже 50% зайняті в аграрному виробництві. У сфері послуг країни домінуючою галуззю виступає торгівля, товарооборот якої за період економічних реформ зріс в 12 разів, передусім за рахунок ринкової торгівлі. У цій галузі національної економіки зайнято близько 26% сукупної робочої сили.Особливий інтерес з боку потенційних інвесторів має також фінансова у т.ч. банківська система Китаю.

51. Тенденції та перспективи розвитку економіки Китаю

Головними факторами подальшого економічного зростання в КНР найближчим часом виступатимуть: суттєве нарощування експорту, збільшення капіталовкладень, що забезпечують близько половини приросту ВВП, прямі іноземні інвестиції в економіку країни та перехід країни до технологічного етапу розвитку. Важливе значення має також участь КНР у міжнародних економічних структурах – СОТ, АТЕС. Важливим напрямком зовнішньоекономічної діяльності країни протягом останніх двадцяти років було залучення прямих іноземних інвестицій, щорічний приплив яких збільшився з 1,5 млрд. наприкінці 80-х років до 40-50 млрд. на поч. ХХІ ст. Серед багатьох причин «інвестиційного буму» в Китай слід назвати три головні: низька вартість робочої сили. Оплата праці за годину в КНР у 2003 році становила лише 0,66 дол.; високий інвестиційний потенціал країни, який має прояв у високому рівні гармонізованого показника норми нагромадження та норми заощаджень; наявність одного з найбільших у світі споживчих ринків, який поки що далекий від повного насичення.Елементами ризику іноземних інвестицій в КНР виступають: недостатній споживчий попит, низька продуктивність праці, надлишок малокваліфікованої робочої сили. Розвито з Україною: в 2001році було підписано «Спільній декларації про дружбу та всебічне співробітництво у ХХІ ст.» Найбільш активними українськими експортерами до Китаю виступають такі підприємства як «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь». Основу експорту України до цієї країни становлять: сталь та прокат, металургійне обладнання, вантажні автомобілі, електронні комплектуючі, залізничні вагони. В структурі імпорту переважає одяг, взуття, побутова електроніка, іграшки. Найважливішими галузями подальшої диверсифікації розвитку зовнішньоекономічних відносин виступають: науково-технічне співробітництво в оборонній галузі промисловості, в розробці нових технологій, дослідженні космічного простору, охороні інтелектуальної власності, медичній науці тощо; співробітництво в гуманітарній сфері передбачає нарощування передусім контактів між Україною та КНР в галузі освіти. Взаємне визнання дипломів про освіту і наукові ступені, розширення студентського обміну та запрошення на навчання китайських студентів (станом на 1.01.2004 р. їх налічується у вузах України понад 7 тис.); міжрегіональне співробітництво.