34. Природна вентиляція

Переміщення повітря в системах природної вентиляції відбувається:     • унаслідок різниці температур зовнішнього (атмосферного) повітря і повітря в приміщенні, так званій аерації;     • унаслідок різниці тисків «повітряного стовпа» між нижнім рівнем (обслуговуваним приміщенням) і верхнім рівнем — витяжним пристроєм (дефлектором), встановленим на крівлі будівлі;     • в результаті дії так званого вітрового тиску.     Аерацію застосовують в цехах із значними тепловиділеннями, якщо концентрація пилу і шкідливих газів в припливному повітрі не перевищує 30% гранично допустимою в робочій зоні. Аерацію не застосовують, якщо за умовами технології виробництва потрібна попередня обробка припливного повітря або якщо приплив зовнішнього повітря викликає утворення туману або конденсату.    У приміщеннях з великими надлишками тепла повітря завжди тепліше зовнішнього. Важче зовнішнє повітря, поступаючи в будівлю, витісняє з нього менш щільне тепле повітря.     При цьому в замкнутому просторі приміщення виникає циркуляція повітря, що викликається джерелом тепла, подібна тій, яку викликає вентилятор.     У системах природної вентиляції, в яких переміщення повітря створюється за рахунок різниці тисків повітряного стовпа, мінімальний перепад по висоті між рівнем забору повітря з приміщення і його викидом через дефлектор має бути не менше 3 м. При цьому довжина горизонтальних ділянок воздуховодов, що рекомендується, не має бути більше 3 м, а швидкість повітря у воздуховодах — не перевищувати 1 м/с.     Дія вітрового тиску виражається в тому, що на навітряних (звернених до вітру) сторонах будівлі утворюється підвищене, а на підвітряних сторонах, а інколи і на крівлі, — знижений тиск (розрідження).     Якщо в обгороджуваннях будівлі є отвори, то з навітряного боку атмосферне повітря поступає в приміщення, а із завітреною — виходить з нього, причому швидкість руху повітря в отворах залежить від швидкості вітру, що обдуває будівлю, і відповідно від величин виникаючих різниць тисків.     Системи природної вентиляції прості і не вимагають складного дорогого устаткування і витрати електричної енергії. Проте залежність ефективності цих систем від змінних чинників (температури повітря, напряму і швидкості вітру), а також невеликий тиск, що розташовується, не дозволяють вирішувати з їх допомогою всі складні і багатообразні завдання в області вентиляції.

35. Система штучної (механічної) вентиляції.

Вентиляція-це організований і регульований повітрообмін, який забезпечує видалення з виробничих приміщень нагрутого або забрудненого повітря і подачу чистого зовнішнього.

Штучна (механічна) вентиляція на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону.

Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітряний забір у найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за його межами. Найбільш досконалою системою штучної вентиляції є кондиціювання, тобто очищення повітря і створення та автоматичне регулювання в приміщенні оптимальних мікрокліматичних параметрів: температури, вологості, швидкості руху повітря.Кондиціонери є місцеві й центральні. Місцеві передбачають лише охолодження повітря.За допомогою анемометра визначають швидкість руху повітря.

36. Основними поняттями системи світлотехнічних одиниць і величин є світловий потік, сила світла, освітленість та яскравість. Світловий потік (Ф) - потік променевої енергії, що сприймається органами зору як світло. Одиниця світлового потоку - люмен (лм) - дорівнює потоку, який створюється в одиничному тілесному куті со, рівному 1 стерадіану, точковим джерелом світла в 1 канделу. Стерадіан - одиничний тілесний кут со з вершиною у центрі сфери, який вирізає на поверхні сфери радіусом 1 м площину, рівну 1 м2.

За величину яскравості прийнято ніт - це яскравість їм2 плоскої поверхні, яка відбиває у перпендикулярному напрямі силу світла в 1 канделу. До якісних показників умов зорової роботи належать фон, контраст об'єкта з фоном, видимість, показник осліпленості та ін. Фон - це поверхня, яка прилягає до об'єкта розрізнення, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбиття світлових променів р, який оцінюється виразом: р = Фтд/Фпад,. (12.4) де Ф„ід, Фпш) - відповідно відбитий і падаючий світловий потік, лм. Фон вважається світлим при р>0,4, середнім при р=0,4...0,2 і темним при р<0,2. Контраст об'єкта з фоном (К) характеризується співвідношенням яскравостей розрізняльного об'єкта та фону:/L,l>0H. (12.5) Контраст вважається великим при Л>0,5, середнім при і<Г=0.2...0,5 і малим при /С<0,2. Видимість Охарактеризує здатність ока розрізняти об'єкт з фоном. Вона залежить від контрасту фактичного К та порогового Кпор (найменший контраст, який сприймається органами зору, Кпор =0,01): V = K/Knop, (12.6) Для вимірювання освітленості і світлотехнічних величин застосовують прилади - люксметри модифікації Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117 та портативний цифровий люксметр-яскравомір ТЭС 0693. Всі вони працюють із застосуванням ефекту фотоелектричного явища. Світловий потік, потрапляючи на селеновий фотоелемент, перетворюється на електричну енергію, сила струму якої вимірюється міліамперметром, який проградуйований у люксах. Застосовують також вимірювачі видимості - фотометри та інші комплексні вимірювачі світлотехнічних величин.