12. , 16 Суть та цілі приватизації

З початку 1980-х років у деяких економічно розвинутих країнах почав набирати розмаху процес перетворення державних підприємств у приватні. Перетворення державної власності у приватну називають приватизацією. Інколи поняття "приватизація" тлумачать досить широко, включаючи в нього не лише перетворення державної власності у приватну, а й дерегулювання економіки, тобто послаблення державного впливу на економіку. У такому розумінні поняття "приватизація" вживається, наприклад, в Японії і в нових індустріальних країнах. У вузькому розумінні поняття "приватизація" застосовують у країнах Західної Європи. Нас цікавить, у контексті даної проблематики, власне приватизація у вузькому значенні цього слова.

Процеси приватизації відбуваються як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Сьогодні вони охопили і посткомуністичні країни. Цим трьом групам країн властиві деякі спільні причини і цілі приватизації, а також істотні відмінності. Наприклад, розвинуті країни в ході приватизації державних підприємств ставили перед собою за мету:

1) підвищення ефективності національної економіки;

2) зменшення потреб державного сектора в позиках, або, що близьке за змістом, зменшення дефіциту державного бюджету;

3) послаблення державного втручання у ринковий механізм;

4) розширення кола індивідуальних акціонерів;

5) заохочення участі в акціях працівників;

6) отримання політичних вигод тощо.

Основні цілі приватизації в посткомуністичних країнах такі:

1) демонтаж командно-адміністративної системи та заміна її ринковою економікою;

2) структурна перебудова національної економіки;

3) стабілізація і поступове підвищення ефективності національної економіки;

4) формування національної системи ділових підприємств тощо. :ці

Приватизація в Західній Європі розпочалася у Великобританії в 1979 р., у Франції - в 1986 р., в Італії - наприкінці 80-х років. Протягом цього періоду, у Великобританії були приватизовані 16 великих державних корпорацій, що дало можливість зменшити на середину 1990 р. чисельність зайнятих у державних корпораціях до 0,7 млн чол. (у 1979 р. в цих корпораціях працювало понад 2 млн чол.). У Франції підчас першої "хвилі" приватизації за 1986-1988 рр. було приватизовано 15 великих державних компаній. Загальна сума приватизованих активів цих компаній перевищила 125 млрд франків.

Перетворення значної частини державних підприємств у приватні в розвинутих західних країнах пришвидчило протікання процесу розпорошення власності, що виявилося у створенні акціонерних товариств на базі багатьох приватизованих підприємств. Так, у Франції за 14 місяців (перша "хвиля" приватизації) чисельність індивідуальних акціонерів зросла з 1 млн чол. до 6 млн чол. В Англії число індивідуальних акціонерів на початок 90-х років зросло до 11 млн чол. Ці факти свідчать про принципові зміни у механізмі реалізації приватної власності, її структурної перебудови в розвинутих західних країнах. Відомий економіст Б. Гаврилишин підкреслює, що розпорошення власності стало для цих країн панівною тенденцією.

Зміна економічної системи, що відбувається в Україні, повинна усунути монополію державної власності, забезпечити оптимальне поєднання в національній економіці приватної та державної власності.

Реформування власності в Україні, як і в інших посткомуністичних країнах, відбувається у процесі приватизації державного майна. Завданням вітчизняної приватизації є зменшення частки виробничого потенціалу, що перебуває в руках держави до тієї величини, яка склалася в країнах з ринковою економікою. В таких країнах ця частка коливається в межах 3-33 відсотків. Поки що приватизаційний процес в Україні протікає повільно, зустрічає на своєму шляху як суб'єктивні, так і об'єктивні перешкоди.

По-четверте, утворена і функціонує мережа державних органів приватизації, яка регулює її на двох рівнях: загальнодержавної та комунальної власності.

По-п'яте, на кінець 90-х років в основному завершено малу приватизацію.

По-шосте, завершилася приватизація великих державних підприємств з використанням приватизаційних майнових сертифікатів і пришвидшилася її приватизація за "живі" гроші.

Можна наводити й інші факти на користь того, що дійсно приватизація в Україні просунулася досить далеко. Наскільки ж успішно і швидко вона протікатиме далі - покаже час.

Приватизація пришвидшила становлення вітчизняних ділових підприємств. Виникнення перших недержавних підприємств на території України (а ними були кооперативи, народні підприємства, частки іноземних інвесторів у перших спільних підприємствах), започаткувало руйнування державної монополі! на використанні економічних ресурсів. Подолати ж до кінця цю монополію покликана саме приватизація.

В Україні нині співіснують різні види підприємств. Першу групу складають підприємства, що належать державі. Вони представлені двома видами: державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності, і державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Багато підприємств упродовж 90-х років були орендними, тобто такими, трудові колективи яких взяли в оренду державне майно. До того ж у цей час з'явилися і поширювалися правові форми діла на зразок тих, що використовують у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Ділові підприємства в Україні діють відповідно до чинного законодавства. Головні законодавчі акти, що регулюють процедуру їх утворення, функціонування, реорганізації і закриття - це Закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні".

Види правових форм діла в Україні зорієнтовані на західноєвропейський їх варіант. Вони схожі, за деякими винятками, до тих, що існують у Франції. Правові форми, яких можуть набувати ділові підприємства в Україні, - це одноосібна власність та господарські товариства. До господарських товариств належать: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство. Усі вони - юридичні особи, утворюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. їх зміст мало чим відрізняється від змісту відповідних форм товариств, що існують у Франції. Хіба що варто виділити товариство з додатковою відповідальністю, якого немає у Франції, а також можна підкреслити той факт, що в Україні відсутнє акціонерно-командитне товариство. Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний фонд якого поділений на частини, визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а у разі недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному (п'ятикратному) розмірі до внеску кожного. Для прикладу, в Україні довірчі товариства можуть утворюватися виключно у формі товариства з додатковою відповідальністю.

Особливістю власного діла в Україні є те, що воно може набувати статусу юридичної особи (приватне підприємство). Поряд з цим громадяни можуть займатися підприємницькою діяльністю як фізичні особи, тобто в цьому випадку власне діло не набуває статусу юридичної особи.

Отже, упродовж 90-х років в Україні відбувалися зміни у формах власності та видах підприємств. Ці зміни - запорука незворотності ринкових перетворень у вітчизняній економіці.