Клас синкретичних флексій

Окрім уже вище досліджених випадків, привертають увагу деривати типу тиша, гуща, круча, суша і под., утворені відповідно на базі прикметників тихий, густий, крутий, сухий.

тиша-тихий: Велика тиша, рожевий світ по зеленому степу засмутив і без того смутні їх душі.

гуща-густий: Натомість, поміж зеленою гущеюколючих груш, плакучих верб, темно-зеленої вишнини, біліли чепурні мазанки, з трьома вікнами, з підведеною червоною глиною приспою, всередині— з присінками, з хижею, а часом і з кімнатою.

круча-крутий;суша-сухий: День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо. Надворі стояла суша.

Цікаві також випадки творення іменників від дієслів, де у складі похідних фіксується флексія -а, наприклад:

присвятити — присвята; вірити — віра : ... Не вряди-годи— дивись: ні відсіль, ні відтіль та й вирветься який захожий: або з нової Січі, з-під турка (бо там віратурецька, земля бусурманська!), або з-за Дніпра, від ляхів— та все на вільні степи, все на вільні степи...

Темні думки стали прояснятися... стала прокидатись віра... узяло завзяття...та ін.

Можливо, до класу синкретичних флексій слід додати ще й закінчення -й у віддієслівних іменниках типу торгувати – торги: Там кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу; там клопоталися їхати в місто на красні торги, продати хліба, накупити нужного про свято— і ладану під кутю, і риби— на багатий вечір, і солі— про всяк день, а тут жінки заходилися коло мазання й зрушили завсідній покій життя.

приймати – прийми:Нимидора справила сирітське весілля без батька й прийняла зятя в приймив свою хату.

лікувати – ліки;співати-співи:За двором народ розсипався на всі кутки понад Раставицею, і музики й співимолодиць почали одрізнятись одні од других. І ще довго потім було чуть музики та співиміж вербами та поміж хатами.

В одсунуту кватирку було чуть дівочі співина вулиці.

Дехто й з молодиць, цікавих подивитись на зборище та ігрище, та ще де співита танці, завернув туди… А жид, як знав, десь і музику видрав...

Це стає актуальним, якщо взяти до уваги, що флексія виступає засобом розрізнення лексичних значень слів у випадках вираження граматичного числа в іменниках. За спостереженням Н. Ф. Клименко, у множині з'являються нові значення, що лише потенційно присутні у формах однини іменників, зокрема, "простори, укриті речовинами, названими в однині", "природні явища, поширені в просторі й часі": холод- холоди, пісок - піски, вода - води; "сорт речовини": вино - вина, сок — соки, спирт- спирти; "інтенсивність дії": ревність - ревності, біль - болі; "неподільна множина": крапля - краплі (валеріанові), валянок - валянки (пара).

холод- холоди:Чому ж ти хоч вікон не повставляєш? Холоди находять.

А вже холоди заходять; мороз у хату преться... І холодно, і голодно!..

пісок – піски; вода – води;вино – вина:Кажуть би то, що то був небагатий шляхтич— з тієї «голопузої шляхти», котра у Польщі, за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина, оковиту, їла хліб, надбаний «хлопством», танцювала під панську музику, вибирала вельможного магната— свого патрона— в уряд, у сеймові посли, їздила з ним по сеймиках та сеймах, кричала, коли хотів її владика: згода! а підчас готова була за свого хлібодара витягати з піхв гострі шаблі— і розливати братерську кров...

сок — соки; спирт - спирти;крапля - краплі (валеріанові; валянок - валянки (пара);мед-меди: Кажуть би то, що то був небагатий шляхтич— з тієї «голопузої шляхти», котра у Польщі, за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина, оковиту, їла хліб, надбаний «хлопством», танцювала під панську музику, вибирала вельможного магната— свого патрона— в уряд, у сеймові посли, їздила з ним по сеймиках та сеймах, кричала, коли хотів її владика: згода! а підчас готова була за свого хлібодара витягати з піхов гострі шаблі— і розливати братерську кров...степ-степи: ... Не вряди-годи— дивись: ні відсіль, ні відтіль та й вирветься який захожий: або з нової Січі, з-під турка (бо там віра турецька, земля бусурманська!), або з-за Дніпра, від ляхів— та все на вільні степи, все на вільні степи...

На окрему увагу заслуговують відхилення від згаданої закономірності вживання числових форм, а саме: функціонування у мовній практиці співвідносин пар типу

масло-масла; жито-жита: Навкруги тихо, гарно, зелено; тільки буйні жита стиха шурчали довгими колосками, мов розмовляли з собою; од квіток пахощі разом з повітрям втягались грудьми — і легко й мило було дихати...

Жита зашамотіли, піднімаючи догори свої похилені колоски.

... І понесли його думки на поле, між зелені жита, де він перше зустрівся з Галею...

От уже пополовіли жита; час уже й жати.

Спустившись в долину, повернув з курного шляху на обніжок— і пішов поміж зеленими житами.

сталь- сталі; метал-метали; салат-салати

Форми множини, подібні до наведених, використовуються в тих випадках, коли йдеться про різні сорти чи різновиди матеріалу, речовини, продукти харчування або ж про інтенсивний вияв позначеного необчислюваним іменником. Останній значеннєвий складник форми множини рельєфно виступає в таких прикладах :

Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса… Тихо пливе блакитними річками льон…

Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю…

Вівса, пшениці, ячмені – все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон.

Отже, до цієї групи належить двадцять дев’ять слів, що становлять 19,5%.

Питання №47

Постфіксальний спосіб, або постфіксація, – утворення нового слова шляхом приєднання постфікса до мотивуючого слова: витирати → витиратися, хто → хтось, чий → чий-небудь, що → що-будь, десь → десь-то.

Як і в префіксальному способі, при постфіксації постфікс приєднуються не до твірної основи похідного слова, а до цілого слова твірної бази, тому флексія у похідних словах, утворених постфіксальним способом, належить до твірної основи. Слово, утворене за допомогою постфіксації, належить до тієї самої частини мови, до якої належить слово твірної бази.

При постфіксації (постфіксальному способі словотворення) формантом є постфікс (-ся, -сь, -будь, -небудь, -то), що приєднується до цілого слова. Постфікси, змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовну належність, наприклад: знати (дієсл.) > знати-ся (дієсл.); де (присл.) > де-сь (присл.), де-небудь (присл.). Цей спосіб функціонує у сфері дієслова, рідше - займенника, прислівника.

Питання №48

Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший --- хороший, безвідповідально --- відповідально. Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький --- холодний, дубок --- дуб, вітерець --- вітер, читання --- читати, молодість --- молодий. Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити.

Префіксально-постфіксальний: розійтися --- іти, приблудитися --- блудити.

Суфіксально-постфіксальний: лінуватися --- лінь, здороватися --- здоров(ий).

Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися --- бідний, змилостивитися --- милостивий.

Префіксально- суфіксальний спосіб дозволяє створювати слова одночасним додаванням до твірної основи словотворчого префікса і суфікса (межа безмежний, при дорозі придорожній).

Як видно із назви цього способу, його суть полягає в одночасному додаванні до твірного слова і суфікса і префікса. Наприклад, слово «по-модному» утворилося від прикметника «модний» із приєднанням префікса «по» та суфікса «ому»; слово «піддашшя» утворене від іменника «дах» шляхом додавання префікса «під» та суфікса «шя»; слово «припічок» - префікс «при» + іменник «піч» + суфікс «ок». Навіть назва однієї частин мови створена саме префіксально-суфіксальним способом словотвору – прислівник: при + слів(слово) + ник.

Увага! Не всі слова, що мають і суфікс, і префікс, утворюються за допомогою префіксально-суфіксального способу словотвору. Слово «дошкільник», хоч і має префікс «до» та суфікс «ник» утворене суфіксальним способом від прикметника «дошкільний» шляхом додавання суфікса «ник». Інший приклад, слово «надзвуковий» утворене від прикметника «звуковий» префіксальним способом (приєднання префікса «над»).

Тобто у завданнях на визначення способу словотвору слід бути уважним, не достатньо побачити суфікс чи префікс, щоб вибрати точно спосіб словотвору, треба знайти твірне слово, і лише тоді робити висновки. Однак не забуваймо, що є немало слів, які можуть мати кілька твірних слів, і для яких неможливо точно визначити один спосіб словотвору. Проте такі суперечливі випадки не потрапляють у тестові завдання.

Префіксально-постфіксальний спосіб словотворення—це такий спосіб творення нові слів, коли до твірної основи одночасно приєдноється префікс й постфікс. Наприклад：

думати—вдуматися, бігати—набігатися, говорити—приговоритися.

Суфіксально-постфіксальний спосіб словорворення—це коли до твірної основи одночасно додаються суфікс й постфікс. Наприклад：

веселий—веселитися, брат—брататися.

Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб словотворення, коли додаються префікс, суфікс й постфікс до словної основи одночасно. наприклад：

щедрий—розщедритися, рука—заручитися.

Безафіксальний (тобто нульова афіксаця)—це творення слів задопомогою у корочення твірного слова. Безафіксальний словотворення в сучасній українській мові використовується найчастіше для творення від дієслови або від прикметника до іменника. Наприклад ：

виходити—вихід, сміятися—сміх, кричати—крик, зелений—зелень.

Питання №49

Складні слова (композити, від лат. сompositus- складний) – це похідні, що утворилися поєднанням кількох основ у цілісну лексичну одиницю: однозначний, перекотиполе, лісостеп. Цей різнотип складання називається основоскладанням. Основними ознаками складного слова є спосіб творення, а не наявність кількох коренів:

1) Якщо похідне слово утворилося шляхом поєднання кількох самостійних лексичних одиниць, то воно є складеним ( жар - птиця, хліб – сіль );

2) Якщо похідне утворилося поєднанням кількох основ, то воно є складним ( лісонасадження, всюдихід, холодноламкість, вологотривкість);

3) Якщо похідна утворилася від основи складного слова, то це не основоскладання, а суфіксація: лісостеп – лісостеповий, глинозем – глиноземний.

Складені слова – це поєднання кількох слів в єдину лексичну одиницю: хата – читальня, кабінет – лабораторія, альфа – залізо. Цей різновид складання називається словоскладання. Ним утворилися такі групи складних слів:

- редуплікація ( тихо – тихо, ледь – ледь);

- синонімічні єдності ( пане – брате, стежки – доріжки);

- семантичні єдності ( батько – мати, руки – ноги, хліб – сіль);

-прикладкові сполучення ( місто – герой, машини – амфібія);

- словесно – цифрові сполучення ( Рубін – 106, Електрон – 2, Київ – 10).

Основоскладання може відбуватися як за допомогою інтерфікса (словотворчого голосного ) о, е, є: наваловідбійник, землеустрій, стале прокат, життєдайний, так і без нього: бортмеханік, грам-молекула.

Складне слово, як говорить уже сама назва, - це поєднання простих основ слів (самоаналіз, хата-читальня, тепловодоцентраль). Складне слово, як і просте, підводиться під якусь одну з повнозначних частин мови – іменник, прикметник, рідше прислівник, дієслово. За змістом складне слово становить собою одну лексему (пор.: Новий рік - новорічний; прокат сталі - сталепрокат).

Отже, під складним словом розуміється таке поєднання двох чи (рідше) трьох і більше повнозначних слів або основ слів, яке становить собою одну лексему, реєструючи якесь явище, предмет об’єктивної дійсності, і за формою нічим не відрізняється від простого слава. Таку думку про складні слова підтримували І.Г. Галенко, Є.О.Василевська. Традиційним і досить активним способом творення нових термінів є словоскладання. Широке використання складних слів у науковій лексиці пояснюється їх точністю й економічністю у вираженні змісту. Складним термінам, як визначав Г. О. Винокур, «взагалі властиво стискувати в межах короткого відрізка мови розгорнуті синтаксичні відношення». Крім того складні слова творяться т.ч., що певною мірою відображають «суттєві властивості означувального факту: відношення, що існують між поняттями, які лягли в основу назви: місце предмета в ряді інших, його функції, об’єкт діяльності, розрізнювальні ознаки та ін.».

У фізичній термінології складні слова представлені іменниками – назвами певних понять, прикметниками, що входять як означальні компоненти до багатослівних (складених) термінів, а також прислівниками та дієсловами, що однак зустрічаються дуже рідко. При словоскладанні іменники утворюються поєднанням двох повноцінних іменників в один складений за допомогою сполучних звуків або без них: лісостеп, лісотундра, інженер – механік.

При основоскладанні іменники утворюються на базі синтаксичних словосполучень, з компонентів яких виділяються твірні основи, що поєднуються в складне слово здебільшого за допомогою сполучних морфем: снігопад(сніг падає), чистотіл(чисте тіло). Такі складні іменники утворюються на базі таких синтаксичних словосполучень:

1) іменникових ( новотвір від нове утворення );

2) дієслівних ( землемір від міряти землю ).

Досліджуючи складні слова в фізичній термінології, ми користувалися двома найважливішими, на нашу думку, для нашої роботи джерелами, а саме, російсько – українським словником науково – технічної мови ( укладачі О. Воналович, В. Моргунюк), книгою Марії Яківни Плющ «Словотворення та вивчення його в школі» та тематичним збірником наукових праць «Питання граматичної будови української мови» (головний укладач проф. Г. М. Удовиченко)- статтею Л. І. Найденко «Типи складних слів у фізичній термінології».

М. Я. Плющ у своїй роботі розрізняє кілька типів складних іменників за характером твірних основ. Ми у своїй роботі дізналися, що словник технічної мови нараховує 51 складний іменник. М. Я. Плющ виділяє всього 8 типів складних іменників. Деякі з них зустрічаються у фізичній термінології, а деякі ні ( чому, буде сказано нижче). Ну а слова четвертого підтипу зовсім не зустрічаються.

Питання №50

З-поміж галузевих термінів-юкстапозитів вирізняємо лексему селяни-кількагектарники, утворену поєднанням препозитивного суфіксального українського слова селяни й постпозитивного складного утворення кількагектарники, що постало суфіксально-складним способом на основі числівниково-іменникової сполуки кілька гектарів.

Суфіксально-складний спосіб (наследодатель, векселенадписатель).

Складні іменники, у творенні яких бере участь суфікс -ість зі значенням дії і стану, мотивуються композитними прикметниками і творяться за моделлю «композитний прикметник + -ість» (наприклад, правоможн(ий) + ість → правоможність, самоокупн(ий) + -ість → самоокупність, благодійн(ий) + -ість-) → благодійність). Серед Іменників цієї групи виявлено: дві лексеми з основою одно- , що «завдяки багатозначності, одночасному підкресленню одиничної кількості і тієї самої якості» - може оформляти абстрактні іменники з -ість: однорідн(ий) + -ість → однорідність; односторонн(ій) + -ість → односторонність; дві лексеми, утворені за допомогою префікса не- не- + правосильність → неправосильність; не- + правоможність → неправоможність. Щодо компонентного складу іменників абстрактної якості й кількості, то більшість з них становить синтаксичні деривати до прикметників із суфіксом -н- , які співвідносяться із словосполученням «іменник + дієслово». Суфікс -ств(о) в межах аналізованих складних іменників виражає значення абстрактної якості через характеристику ознак як прояву певної дії. Ці композити утворені суфіксально-складним способом за моделлю: Num.+ N - d (наприклад, багатоженець + - ств(о) → багатоженство; одножнець + -ств(о) → одноженство).

Питання №51

Лексико-синтаксичний

словотвір морфологічний синтаксичний зрощення

Лексико-синтаксичний спосіб, або зрощення, – це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення: добра ніч → добраніч, не чуй вітер → Нечуйвітер (прізвище).    Результатом лексико-синтаксичного способу словотвору є складне слово, оскільки воно має два і більше коренів. Твірною базою у такому способі творення виступає не будь-яке сполучення слів, а тільки синтаксична одиниця – словосполучення: два або більше слів, між якими встановлюється залежний зв'язок, тобто від одного слова до іншого можна поставити питання: добра яка? ніч, не чуй кого? що? вітер. Складне слово, утворене лексико-синтаксичним способом, переймає флексію другого слова словосполучення, тому флексія не визначається у словотвірній структурі мотивованого: перекоти поле → перекотиполе.

За характером словотвірної бази зрощення подібне до осново складання та до словоскладання, тому їх потрібно відрізняти.

Лексико-синтаксичний спосіб відрізняється від способів складання тим, що:

1)  при осново складанні використовується складання не слів, а основ, які до того ж можуть усікатися, і додатково застосовується інтерфіксація або суфіксація: сільське господар(ств)о → сільськогосподарський, а при зрощенні в одне слово сполучаються два цілих слова, причому без використання інтерфіксів та суфіксів;

2)  при словоскладанні утворюються складні слова на базі двох слів, які не утворюють словосполучення, тобто між цими словами нема залежного зв'язку, між ними не можна поставити питання: батько і мати → батько-мати, сон і трава → сон-трава. Слова, утворені способом словоскладання, переважно пишуться через дефіс.

Нові слова виникають шляхом злиття колись уживаного словосполучення: пополудню – по + полу + дню. Цим способом утворюються:

-  іменники: горицвіт, Новгород;

-  прикметники: нижчепідписаний;

-  прислівники: бозна-що;

-  числівники: двісті, обидва.

Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу граматично оформленого слова, що належить до певної частини мови.

Питання №53

Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому слово утворюється внаслідок переходу однієї частини мови в іншу. Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник. Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників: -                     перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника; -                     перехід іменників у прислівники: іменник стрілою (чим?) → прислівник стрілою (як?), іменник ранком (чим?) → прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами. Новостворені прислівники відповідають на питання як? коли? Для визначення частиномовної характеристики такого слова необхідно використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком. Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої. “Цей спосіб називається морфолого-синтаксичним тому, що в процесі його реалізації новоутворене слово набуває нових морфологічних категорій і як таке виконує нові синтаксичні функції у реченні” (І.І. Ковалик). У мовознавчій літературі цей спосіб ще називають семантико-морфологічним (за М.М. Шанським), конверсією (за О.І. Смирницьким). Конверсія – спосіб словотворення, при якому словотворчим засобом виступає лише парадигма слова: сучасне, черговий. Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно, супроводжуються такими основними змінами: -                     зміною лексичного значення; -                     граматичних значень; -                     синтаксичних функцій; -                     структури слова: бігом (ім.) і бігом (присл.). Цей спосіб має кілька різновидів: 1)                субстантивація – явище переходу слів з різних частин мови в іменники: майбутнє, чайна, бобові, вихідні; ад’єктивація – перехід у прикметники: учений, освічена людина, сидяча робота; 2)                прономіналізація – вживання в ролі займенників: цілий світ (у зн. весь), певна мелодія (у зн. якась); 3)                адвербіалізація – перехід у прислівники: часом, стрілою, йти не поспішаючи; 4)                нумералізація – перехід у числівники: тисяча, сила; 5)                інтер’єктивація – перехід у вигуки: Боже, горенько, Матінко моя та інші різновиди.

Питання №54

Субстантивація - семантично-синтаксичний перехід прикметника й дієприкметника (зрідка й ін. частин мови, напр., дорога в нікуди) в іменник, при чому даний прикметник уживається вже лише у функції іменника (повна субстантивація — кошовий, хорунжий, ланкова, подушне — первісно це атрибути до іменників, які тут давно забулися), або поруч можливе ще й прикметникове вживання (гайовий, минуле, невідома). При контекстовій субстантивації атрибутовий характер даного прикметника ще цілком відчутний (Крайній лави побіг першим). Субстантивація широко вживається зокрема в науковій термінології.

Субстантивацію досліджували Д. Гринчишин, Й. Дзендзелівський, М. Леонова й ін.

Розрізняють чотири види субстантивації: Віддієслівна субстантивація; Відприкметникова субстантивація; Від числівникова субстантивація; Відприслівникова субстантивація. Синтаксичний ступінь віддієслівної субстантивації буває тоді, коли дієслівна особова форма виступає в позиція підмета або другорядного члена речення. Віддієслівна синтаксична субстантивація в граматичній структурі сучасної української літературної мови є нехарактерним явищем, вона має оказіональний, мовленнєвий характер. Найчастішою в українській мові є віддієслівна морфологізована субстантивація. Вихідні дієслова й утворені в результатів віддієслівної морфологізованої субстантивації іменники мають тотожну лексичну сема тичку, але відрізняються частиномовними граматичними категоріями і формально-синтаксичними та семантично синтаксичними функціями. Перехід дієслів в іменники зрідка набуває семантичного вияву. Типовим репрезентантом віддієслівної субстантивації, її різних ступенів може бути  дієслово сидіти. Існує три ступені субстантивації прикметника: синтаксичний, морфологічний, семантичний. Умовою для синтаксичного переходу прикметника в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під впливом контексту у словосполученні відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього прикметник, потрапивши в позицію останнього, перебирає на себе його функції. Пристосування прикметника виконувати роль іменника – називати уже не ознаку предмета, а сам предмет – супроводжується одночасною трансформацією граматичних категорій роді, відмінка і числа. Подібно до іменника трансформовані прикметники вступають у валетний зв'язок з дієсловами – присудками і чисельно характеризують предмети, категорія роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник присвоює собі граничне значення роду опущеного іменника, втрачаючи здатність змінюватися за родом, при цьому субстантивовані лексеми зберігають морфологічну форму прикметника, напр..: "Ось вона [Оксана] вийшла босоніж, і приїжджі одразу ж обступили її" (А.Головко). Субстантивовані прикметники не утворюють похідних суб'єктної оцінки, що властиве основній масі іменників".

Питання №55

Перехід різних частин мови в займенники називають прономіналізацією. (Прономіналізація — від лат. займенник.)

Повністю переходить у займенники лише незначна кількість слів.

Числівники один, другий. їх прономіналізація найчастіше спостерігається в усталених зворотах: один одному, один дру. гому та ін. Наприклад: Рік працювали на одному підприємстві і не зустрічали один одного.

Прономіналізація числівника один виявляється в пестливо-зменшувальних формах: ...одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко). Тут одно-одні-сіньке означає саме-самісіньке; у поєднанні із заперечною підсилюючою часткою ні, що виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: ні один (ніхто) не відставав у поході.

З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: окремий, відомий, цілий, повний, різний, даний, останній, різноманітний, перший-ліпший та ін. Наприклад: У вихідний ми цілий день спілкувалися з природою; Через відсутність бензину ми цілий місяць не могли вивезти свою продукцію (газ.). Тут слово цілий в обох реченнях вжите в значенні весь.

Втратили своє лексичне значення і перейшли в розряд займенників деякі іменники: факт, річ, справа, діло, чоловік, людина та ін. Наприклад: Давайте нам побільше тканини; колір —діло другорядне.

У функції особових займенників першої й другої особи однини та множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра. Наприклад: Знаємо ми вашого брата.

 

Вибір слова

Грати роль. Відігравати роль. Грати роль — так кажуть про роботу актора. Відігравати роль — мати значення (В його житті книга відіграла неабияку роль).

їх обов'язки. їхні обов'язки. Займенник їх є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони (Керівник підприємства пояснює їх обов'язки). Цей займенник виступає й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній (їхня доброзичливість заспокоїла нас). Нині в художній літературі, в діловому мовленні перевага надається займеннику їхній.

Мотив. Мотивація. Мотив — підстава для певних дій (Релігійні мотиви у творчості І. Франка). Мотивація — сукупність мотивів, обгрунтування (Недостатня увага до мотивації поведінки учня).

Адвербіаліза́ція (лат. adverbium — прислівник) — перехід будь-якої частини мови (перев. іменника і прикметника) у прислівник, напр.: трудівник працює ранком (пор. — замилувався літнім ранком). Процес А. у слов. мовах збільшує кількість прислівників, розширюючи цим функцію обставинних слів у реченні. Адвербіаліза́ція - живий процес сучасної української мови, в наслідок цього часто не можна провести чіткої межі між прислівником і ін. частинами мови, що створює неминучі труднощі в правописі.

ІНТЕР’ЄКТИВАЦІЯ (лат. interjectio — вигук) стилістичний засіб (перехід повнозначних слів у вигуки), який надає тексту емоційно-експресивного забарвлення: ой матінко!, о леле!, боже ж ти мій!, от тобі й маєш!

Питання №56

лексико-семантичний спосіб словотвору – активний і продуктивний спосіб номінації в українській мові періоду перехідної економіки і зокрема у таких підсистемах неономінації, як ергоніми і прагмоніми. Лексико-семантичні інновації як результат ЛССС є досить перспективним видом українського назовництва. Простота творення, естетизація і зручність вживання назв зумовлюють космічні можливості їх подальшого функціонування.

Лексико-семантичний спосіб словотвору використовується переважно для тих термінів, що мають латинську генезу (терміни абревіація, адитивність, асиміляція, детермінація, дивергенція, дискретність, домінантність, інтерференція, кореляція, редукція, рецесивність утворено шляхом використання загальнонаукових лексем і пристосування їх до потреб позначення понять і категорій генетики);

57