3 Структура такої "програми-мінімуму"

Структура такої "програми-мінімуму" містить чотири основні взаємопов'язані елементи: 1) предмет дослідження; 2) показники; 3) мету дослідження; 4) гіпотези.

1. Предмет дослідження визначається конкретним формулюванням відповіді на запитання "Що?" ("Що вивчатиметься?"; наприклад, "соціальна напруженість" або "політична культура" тощо).

Крім найменування предмета дослідження, слід навести визначення його в тому формулюванні, яке автор визнає за основне. Без визначення предмета дослідження навіть після проведення емпіричного етапу не можна сказати, що проблему, наприклад політичну культуру, було вивчено, оскільки незрозуміло, що автор мав на увазі, ведучи мову про "політичну культуру", якщо в програмі визначення цього поняття немає.

2. Показники зумовлюються відповіддю на запитання "Чим?" ("Чим вимірюватиметься предмет дослідження?").

Оскільки досліджувані соціальні явища чи процеси, як правило, досить складні й абстрактні, вони не піддаються емпіричній інтерпретації повністю. Проте, як зазначав Пол Лазарсфельд, "явище, яке не можна спостерігати безпосередньо, все ж залишає свої сліди, що за умов слушної інтерпретації дає можливість ідентифікувати й аналізувати його". Визначення змінних, які дають змогу вимірювати складні явища і піддаються емпіричній інтерпретації, — важливий етап складання програми.

3. Мета емпіричного дослідження стає зрозумілою з відповіді на запитання "Навіщо?" ("Навіщо проводиться емпіричне дослідження?").

Точна і зрозуміла відповідь необхідна не стільки для прагматичного обґрунтування витрат на проведення емпіричного дослідження, скільки для методологічного обґрунтування критеріїв "цілеспрямованого" відбору або відсіву показників, індикаторів, гіпотетичних чинників. Можна запропонувати досить велику кількість показників досліджуваного явища, обґрунтованих з погляду розкриття сутності предмета. Звузити коло таких показників дає змогу мета дослідження.

4. Гіпотези — це обґрунтовані припущення про чинники, які визначають характер явища, що вивчається, та потребують емпіричного підтвердження або спростування.

Емпірична інтерпретація теоретичного показника може мати кілька ступенів (субпоказників), останній з них має бути доведений до такої міри конкретності, щоб кожний субпоказник останнього ступеня можна було виміряти за шкалою відповідей на конкретне запитання анкети (індикатор показника).

Фактично процес підготовки анкети має полягати в тому, щоб перевести показники в адекватні їм запитання. Навіть у тому разі, коли запитання формулюється спонтанно (а практично це відбувається дуже часто), потрібно, виходячи з цього формулювання, визначити відповідний до запитання показник. Це значно полегшить аналіз одержаної інформації. І замість того, щоб кожного разу згадувати, наприклад, про респондентів, які ствердно відповіли на запитання: "Чи вважаєте ви, що соціально-економічне становище країни у майбутньому році поліпшиться?" — у тексті аналізу достатньо буде сказати про думку "соціальних оптимістів", оскільки вже в програмі міститься обґрунтований зв'язок цього запитання з показником "соціального оптимізму".

Взаємозв'язок показника і формулювання запитання може бути очевидним (прямим), якщо формулювання логічно випливає з визначення показника. Так, упевненість у поліпшенні соціально-економічної ситуації безпосередньо пов'язана з показником соціального оптимізму і не потребує додаткового обґрунтування. Однак зв'язок може бути не настільки очевидний, якщо, наприклад, відповіді на згадане вище запитання пропонується розглядати як показник "підтримки економічної політики уряду". Хоча логічно цілком припустима інтерпретація впевненості в поліпшенні економічного стану як показника підтримки економічної політики уряду, бажано емпірично обґрунтувати цю відповідність.

Технологічно схема підготовки програми містить такі дії.

1. Визначення мети дослідження. Навіть якщо у попередньому задумі немає реальної практичної мети, автору програми слід цілеспрямовано обмежити предмет дослідження і коло показників.

2. Визначення і формулювання предмета (предметів) дослідження.

3. Складання структурної схеми показників предмета (предметів) дослідження.

4. Оцінка можливості вимірювання кожного з показників конкретним індикатором (запитанням анкети). Пошук структурних субпоказників. Доведення конкретизації показників до такого ступеня, щоб кожному з них відповідало запитання анкети.

5. Внесення до схеми гіпотетичних чинників. Визначаючи чинник, слід одразу ж групувати відповіді за цією ознакою (наприклад, "вік": до 30 років; 30—55 років; більше 55 років; або "посада": керівник, виконавець тощо).

6. Групування гіпотетичних чинників за типами (наприклад, "демографічні", "соціально-економічні", "соціально-політичні" тощо).

7. Визначення гіпотез, які перевірятимуться в процесі статистичного аналізу.