ВСТУП

Матеріальні ресурси являють собою частину оборотних фондів підприємства, тобто тих засобів виробництва, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, цілком переносять свою власність на вартість ремонтних робіт і в процесі виробництва змінюють чи втрачають свої споживчі властивості.

Але в наш час рівень технічної організації виробництва низький, дисципліна постачань, на жаль, не задовільна. В нашій країні практично не можливо досягти безперебійного постачання матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів точно в необхідний час. Саме тому споживачі повинні зберігати на своїх підприємствах певну кількість матеріальних ресурсів у вигляді виробничих запасів. Тільки так споживачі можуть подолати часові, просторові, кількісні й якісні невідповідності між наявністю і потребою в матеріалах в процесі надання ремонтних робіт та виробництві продукції.

Отже, в нашій країні жодне підприємство не може обійтися без створення виробничих запасів. Більш того, в структурі витрат підприємства доля матеріальних витрат досягає 70% ці більше відсотків. І хоча це ствердження вірне в основному для підприємств, продукція яких безпосередньо складається з матеріальних ресурсів, що закуповуються ними як вихідна сировина, зокрема для Будівельно – монтажного експлуатаційного управління, нормальна діяльність за відсутності матеріальних ресурсів неможлива, а зменшення витрат на матеріали тягне за собою безпосереднє зниження собівартості наданих ремонтних робіт. Тому зменшення витрат на матеріальні ресурси є найважливішим напрямком зниження собівартості наданих робіт.

Таким чином, обрана тема управління матеріальними ресурсами на підприємствах залізничного транспорту (на прикладі БМЕУ – 9) є актуальною для будь – якого підприємства.

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого і всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх зберігання, вивільнити з поточного господарського обліку частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Тобто, управління ресурсами підкорене єдиній меті – забезпеченню безперебійної роботи процесу виробництва, наданню ремонтно – будівельних послуг та реалізації продукції при мінімізації поточних витрат з обслуговування запасів.

Отже, мета дипломної роботи полягає в дослідженні стану матеріальних ресурсів на БМЕУ – 9 та вишукування резервів зниження витрат, пов’язаних з цими ресурсами.

Завданням дипломної роботи є розкриття теоретичних і практичних аспектів управління матеріальними ресурсами ( розглядання економічної сутності питання, його місця в системі економічних категорій, аналіз теорії даного питання), аналіз та оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів на БМЕУ – 9, розробка основних напрямків зниження витрат на виробничі запаси ( обґрунтування рекомендацій, оцінка розроблених заходів).

1 Науково – теоретичні основи управління матеріальними ресурсами підприємства

1.1 Економічна сутність матеріальних ресурсів підприємства

Необхідною умовою виконання планів по виробництву продукції, зниженню її собівартості, росту прибутку, рентабельності є повне і своєчасне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами необхідного асортименту і якості.

Матеріальні витрати складають значну долю всіх витрат на виробництво продукції, робіт, послуг. Тому виробнича програма підприємства може бути виконана тільки за умови своєчасного і повного забезпечення її необхідними матеріально –енергетичними ресурсами.

Задоволення потреби підприємства в матеріальних ресурсах може бути задоволений екстенсивним шляхом (придбанням або виготовленням більшої кількості матеріалів і енергії) або інтенсивним (більш економним використанням наявних запасів в процесі виробництва продукції).

Перший шлях веде до зростання питомих матеріальних витрат на одиницю продукції, хоча собівартість її може при цьому і знизитися за рахунок збільшення обсягу виробництва та зменшення частки постійних витрат. Другий шлях забезпечує скорочення питомих матеріальних витрат і зниження собівартості одиниці продукції. Економне використання сировини, матеріалів та енергії рівнозначно збільшенню їх виробництва [3, c 378].

Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі залежить від того, як воно розпорядилося своїм капіталом за весь попередній період діяльності. Під цим мається на увазі створення сприятливих умов праці, впровадження прогресивних технологій, рівень механізації і автоматизації виробництва, організації та управління. Тому пошук резервів подальшого збільшення ефективності роботи підприємства повинен грунтуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.

Матеріальні витрати мають найбільшу питому вагу в поточних витратах на виробництво в більшості галузей виробничої сфери. Від того, як на підприємстві здійснюється процес матеріально-технічного постачання і контроль за дотриманням режиму економії, залежать найбільш важливі показники роботи підприємства - обсяг виробництва, його рентабельність, а також фінансовий стан і ліквідність.

Економічна сутність матеріальних ресурсів підприємства Для забезпечення процесу виробництва кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні певною сумою оборотних коштів. Оборотні кошти - це готівкові кошти та їх замінники, рахунки дебіторів і складські запаси, які конвертуються у гроші протягом року.

Оборотні кошти функціонують у сфері виробництва та сфері обігу. У сфері виробництва знаходяться виробничі запаси, незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів. Вони повністю переносять свою вартість на вироблену готову продукцію і в процесі виробництва зазнають зміни натуральної форми.

У сфері обігу знаходяться готова продукція на складі підприємства; продукція, відвантажена покупцеві, але ще не оплачена ним;грошові кошти підприємства на розрахунковому рахунку в банку і у власній касі, а також кошти в розрахунках.

Речові елементи оборотних коштів споживаються в кожному виробничому циклі. Вони повністю втрачають свою натуральну форму, тому цілком включаються у вартість виготовленої продукції. Елементи оборотних коштів є частиною безперервного потоку господарських операцій. Купівля товарно-матеріальних цінностей приводить до збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості; виробництво веде до зростання готової продукції; реалізація веде до зростання дебіторської заборгованості і грошових коштів в касі і на розрахунковому рахунку. Цей цикл операцій багато разів повторюється і в підсумку зводиться до грошових надходжень і грошовим платежах [2, c 125].

Період часу, протягом якого здійснюється оборот грошових коштів, є тривалість виробничо-комерційного циклу. Склад і структура оборотних коштів підприємства визначається наступними основними факторами:

- характером надання ремонтно – будівельних послуг;

- характером продукції, що випускається;

- особливостями добувної та обробної промисловості;

- структурою витрат на виробництві;

- технологічними та організаційними умовами виробництва в роботі кожного підприємства;

- умовами матеріально-технічного забезпечення та збуту готової продукції,а також системою і формами розрахунків.

Важливою умовою безперебійної роботи підприємства є повна забезпеченість потреби в матеріальних ресурсах джерелами покриття. Вони можуть бути зовнішніми і внутрішніми. До зовнішніх джерел відносяться матеріальні ресурси, що надходять від постачальників відповідно до укладених договорів. Внутрішні джерела - це скорочення відходів сировини, використання вторинної сировини, власне виготовлення матеріалів і напівфабрикатів, економія матеріалів внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Реальна потреба в завезенні матеріальних ресурсів з боку - це різниця між загальною потребою у певному виді матеріалу і сумою власних внутрішніх джерел її покриття. У процесі аналізу необхідно також перевірити забезпеченість потреби в завезенні матеріальних ресурсів договорами на їх постачання і фактичне їх виконання.

Перевіряється також якість отриманих матеріалів від постачальників, відповідність їх стандартам, технічним умовам і умовам договору та у випадках їх порушення пред'являються претензії постачальникам. Особлива увага приділяється перевірці виконання постачань матеріалів, виділених підприємству за держзамовленням, і кооперованих постачань.

Велике значення надається виконанню плану по термінах постачання матеріалів (ритмічності). Порушення термінів постачання веде до недовиконання плану виробництва і реалізації продукції. Для оцінки ритмічності поставок використовують коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації.

Особлива увага приділяється стану складських запасів сировини і матеріалів. Розрізняють запаси поточні, сезонні і страхові. Величина поточного запасу залежить від інтервалу поставки (у днях) і середньодобового витрати i-го матеріалу. У процесі аналізу перевіряється відповідність фактичного розміру запасів найважливіших видів сировини і матеріалів нормативним.З цією метою на підставі даних про фактичну наявність матеріалів у натурі та середньодобовому їх витраті розраховують фактичну забезпеченість матеріалами в днях і порівнюють її з нормативною.

Вивчають також стан запасів сировини і матеріалів з метою виявлення зайвих і непотрібних. Їх можна встановити за даними складського обліку шляхом порівняння приходу і витрати. Якщо з яких-небудь матеріалами немає витрати протягом року і більше,то їх відносять до групи неходових і підраховують загальну вартість.

Запаси матеріально – технічних ресурсів відіграють важливу роль у забезпеченні ритмічності виробництва, своєчасному виконанні договірних зобов’язань підприємства, чи значно сприяють створенню його позитивного іміджу. Запаси створюються як у сфері обігу, так і в сфері виробництва, і відповідно виконують різні фукції. Функції різних видів запасів ресурсів представленні в таблиці 1.1

Товарні і виробничі запаси утворюють сукупний суспільний запас. Розглядаючи увесь цикл створення готового продукту з вихідної сировини, необхідно відзначити, що велику частину часу вихідний матеріал знаходиться в тому чи іншому виді запасу з різним ступенем готовності.

Основні показники, характеризуючи ефективність використання матеріальних ресурсів. Усіляке поліпшення використання матеріальних ресурсів - одна з найважливіших завдань промислових підприємств. Чим краще використовуються сировина, паливо, допоміжні матеріали, тим менше їх витрачається для вироблення певної кількості продукції, тим самим створюється можливість збільшити обсяг виробництва промислової продукції. Витрата матеріальних ресурсів являє собою їх виробниче споживання. Витрата на виробництво охоплює вся кількість матеріальних ресурсів, витрачених підприємством безпосередньо на виконання програми по випуску продукції.

Таблиця 1.1 – Функціональне призначення різних видів запасів ресурсів

Група	Види запасів	Основні функції запасів
1 Товарні запаси	1.1 Запаси готової продукції на складах виробників	1.1 Накопичувальна: комплектація партій - поставок виробленої продукції підприємствам споживачам
	1.2 Запаси "вдорозі" (транспортні)	1.2 Транспортна - облік фактора віддаленості постачальників від споживачів
	1.3 Запаси на складах організації оптової торгівлі і в інших посередників (постачальницько - збутових організацій - ПЗО)	1.3 Створення умов для реалізації складської форми постачання (через посередників)
2 Виробничі запаси	2.1 Запаси ресурсів (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, запчастин) на складах підприємств - споживачів	2.1 Забезпечення безперебійної роботи різних структурних підрозділів підприємства - споживача ресурсів
3 Цехові запаси	3.1 Запаси незавершеного виробництва	3.1 Забезпечення заданого ритму роботи виробничого процесу; створення заділів на кожній технологічній операції, робочому місці)
4 Державні резерви		4.1 Термінові поставки різних ресурсів у надзвичайних і екстримальних ситуаціях

Витрата матеріальних ресурсів здійснюється також на ремонтні потреби, обслуговування внутрішньозаводського транспорту, забезпечення підсобного господарства, культурно-побутові потреби. Споживання матеріальних ресурсів характеризується їхньою загальною й питомою витратою. Загальні витрата матеріальних ресурсів - це споживання окремих видів або разом узятих матеріальних ресурсів на виконання всієї виробничої програми у звітному періоді. Загальна витрата матеріальних ресурсів ураховується в натуральнім вираженні; сумарна витрата різних видів матеріальних ресурсів - у вартіснім вираженні [7, c 345].

Необхідність систематичного виявлення й мобілізації резервів зниження матеріальних витрат і матеріалоємності продукції передбачає застосування в аналізі системи показників, що всебічно характеризує ефективність використання матеріальних ресурсів, що й дозволяє планувати, ураховувати й аналізувати результати роботи підприємств, об'єднань і галузей промисловості в області зниження матеріалоємності продукції. Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і приватних показників.

До узагальнюючих показників ставляться матеріалоємність; матеріаловіддача; коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягу виробництва й матеріальних витрат; питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції; коефіцієнт використання матеріалів. Матеріалоємність продукції являє собою величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції або робіт. Це визначення в самому загальному виді характерно для будь-якого рівня керування.

Матеріалоємність товарної продукції є узагальнюючим вартісним показником і представляє величину матеріальних витрат на одну гривню товарної продукції підприємства, об'єднання, підгалузі, галузі:

ММ=МВ/ВП, (1.1)

де ММ - матеріалоємність продукції;

МВ - матеріальні витрати на виробництво продукції;

ВП - вартість зробленої продукції.

Матеріаловіддача визначається розподілом вартості зробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки зроблене продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т.д.):

МВ= ВП/МВ, (1.2)

де ВП – випуск продукції або об’єм робіт, тис. грн..

МВ – матеріальні витрати, тис. грн..

Коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягів виробництва й матеріальних витрат визначається відношення індексу валової або товарної продукції до індексу матеріальних витрат Він характеризує у відноснім вираженні динаміку матеріаловіддача й одночасно розкриває фактори її росту [8, c 527].

Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюється відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості зробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміна матеріалоємності продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, переліченої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки ощадливо використовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх перевитрати в порівнянні з установленими нормами. Якщо коефіцієнт більше одиниці, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менше одиниці, те матеріальних ресурсів використовувалися більш ощадливо. До узагальнюючих показників також ставиться прибуток на гривню матеріальних витрат - це найбільш узагальнюючий показник ефективності використання матеріальних ресурсів. Визначається розподілом суми отриманої прибутки від основної діяльності на суму матеріальних витрат. Підвищення рівня цього показника позитивно характеризує роботу підприємства. У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку даного показника, виконання плану по його рівню, провести міжгосподарські порівняння й установити фактори зміни його величини.

В економічній літературі рекомендується кілька методик аналізу узагальнюючих показників, заснованих на різних типах факторних систем. Найбільше об'єктивну оцінку використання матеріальних ресурсів дає показник матеріалоємності. Матеріалоємність визначає суму матеріальних витрат: ріст матеріалоємності збільшує суму матеріальних витрат, зниження матеріалоємності - зменшує. Матеріальних витрат при калькулюванні собівартості продукції враховуються як прямим шляхом (у статті "Сировину й матеріали"), так і в комплексних статтях витрат (витрати на зміст і експлуатацію встаткування, цехові й загальнозаводські). У зв'язку із цим їх називають прямими й загальними [9, c 498].

Підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів обумовлює скорочення матеріальних витрат на виробництво продукції, зниження її собівартості й зростання прибутку.

1.2 Управління матеріальними ресурсами: основні функції та оцінка ефективності

Ефективність виробництва в значній мірі залежить від керування матеріальними ресурсами - планування, нормування, забезпеченості й використання, а також організації їх зберігання. Це обумовлене такими факторами значимості матеріальних ресурсів у виробництві:

- витрати на матеріальні ресурси - основна частина собівартості продукції;

- виробничі запаси складаються з основної суми власних обігових коштів, тому прискорення їх оборотності - великий резерв підвищення ефективності;

- правильна організація керування матеріальними ресурсами - умова ритмічності виробництва;

- жорсткість нормування споживання матеріальних ресурсів і лімітування вимагають посилення режиму економії.

Створення й зберігання запасів сполучене з більшими витратами, щорічна сума цих витрат, по оцінках закордонної статистики, звичайно перевищує четверту частину вартості самих запасів. Тому дуже важливо в умовах ринку визначити оптимальну величину цих витрат, яка забезпечувала б ефективне функціонування виробництва при мінімальному обсязі витрат на його матеріально-технічне забезпечення.

Витрати на створення й зберігання запасів залежать від величини виробничого запасу, страхування вартості змісту складів, витрат, пов'язаних із втратами (псування, старіння та ін.) і інших. Але в той же час при створенні й зберіганні запасів треба брати до уваги й невартісні фактори. Тут треба мати на увазі гарантії відносно якості, досвід постачальника, упевненість у поставці й бажану перспективу взаємин між постачальником і покупцем (виробником). Важливим є також транспортний фактор, який у ряді випадків відіграє більш важливе значення, ніж ціна ресурса. Адже може статися такий випадок, коли заявлена постачальником висока ціна під час перевезення в 10 км виявиться вигідніше низької ціни, названої постачальником, що перебувають за 200 км.

Регулюванню запасів присвячене багато досліджень, і на це є досить підстав. Це й зрозуміло: вигода в результаті раціонального підходу до регулювання запасів досягає, як показує практика, істотних розмірів. Це особливо важливо для підприємств, що бідують у запасах у більших розмірах.

Важливим моментом у розрахунках запасів є знання витрат, пов'язаних з ними. Найбільш істотними з них є:

1 Вартість оформлення замовлення. Тут, як і в кожному разі, виникають як постійні, так і змінні витрати. Постійні витрати - це заробітна плата працівників відділу постачання, вкладення в устаткування, накладні витрати, розраховані на певний обсяг сировини. Змінні витрати залежать від способу оформлення замовлення, вартості пересилання документів, збільшення числа замовлень і інших факторів.

2 Витрати на поточні запаси. Відомо, що кожне підприємство з метою безперебійного функціонування повинне підтримувати мінімальні запаси. І в цьому випадку запаси стають певною мірою формою капіталовкладень. У цьому випадку капітал зв'язаний у матеріалах, сировині й товарах. І, природно, якби він був вільний, то він знайшов би своє застосування: навіть помістивши його в банк, можна було б одержувати відсоток [9, c 289-305]

Іншими словами, з погляду економічної науки, створення навіть мінімальних запасів викликає витрати у формі невикористаних можливостей.

Поточні витрати на запаси повинні також включати складські витрати. Вони виникають зі збільшенням запасів у порівнянні з нормованим обсягом, тому що в цьому випадку потрібне розширення складів і т.п. У поточні витрати також слід включити витрати на страхування, псування товарів, розкрадання і т.д.

Найважливішою умовою для вдосконалювання керування матеріальними ресурсами є зниження їх витрат на одиницю продукції, зниження матеріалоємності. У зв'язку із цим необхідно знижувати норми витрати матеріалів.

До матеріальних ресурсів, норми витрат на які встановлюються в натуральних вимірниках, ставляться сировину й матеріали, паливо й енергія на технологічні цілі, напівфабрикати власного виробництва, пристосування цільового призначення й окремі види матеріалів допоміжного технологічного призначення. По інших матеріальних ресурсах (запасні частини, матеріали для догляду за технологічним устаткуванням і поточного ремонту будинків і споруджень) витрати нормуються по укрупнених нормативах з урахуванням виду й обсягу робіт, вони є складовою частиною кошторисних ставок витрат по обслуговуванню виробництва й керуванню, включаючи витрати на зміст і експлуатацію інформаційно-технічних центрів.

Під нормою витрати матеріальних ресурсів розуміються їх максимально припустимі величини, при яких забезпечується виробництво одиниці продукції (виробу) певного виду й установленого якості в умовах налагодженого виробництва. Нормування матеріальних ресурсів включає розробку, твердження, впровадження й використання встановлених норм і нормативів витрати в конкретних виробничих умовах.

У системі матеріальних норм виділяють чотири основні групи норм:

- норми витрати в основнім виробництві;

- норми витрати на допоміжні та інші потреби;

- норми витрати паливно-енергетичних ресурсів;

- норми витрати на ремонт і експлуатацію основних засобів.

Формування норм по кожній групі полягає, як правило, із двох етапів: розрахунків індивідуальних норм і формування укрупнених (зведених) норм.

До складу норм витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції не включаються втрати й відходи понад затверджені норми й нормативів природньому збитку, втрати при транспортуванні й зберіганні, а також витрати, обумовлені відступом від установлених вимог до якості сировини й матеріалів, пов'язані з виробничим браком, випробуванням нових зразків, ремонтом устаткування, відпрацьовуванням технологічних схем і агрегатів, порушенням і відступом від регламентованих процесів і режимів роботи, профілактикою встаткування, і інші аналітичні види витрат. Норми витрати матеріальних ресурсів установлюються з точністю не менш 0,05% розрахункового значення норми.

Нормування проводиться по кожному елементу матеріальних витрат виходячи з особливостей використання матеріалів. Нормування обігових коштів по сировині й основним матеріалам. Норматив по сировині й основним матеріалам визначається виходячи з одноденної витрати відповідного виду матеріалів, узятих по кошторису витрат на виробництво по кварталу з найбільшим обсягом виробництва й норми запасу в днях:

Н = Ро * Нз, (1.3)

де Н - норматив обігових коштів по сировині й основним матеріалам;

Ро - одноденна витрата відповідного виду матеріалів;

Нз - норма запасу в днях.

Норма обігових коштів по сировині й основним матеріалам включає транспортний запас; час по доставці, прийманні, складуванні матеріалів; поточний запас; страховий запас; підготовчий запас.

Транспортний запас ураховує тривалість перебування оплачених вантажів у шляху й визначається різницею часу знаходження матеріалів у шляху й часу на оборот платіжних документів. Тривалість вантажообігу по сировині й матеріалам визначається виходячи з фактичних даних за минулий період або на підставі консультацій із транспортними організаціями, які визначають тривалість пробігу вантажу від кожного постачальника. Тривалість документообігу включає час, необхідне постачальникові для оформлення розрахункових документів і надання їх у банк, для обробки документів у банку постачальника, час поштового пробігу документів, час для обробки документів у банку покупця.

На підприємствах, що мають широку номенклатуру споживаного сировини й напівфабрикатів, що надходять від великої кількості постачальників або в тих випадках, коли матеріали в шляху займають незначну питому вагу в загальних залишках сировини й матеріалів, транспортний запас може бути визначений на підставі звітних даних за ряд років шляхом розподілу фактичного среднеквартального залишку в шляху на одноденну витрату сировини й матеріалів.

Для цього з фактичних матеріалів у шляху виключаються вартість вантажів, що затрималися в шляху понад установлені норми просування, а також суми, неправильно або помилково віднесені на рахунок "матеріали в шляху". Не враховується транспортний запас, коли матеріали надходять у день їх оплати або раніше строку вступу розрахункових документів.

Норма обігових коштів по доставці, прийманні, складуванні розраховується відповідно до встановлених технічних норм на кожну операцію на підставі досвідчених даних або шляхом хронометражу.

У практиці господарювання ця норма встановлюється в розмірі від 25% до 50% до середніх інтервалів поставки по кожній групі основних матеріалів залежно від галузі.

Поточний запас забезпечує безперебійну діяльність підприємства і є основною частиною обігових коштів. Тривалість інтервалу між черговими поставками встановлюється на основі договорів з постачальниками. На підприємствах, де сировину й матеріали споживаються щодня й рівномірно протягом року запас, що тече, установлюється в розмірі 50% від тривалості інтервалу між двома суміжними поставками.

Страховий запас створюється для забезпечення безперебійної роботи підприємства на випадок порушень періодичності поставок матеріалів. Розмір його залежить від частоти поставок, кількості й віддаленості постачальника. Норма страхового запасу встановлюється в розмірі 50% від поточного складського запасу.

Підготовчий запас - це час, необхідне для підготовки й запуску у виробництво вступника матеріалу. Розмір підготовчого запасу визначається шляхом множення середньодобової потреби в матеріалі на час, необхідне для підготовки матеріалів у виробництво.

Нормування обігових коштів по допоміжних матеріалах. До допоміжних матеріалів ставляться ті матеріали, які не є складовою частиною продукції, але беруть участь у її утворі або входять до складу продукції в невеликих кількостях для додання певних властивостей.

Характерним для допоміжних матеріалів є те, що вони відрізняються величезною номенклатурою і їх витрата на кожнім підприємстві невеликий.

На тих підприємствах, де є матеріали, використовувані у великих кількостях, і матеріали, використовувані в невеликих кількостях, при нормуванні їх ділять на дві групи. До першої групи відносяться матеріали, споживані у великих кількостях і на значну суму, і норматив по цій групі допоміжних матеріалів розраховується тим же методом, що і норматив по сировині і основним матеріалам. До другої групи відносяться всі останні допоміжні матеріали, і розрахунок нормативу по цій групі виробляється за допомогою аналітичного методу, тобто виходячи з середньої величини фактичних залишків, що склалися, за минулий рік. Середні залишки допоміжних матеріалів визначаються на підставі звітних даних на початок кожного кварталу з них виключають усі зайві і непотрібні запаси. Норма оборотних коштів по цій групі допоміжних матеріалів визначається шляхом ділення среднесложившихся залишків на одноденну фактичну витрату цих матеріалів на виробництво. Множивши цю норму на одноденну планову витрату, визначають норматив по допоміжних матеріалах другої групи.

Отже, одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є їх нормування. Незаповнення нормативу призводить до перебоїв у виробництві і реалізації товарів. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації товарів.

В умовах ринкової економіки однієї з найважливіших завдань кожного підприємства стає економія матеріальних ресурсів, оскільки саме матеріальні витрати складають велику частину витрат виробництва, від яких безпосередньо залежить величина прибутку. А прибуток в умовах ринкової економіки - основне джерело життєзабезпечення підприємства.

Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи (чи напрями) економії показують, яким чином, за допомогою яких заходів може бути досягнута економія.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами слід розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів.

З точки зору сфери виникнення і використання резервів економії матеріальних ресурсів вони можуть бути підрозділені на три групи:

- народногосподарські - до них відносяться резерви, які мають велике значення для народного господарства і усіх його галузей, : встановлення прогресивних пропорцій в галузевій структурі промисловості (в цілях прискореного розвитку прогресивних галузей) у здобичі і виробництві економічних, штучних і синтетичних видів сировини і матеріалів; вдосконалення структури паливно-енергетичного комплексу; вдосконалення усього господарського механізму;

- загальнопромислові-міжгалузеві резерви - їх мобілізація залежить від встановлення раціональних виробничо-економічних зв'язків між провідними галузями промисловості (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість). Ці резерви обумовлені особливостями розвитку окремих галузей промисловості і економічних районів. До таких резервів відносяться: впровадження нових ефективних способів і систем розробки родовищ корисних копалини, розвиток спеціалізації кооперації і комбінування в промисловості; створення і розвиток підприємств різних форм власності; підвищення якості початкової сировини; прискорений розвиток виробництва найбільш ефективних видів сировини і матеріалів.

1.3 Обґрунтування доцільності проекту : принципи та функції управління проектами

Під проектом розуміють комплекс науково-дослідних, проектно-конструкторських, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших заходів, пов'язаних ресурсами, виконавцями та термінами, відповідно оформлених і направлених на зміну об'єкта управління, що забезпечує ефективність розв'язання основних завдань та досягнення відповідних цілей за певний період. Кінцевими цілями проектів є створення та освоєння нової техніки, технології та матеріалів, що сприяє виходу вітчизняної продукції на світовий рівень. Проект — це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації з метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організаційного результату.

Термін "проект " (від латинського "кинутий вперед") спеціалісти трактували донедавна як креслення, пояснювальна записка і кошториси, на основі яких можна збудувати літак, споруду чи завод; або це текст, що передує документу — плану, договору, угоді. Наведемо ще кілька варіантів визначення поняття "проект", які зустрічаються в літературі: Проект — це окреме підприємство з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості та якості результатів, що досягаються (Англійська асоціація проект-менеджерів);

Проект — це певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення (Тлумачний словник з управління проектами).

Ці визначення є універсальними, методологічно виваженими та широко застосовуваними в зарубіжній практиці Управління проектами.

Відповідно до теоретичних та методологічних вимог необхідно розрізняти поняття проекту, бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування інвестицій:

інвестиційний проект — це сукупність документів, що характеризують проект від його задуму до досягнення заданих показників ефективності та обсягу, що включають передінвестиційну, інвестиційну, експлуатаційну і ліквідну стадії його реалізації; це будь-який комплекс забезпечених інвестиціями заходів. Усі проекти є інвестиційними, оскільки без вкладення коштів реалізувати проект неможливо;

бізнес-план — це детальний виклад цілей та шляхів досягнення виробництва, що створюється для обґрунтування інвестицій. Бізнес-план проекту (підприємства) може входити до інвестиційного проекту як його складова частина, замінювати інвестиційний проект або включати декілька інвестиційних проектів (при розширенні, модернізації, реконструкції і реструктуризації підприємства);

техніко-економічне обґрунтування інвестицій — включає в себе передпроектну розробку інженерно-конструкторських, технологічних і будівельних рішень, порівняння альтернативних варіантів і обґрунтування вибору конкретного способу здійснення проекту. Техніко-економічне обґрунтування проекту передбачає поглиблену й детальну розробку, а також всебічну оцінку вибраного способу реалізації проекту.

Є проекти наукові, технічні, комерційні, виробничі, фінансові тощо. Але кожний конкретний проект визначають такі чинники, як: складність, терміни реалізації, масштаб, вимоги до якості тощо.

Таким чином, можна зробити висновок, що проект має ряд лише йому властивих ознак, наявність яких допоможе здійснити ефективну реалізацію проекту. Основними ознаками проекту є: зміна стану проекту задля досягнення його мети; обмеженість у часі; обмеженість ресурсів; неповторність.

До основних властивостей проекту, які випливають із його ознак та за якими вони можуть бути класифіковані на типи, належать: масштаб проекту, його розмір, кількість учасників та ступінь впливу на навколишнє середовище (табл.1.2).

До малих проектів належать — науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки на промислових підприємствах, включаючи конструкторську, технологічну і організаційно-економічну підготовку виробництва, виготовлення дослідно-промислових зразків нової продукції, реконструкцію, технічне переозброєння й модернізацію виробництва.

Таблиця 1.2 - Класифікація проектів

Класифікаційна ознака	Види проектів
Мета й характер діяльності	Комерційні не комерційні
Характер та сфера діяльності	Промислові, організаційні, економічні, соціальні, дослідницькі
Масштаб та розмір проету	Великі, середні, малі
Ступінь складності	Прості, складні, дуже складні
Склад і структура проекту	Монопроекти, мультипроекти, мегапроекти
Рівень альтернативності	Взаємовиключні, альтернативні, по капіталу, незалежні, взаємовиключні, взаємодоповнюючі
Тривалість проекту	Короткострокові, середньострокові, довгострокові

Середні проекти — включають роботи з проектування і будівництва підприємств, освоєння й облаштування невеликих родовищ корисних копалин (нафтових, газових, вугільних), якщо їх проектування ведеться на основі типових проектних рішень, а будівництво здійснюється комплектно-блочним методом. Суть його в тому, що більша частина об'єкта, що будується, виготовляється не на будівельному майданчику, а на потужностях підрядчика (виробника конструкцій).

Великі проекти виконуються за цільовими народногосподарськими програмами і містять у собі багато мультипроектів, об'єднаних загальною ціллю, використовуваними ресурсами і єдиним планом-графіком розробки й реалізації. Такі програми можуть бути національними, міжнародними, регіональними, галузевими, міжгалузевими і т. ін. Вони формуються й координуються на макрорівні, як правило, за участю держави.

Великі проекти характеризуються великими витратами, наприклад, в американській практиці — понад 1 млрд.. дол., різними джерелами фінансування, великою трудомісткістю розробки проекту (більше 2 млн. людино-годин) і будівництва (15-20 млн. людино-годин). Термін реалізації великого проекту виходить за межі 5-7 років. До великих проектів, наприклад, можна віднести проекти створення магістральних трубопроводів, будівництва атомних електростанцій, комплексного освоєння великих родовищ корисних копалин тощо.

За ступенем складності розрізняють проекти прості, складні та дуже складні.

За класом проекту (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі) існують такі проекти: монопроекти — це окремі проекти різних типів, видів та масштабів; мультипроекти — комплексні проекти, що складаються з ряду монопроектів і потребують застосування багатопроектного управління; мегапроекти — цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають ряд моно- і мультипроектів. Як правило, мега- та мультипроекти належать до складних чи дуже складних проектів.

Крім того, проекти поділяються на: взаємовиключні (альтернативні) проекти — це проекти, які здійснюються, якщо неможливим або неціленаправленим є здійснення інших проектів; альтернативні по капіталу— проекти, які здійснюються в тому випадку, коли кожен із них не може бути здійсненим без використання фінансових засобів, необхідних для здійснення інших проектів; незалежні проекти — проекти, які здійснюються в тому випадку, коли результати реалізації одного не впливають на результати реалізації інших, і будь-яка інформація про параметри одного не змінює інформацію про результати інших; взаємовпливаючі— проекти, які здійснюються в тому випадку, якщо при їх спільній реалізації виникають допоміжні (системні, синергетичні, емерджентні) позитивні або негативні ефекти, але не виявляються при реалізації кожного із проектів окремо; взаємодоповнюючі — це проекти, які здійснюються в тому випадку, якщо за яких-небудь причин вони можуть бути прийняті чи відкинуті тільки одночасно.

За тривалістю проекту або за термінами реалізації розрізняють: короткострокові проекти (до 3 років); середньострокові (від 3 до 5 років); довгострокові (понад 5 років).

В залежності від мети проекту (отримання прибутків чи соціального ефекту) розрізняють комерційні та некомерційні проекти. За характером і сферою діяльності проекти поділяються на економічні, промислові, соціальні, організаційні та дослідницькі. Але кожен із даних видів проектів має загальні ознаки. Це точно окреслені й сформульовані цілі, послідовне їх дослідження, унікальність, умови обмеженості, координоване використання взаємозалежних дій тощо.

Цілі й процеси в управлінні проектами. Принципи та функції управління проектами. Найважливіша передумова успішного застосування прийомів та методів управління проектами полягає у визначенні й розумінні цілей. Вони визначають сутність проекту. Визначення цілей та їх опис є основою для подальшої роботи над проектом. Ціль проекту — це бажаний результат діяльності, який намагаються досягти за певний проміжок часу при заданих умовах реалізації проекту. При постановці цілей проекту потрібно знайти відповіді на такі питання: Як конкретно повинен виглядати результат проекту (характеристика результатів проекту)? Які умови повинні враховуватись у процесі реалізації проекту (вимоги та обмеження)?

Хто це буде робити? Коли це буде зроблено? Скільки це буде коштувати?

Як цілі проекту можуть висуватися економічні і соціальні результати, вирішення соціальних й екологічних проблем і т. ін. Цілі проекту повинні бути чітко визначені, досягнуті результати — вимірюваними, а обмеження і вимоги повинні бути реально виконуваними. Визначення цілей — процес творчий, але обґрунтування цілей повинно стати документальною угодою основних сторін. Тобто цілі проекту повинні бути описані. Сам процес описання цілей має такі складові: Результати проекту, предмет проекту; економічна ефективність проекту. Реалізація проекту, терміни реалізації проекту; Ресурси, що будуть використані.

Ієрархія цілей (як доповнення вказується, яка ієрархія повинна прийматись, якщо одна із цілей не може бути досягнута).

Як правило, для управління проектами характерне визначення однієї ведучої цілі. Головною ціллю управління проектами є розв'язання таких завдань у найкоротші строки, із найменшими витратами та найкращої якості: посилення перспективності проекту, тобто розробка стратегічних напрямків розвитку інноваційних процесів, передбачених проектом, проведення поточної та оперативної роботи в цих напрямках; підвищення якості рішень, що приймаються, визначення кількості цілей і прийняття рішень (їх своєчасність та оперативність, комплексність тощо); збільшення оперативності управління, тобто прагнення всіх учасників проекту до скорочення терміну проектування й реалізації проектних рішень. Це забезпечує: скорочення термінів прийому, обробки та передачі інформації; зменшення числа ланок, рівнів в організаційній структурі управління проектами; наближення центрів прийняття рішень до необхідних виконавців; більш чіткий розподіл і більш тісну кооперацію праці розробників та виконавців проекту;

забезпечення економічної ефективності проекту, що пов'язано з мінімізацією витрат на здійснення нововведень і максимізацією результату; підвищення відповідальності за проектні рішення. Прогресивні рішення позитивно впливають на розвиток підприємства; невдачі, навпаки, призводять до втрат ресурсів та відбиваються на матеріальному й моральному становищі розробників.

Важливим у процесі управління проектами є дотримання основних принципів. Основними принципами управління проектами є:

- ціленаправленість, що виражається в цільовій орієнтації проекту на забезпечення кінцевих цілей діяльності підприємства;

- системність, що передбачає розгляд проекту нововведень із системних позицій. Це означає, з однієї сторони, те, що процес управління проектами є одним цілим зі своїми закономірностями формування й розвитку, а, з іншої, можливість розділення проекту на підсистеми і дослідження їх взаємозв'язку, оскільки кожна з них впливає як на всі інші підсистеми, так і на весь проект в цілому. Тим самим виникає можливість відкрити і спроектувати раціональний зв'язок підсистем, їх співвідношення і субординацію, дати кількісні й якісні оцінки ходу реалізації проекту та його окремих частин. На практиці потрібна чітка структуризація проекту й розробка комплексу взаємопов'язаних організаційно-економічних, законодавчих, політичних, техніко-технологічних та інших заходів, що забезпечують його реалізацію;

- комплексність передбачає розгляд явищ в їх зв'язку і залежності. Комплексний підхід в проект-менеджменті передбачає: спільне використання різних форм та методів управління при розробці й реалізації нововведень; розгляд всіх спільних цілей управління по рівнях і ланках організаційної й виробничої структури підприємства; зв'язок окремих елементів проекту між собою і з головною (кінцевою) ціллю проекту; розгляд окремих проблем проекту з точки зору часових інтервалів;

- забезпеченість, яка полягає в тому, що всі заходи, що передбачені проектом, повинні бути укомплектовані різними видами ресурсів, які необхідні для його реалізації;

- пріоритетність означає, що при розробці й реалізації проекту перевага надається першочерговим завданням, виходячи з загальної концепції стратегічного розвитку;

- економічна безпека заходів, що плануються. Вона повинна розраховуватися на основі оцінки ймовірності виникнення збитків або будь-яких втрат в результаті нездійснених запланованих проектом подій.

Досягнення цілей проекту можливе при застосуванні таких загальновідомих підходів до управління: класичний підхід, який об'єднує такі основні функції управління, як: планування, організацію, впровадження, контроль та керівництво. Цей підхід запропонований у 1949 році Генрі Файолем; управління проектом як циклом розв'язання проблеми. Для вирішення проблеми, що виникла, потрібно здійснити відповідні кроки реалізації проекту. На першому етапі необхідно провести аналіз проблеми, зібрати відповідні дані, розробити можливі пропозиції вирішення проблеми, провести їх оцінку. На наступному етапі важливо здійснити альтернативний вибір (прийняти найкраще рішення). Наступним кроком є організація команди виконавців, розробка плану, його впровадження та проведення моніторингу. За життєвим циклом проекту. Життєвий цикл проекту — це час від моменту його задуму до моменту ліквідації.

Слід зазначити, що для різних учасників проекту події "початок проекту — кінець проекту" будуть різними. Наприклад, для інвесторів початок проекту пов'язаний із вкладенням коштів у підприємство. Закінченням проекту буде вилучення об'єкту з експлуатації та припинення отримання прибутку від вкладених коштів. Для інших учасників та виконавців його закінченням буде припинення виконання окремих етапів робіт.

Життєвий цикл проекту розбивають на фази та стадії. Виділяють такі фази життєвого циклу проекту: зародження; зростання; зрілості; завершення. Стадія проекту — одна з послідовно виконуваних частин створення проекту, встановлена нормативними документами, що закінчується заданим результатом.

Фаза зародження включає такі стадії, як: розробка концепції, яка характеризується появою загальної ідеї; стадія аналізу та вивчення можливостей, що визначає приблизні витрати, обсяг робіт, терміни виконання, причому визначається реальність даного проекту.

Фаза зростання включає стадії планування та конструкторської розробки. На даному етапі розробляється план виконання, готуються необхідні документи, тобто загальний бюджет проекту, план ресурсного забезпечення та календарний план. Крім того, розробляються та погоджуються конструкторські розробки (загальна схема, креслення кожного компонента).

Фаза зрілості включає стадію забезпечення необхідними матеріалами і обладнанням та стадію виробництва. Проводиться контроль обсягів, витрат, якості та своєчасності виконання робіт. Фаза завершення характеризується завершенням робіт, проводиться оцінка отриманих результатів, аудит, порівняння з наміченими цілями, підсумкова звітність, нагороджується та розпускається команда. Зрозуміло, що наприкінці проекту робляться відповідні висновки, узагальнюються позитивні та негативні результати, їх причини з метою прийняття відповідних рішень та накопичення досвіду.

Основними функціями проектного менеджменту, які визначені Американським Інститутом управління проектами та які спрямовані на управління цілями є: управління обсягом робіт, якістю, витратами, часом. Оскільки цілі, завдання, роботи, їх обсяг змінюється, то виникає необхідність управління предметною сферою проекту або його обсягом. Інколи цю функцію називають "управління результатами", "управління роботами або обсягами". Для проекту повинні бути встановлені вимоги та стандарти якості результатів, за якими оцінюється успішність проекту. Це забезпечує виконання такої функції як управління якістю.

Функція управління витратами — це фінансовий контроль завдяки накопиченню, аналізу та складанню звітів по витратах проекту. У кожному проекті встановлюється період часу та терміни виконання проекту. Управління часом передбачає планування, складання календарних графіків та їх контроль для забезпечення вчасного виконання проекту. Кожний проект має також встановлений бюджет, але для того, щоб він був здійснений в рамках бюджету, необхідне управління вартістю.

Додатковими функціями, які спрямовані на управління певними об'єктами, є:

управління персоналом або людськими ресурсами. В проекті виникає коло обов'язків, пов'язаних з підбором кадрів, розподілом обов'язків, організацією ефективної роботи команди, плануванням і контролем їх роботи. Тому дана функція включає спрямування і координацію діяльності людей, залучених до проекту; управління комунікаціями або інформаційними зв'язками передбачає накопичення інформації, якою обмінюються члени проектної команди, керівництво, і сприяє успішному завершенню проекту; управління контрактами та забезпеченням проекту передбачає проведення відбору, переговорів та підписання замовлень, контроль за постачанням матеріально-технічних ресурсів; здійснення проекту пов'язано з невизначеністю різних елементів, тобто з ризиком. Знизити його можна при виконанні функції — управління ризиком, що включає сукупність дій, пов'язаних із визначенням ступеня ймовірності виникнення ризику в проекті; управління проектною інтеграцією — забезпечує координацію всіх функцій проекту.