Кохання як прив'язаність

Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно такого підходу розрізняють:

спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими (56%);

неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей (25%);

кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване чи амбівалентне (19%).

Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. На відміну від цього знервовані коханці не впевнені у міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не кохають або не хочуть залишатися з ними, кохання таких людей часто стає настирливим і нестерпним^[16].

Типи любові

Материнська любов супроводжує людину ціле життя^[17]

Ерос

Альтруїзм

Дружба

Батьківська любов

Нарциссизм

Філософія говорить про три види любові (широко застосовувані на означення любові грецькою мовою): "eros", "filia" "agape".

Ерос — симпатія, потяг, шаленство (наголос "я"), чуттєва любов, спрямована на те, що пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча ця любов появляється через споглядання тілесної краси, вона має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму.

Філія — дружба, почуття солідарності; має альтуруїстияний характер. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовна особова любов. Агапе — має щось вийняткове у порівнянні з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Любов направлена на віддання, дарування без розрахунків.

Ерос, філія і агапе пов'язані між собою. Філія без агапи стає поверховим егоізмом.

У християнському вченні розрізняються такі види любові:

Любов-пожадання (лат. eros, amor concupiscentiae) — може мати чисно тілесний, матеріальний характер, жадана людина має задовільнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з любов'ю, яка бере.

Любов-уподобання (лат. amor complacentiae) наголошує насамперед почуття захоплення, причарування, визнання. Може вона поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб "дати", а не лише брати, є готовність до жертви.

Любов-доброзичливість (лат. amor benevolentiae) називається також "любов'ю доброї волі" — вона спроможна давати, не сподіваючись ніякої плати за це. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов є абсолютно безкорислива. Християнська любов до ближнього є типовою формою такої любові.

Любовь-дружба (лат. amor amicitiae, filia) або альтруїстична любов. Така любов прагне добра і повноти існування для приятеля.. Це вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя.

Милосерна любов (лат. agape, caritas) — це любов, яка творить добро, перемагає зло, лікує та втішає. Цією любов'ю Бог наповняє наші серця, коли завдяки благодаті з власної волі приймаємо дар відкуплення. Милосердя є фундаментом для правдивої приязні. Особливим видом цієї любові є подружня любов, в якій чоловік і жінка віддають себе одне одному.