3.3. Формування та спорядження загону ольшанців

Організація десанту була доручена командуванню 1-го гвардійського укріпрайону. Десант наказано сформувати зі складу 384-го ОБМП.

Командиром десанту загону призначили лейтенанта К. Ольшанського. Ольшанський був поранений у ліву щоку під час боїв за Широку Балку, але не дивлячись на поранення він наполягав на своїй участь у десанті[21, с.75].

Підготовка до десанту велась таємно але чутки серед бійців швидко розійшлись, багато бійців викликалися добровольцями.

У донесеннях розвідки зазначалось, що Миколаївський порт повністю замінований. Командування отримало повідомлення проте що причали та будівлі в порту заміновано. Щоб уникнути великих втрат і не зірвати операцію, командування вирішило включити в десант групу саперів. Окрім того, командувач 28-ї армії вирішує відправити із загоном своїх особистих зв’язківців. Так до десантників приєдналися 12 армійців.

Таким чином, десантний загін був сформований з п’ятдесяти п’яти моряків 384-го ОБМП та дванадцяти армійців. Це були зв’язківці зі штабу 28-ї армії, чотири сапери з 1-і роти 57-го окремого інженерно-саперного батальйону і п’ять з 1-го гвардійського укріп району. Для зручності і гнучкості управління загону було розбито на дві групи[55, с.257].

Ольшанський особисто звертався до командира 1-ї роти 57-го окремого інженерно-саперного батальйону капітана Ф. Сафонова, сказав, що сапери повинні мати все необхідне спорядження для швидкого розмінування причалу в Миколаєві, озброїти автоматами, а набоями та продовольством їх забезпечать моряки, З 57-го окремого інженерно-саперного батальйону виділялись чотири людини: сержант П. Т. Русин, єфрейтори С. О. Стельмахов і Д. М. Чекунов, рядовий Л. Д. Руденко[20, с.132].

На долю цього невеликого загону випала честь першими увійти в Миколаїв, і тому відбір був жорстоким. Багато учасників десанту брали участь у боях під Одесою, Севастополем, Сталінградом,в десантних операціях під Керчю, Новоросійськом, Таганрогом, Маріуполем, Осипенко.

В 16 годин командир батальйону зібрав десантний загін в штабі, який розташувався в будинку на березі річки. Котанов на схематичній карті показував Миколаїв та порт. Шлях загону буде складним, через те що берег контролюються ворогом, особливо правий берег, на якому розташовані румунські війська. Начальник штабу капітан Самарин зачитав бойовий наказ. Начальник оперативного відділу штабу 1-го гвардійського укріп району підполковник Андрощук с формулював задачу десантові. Вона заключалася у тому, щоб після висадки діяти вздовж берегу Південного Бугу в сторону фронту на з’єднання з 8-м гвардійським батальйоном майора Маричева[4, с.267].

Десант повинен був на плавзасобах з Богоявленська висадити десантний загін у складі 67 чоловік в районі елеватора. Початок операції в ніч з 25 на 26 березня 1944 року, час відправки 20.00 25 березня, час висадки 5.00 26 березня. Інші підрозділи батальйону повинні були бути готовими до висадки наступними ешелонами.

Десант був готовий, але плавзасобів не виявилось. Інженерні частини відставали через бездоріжжя, а кораблі Очаківської військово-морської бази вирішували інші питання. У розпорядженні десантників мали бути виділені понтони. Але буксирних засобів не було, та вони й не бажані через шум двигунів. Йти на веслах, на високобортних понтонах неможливо. Гребці, навіть стоячи, не діставали веслами до води[31, с.2].

Командування армією попередило про відсутність плавзасобів та наголосило на потребі самостійного їх пошуку. Але їх не було взагалі, тому що коли ворог відступав було знищено усі рибацькі баркаси, човни. Більшість з них затоплені, збереглися лише ті що місцеві жителі сховали в очереті.

У штаб батальйону викликали голову рибного колгоспу Семена Овер’яновича Федоровського. На питання скільки є човнів і в якому вони стані, він відповів, що човни та баркаси затоплені в річці. Треба було витягти їх з води, передивитися та відремонтувати.

Місцевих хлопців Василя Пономаренка, Михайла Левицького, Михайла Васильченка, Федора Карловича командир батальйону Котанов відправив в село Галіцинове. В Галіциновому потрібно було зібрати усі можливі плавзасоби та відтягнути їх в Богоявлинське. Галіциновські мешканці ховали човни у скиртах, але придатними виявилися лише два[48, с.5].

У Богоявленську на березі ремонтували баркаси та човни. Туман на річці приховав від ворога підготовку човнів. Працювали дві доби. 24 березня були готові три човни. У ремонті приймали участь двадцять чотири рибалки. Тільки ввечері 25 березня були відремонтовані сім човнів три каюки та чотири баркаси. Штаб Котанова знаходився у будинку І. М. Коби на вулиці 12 років Жовтня (тепер вулиця Ольшанців ). Іван Миколайович Коба за активну допомогу у підготовці десанту був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня[55, с.134].

Десант мав на озброєнні ручні кулемети, автомати, протитанкові рушниці та гранатомети, також мали можливість викликати артилерійську підтримку.

Командний пункт командира батальйону Ф. Є. Котанова знаходився у північній стороні с. Богоявленське, а наглядовий пункт у північно-західній околиці Широкої Балки. Також була встановлена схема організації зв’язку та таблиця радіосигналів для зв’язку з 1-м гвардійським укріпрайоном та 295-ю стрілецькою дивізією. Для підтримки зв’язку у загону було дві рації.

Для зручності загін було розбито на дві бойові групи. Командиром першої групи назначений молодший лейтенант Корда, до неї ввійшли один розвідник, чотири стрільці, шість кулеметників, шість автоматників, чотири бійця для обслуговування двох протитанкових рушниць, шість саперів. Всього до складу першої групи ввійшли двадцять вісім чоловік.

Командир другої групи – молодший лейтенант Чумаченко, до неї ввійшли два розвідники, чотири стрільці, вісім автоматників, чотири кулеметники, двоє бійців для обслуговування двох протитанкових рушниць, шестеро саперів. Всього двадцять сім чоловік.

Командування загону на чолі з Ольшанським налічувало дванадцять осіб. Це командир загону, тобто К. Ольшанський, замісник командира з політичної частини – капітан Головльов, начальник штабу загону – лейтенант Волошко, зв’язківець командира загону, зв’язківець начальника штабу загону, санітарний інструктор, шість радистів[34, с.58].

Отже, загальна кількість загону складала шістдесят сім осіб.

В призначений час десантники прибули на місце посадки. Погода була несприятлива. Йшов мокрий сніг, сильний вітер піднімав великі хвилі. Кожен боєць мав гарне спорядження, не дивлячись на погане військове постачання. Десанту для виконання операції намагалися виділити якомога більше бойових припасів: набої, гранати, фінські ножі та інше[53, с.112].

До десантників приєдналися два армійських зв’язківця. К. Ольшанський доповів, що загін готовий для виконання завдання, але ще дев’ятеро саперів не підійшли. Котанов вирішив зачекати на них. Але командування 28-ї армії наполягало на негайному початку операції. Тоді командир батальйону приймає рішення відправляти десант без саперів.

Разом з командиром батальйону знаходився замполіт Аряшев С. В. В обов’язки замісника командир батальйону по політичній роботі входило: при відправці групи десанту для проведення бойових дій перевіряти особовий склад, виділений в загін відповідно до списку, уточнювати прізвища, імена, по-батькові, адреси найближчих родичів і т. д. Жодного зі своїх обов’язків майор Аряшев не виконав, що в подальшому слугуватиме причиною втрати імен армійських бійців[6, с.4].

Разом із загоном йшли семеро чоловік провідників: Прудський Іван Єфимович, Андрєєв Андрій, Стахарський Павло Данилович, Васильєв Яків Пантелеймонович, Пихус Євген Дмитрович, Стеценко Петро Константинович, Васильченко. Човни були занадто завантажені. На веслах сиділи семеро рибалок та дванадцять понтонерів з командуючим взводу Добриніним М. К. з 44-го окремого понтонно-мостового батальйону. Як тільки човни відійшли, на березі з’явилися сапери. Майор Котанов дав команду повернутися. Щоб розмістити сапері, висадили шістьох рибалок, залишився тільки Андрєєв[15, с.259].

Човни знову відійшли від берегу. Старі човни почали протікати, бійці безупинно вичерпували воду. Коли перевантажені човни дійшли до переднього Сиверсова маяка, їх почало заливати водою. Ольшанський прийняв рішення зняти понтонерів, човни розвернули до берега. Про це свідчать офіційний звіт 384-го ОБМП і очевидець, командир понтонного взводу Добринін. З човнів висадили дванадцятьох рядових та їхнього командира. Далі веслували вже самі десантники[53, с.118].

Про те, що човни протікають та тонуть Оьшанський доповідав по радіо в штаб батальйону. Зв’язок із загоном Ольшанського підтримували штаб батальйону морської піхоти, штаб 1-го гвардійського укріп району та штаб 28-ї армії. Останній розіслав розпорядження, у якому командирам 2-го гвардійського механізованого корпусу 49-ї гвардійської стрілецької дивізії та 295-ї стрілецької дивізії прийняти усі міри для підтримки зв’язку з загоном Ольшанського на період бою в місті Миколаєві. Зв’язок був встановлений, а також підрозділи цих частин були готові підтримати бій десанту[53, с.121].

Першим йшов човен Ольшанського, він був двомісним, разом з командиром знаходився провідник Андрєєв. Останнім був човен Чумаченка. Біля села Широка Балка шлях був найнебезпечнішим. Справа в тому, що в цьому районі, посередині річки, знаходиться острів Батарея, на якому розміщувались сили противник, які обстрілювали обидва береги. Також в цьому районі ворог знаходився по обидва береги, в небо час від часу здіймалися сигнальні ракети. Десантні човни трималися ближче до лівого берегу, тобто до Широкої Балки. Ворожі кулеметники під час чергового обстрілу поранили матроса Осипова.

Таким чином десант підійшов до місця висадки. Провідник Андрєєв вказав та привів точно до вісімнадцятого причалу – місця висадки[13, с.360].

З усього вищезазначеного ми можемо зробити висновок про кількісний склад загону. Згідно результатів дослідження можемо стверджувати, що до загону ввійшло п’ятдесят п’ять десантників та дванадцять армійців. До місця призначення дісталися на сімох човнах, які буквально були підняті з дна ріки та відремонтовані власними силами. Десант був добре озброєний, мали протитанкову зброю, гармати та інше. Тобто, десант мав реальну можливість дістатися місця призначення у такій кількості та вести бій зі значними силами ворога.