41. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків

Традиційними статтями російського експорту є нафта та природний газ, деревина та продукція первинної деревообробки, метали, хімікати, товари широкого народного вжитку, продукція ВПК. Експорт цих та ряду інших товарів у 2004-му році становив 182 млрд. дол., при цьому найбільша питома вага належала продукції енергетичного сектору економіки, на що істотно вплинула сприятлива кон’юнктура на нафту та природний газ, ціни на які невпинно зростали. Основними споживачами російського експорту є Німеччина, США, Італія, Білорусь та Китай.

Структура імпорту відображає в основному доволі високий споживчий попит на промислові та продовольчі товари, які не можуть бути вироблені достатньою мірою в національній економіці чи мають нижчі за вітчизняні споживчі властивості. До них належать: машини та обладнання, споживчі товари, ліки, м’ясо, зерно, цукор, металургійні напівфабрикати тощо. Російський імпорт у 2004-му році становив 94,8 млрд. дол., тобто був фактично у 2 рази меншим за експорт. Основними імпортерами російських товарів виступають Німеччина, Білорусь, Україна, США, Казахстан, Італія

Розвиток відносин з ЄС, хоча Росія і не ставить для себе за мету набуття членства у цій організації, визнається досить важливим як для РФ, так і для Євросоюзу. У 1997 році вступила в силу Угода про партнерство та співробітництво між РФ та ЄС, а вже у 1999-му році ЄС ухвалив колективну стратегію по відношенню до Росії. У тому ж році РФ затвердила «Стратегію розвитку відносин Російської Федерації з Європейським Союзом на середньотермінову перспективу, в якій виділено наступні пріоритетні галузі розвитку :

*експорт палива, товарів ядерного циклу та інших видів енергоресурсів;

*освоєння нафтових родовищ і створення енерготранспортних структур;

*збільшення питомої ваги готових виробів, машин та обладнання в експорті Росії;

*здійснення комерційних космічних запусків.

Передбачається також створення зони вільної торгівлі, подальший розвиток єврорегіонального співробітництва тощо.

42. Власність в національній економічній системі Російської Федерації

Основне місце в діловій активності зайняв приватнокапіталістичний сектор. Доля приватного і змішаного секторів у виробництві ВВП склала 70%, в числі зайнятих — 60%. Вони виникли в результаті зламу що займав домінуюче положення державного сектора. В ході цього процесу були порушені принципи економічної свободи, рівноправ'я і соціальної справедливості. Основні господарські суб'єкти були передані до приватних рук безкоштовно або за безцінь (в середньому за одне приватизоване підприємство в промисловості отримане 15,5 тис. дол.). Роздані всьому населенню приватизаційні чеки попали в руки керівників створених різного роду об'єднань, фондів шляхом шахрайства, використання державних коштів. Величезні надбання зосередилися в руках окремих осіб. Основна дорога їх збагачення — входження або близькість до владних структур, «сім'ї». Склався кримінально-номеклатурний капіталізм, або клептократія. Для системи власності, що утворилася характерна клановість. Зрощення з державним апаратом і криміналом угрупування нових власників контролюють ринки, ведучи боротьбу за володіння над найбільшими і прибутковими підприємствами і доступ до державного бюджету. Клани цементують неформальна залежність, кругова порука, відданість. Вони володіють величезною економічною і політичною владою, володіють ЗМІ, пригнічуючи незалежну активність, усуваючи неугодних чиновників і підприємців. Домінування кланових угрупувань деформувало товарно-грошові стосунки, перетворивши їх на квазіринкових. Кланова структура підприємництва породжує монопольну структуру господарської діяльності і ринку. Вона утворюється в результаті особистої унії кланів і державних структур, створення «дружніх» компаній, які очолюються особами, пов'язаними з органами влади. Це дозволяє угрупуванням обмежувати участь на ринку інших, використовуючи правові, адміністративні і силові методи, у тому числі доводячи їх до банкротства. У цих умовах ефективні підприємства можуть виявлятися неприбутковими. Клановость і пов'язана з ним кримінальна і тіньова економіка пригнічують ініціативу інших господарюючих суб'єктів, прагнення домашніх господарств до збереження, деформують регулюючу і соціальну роль держави. У важкому положенні опиняється сектор дрібного і середнього підприємництва.