1914–1919 Рр. Видав 11 футуристичних збірок.

Автор дотримувався основних принципів есте-

тики футуризму: відмова від традицій, егоцен-

тризм, формалістичне експериментаторство,

словотвір тощо. Особливістю українського

футуризму

було підкреслене протиставлення ур-

баністичної культури «сільській» позії. З іні-

ціативи Семенка виникли групи «Фламінго»

(1919), «Аспанфут» (1922–1924), «Комункульт»

(1924), «Нова генерація» (1927–1931). До футу-

ристів в Україні деякий час належали Г. Шкур-

пій, О. Слісаренко, В. Ярошенко, М. Бажан,

Ю. Яновський

та ін.

СЮРРЕАЛІ5ЗМ (від фр. surrealisme — над-

реалізм) — напрям у мистецтві та літературі, що

виник у 20-х рр. ХХ ст. у Франції. Сюрреалізм

ґрунтується на філософії інтуїтивізму, східних

містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі.

Естетичні засади напряму викладено в «Мані-

фестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти

закликали звільнити людське «Я» від «пут» ма-

теріалізму, логіки, моралі, традиційної естети-

ки, які вони вважали породженням буржуазної

цивілізації. На їхню думку, митцю слід спира-

тися на досвід несвідомого вираження духу —

сни, галюцинації, марення, аби проникнути по

той бік людської свідомості, осягнути безкінеч-

не й вічне. До групи сюрреалістів входили пись-

менники Ф. Супо, Р. Дено, Т. Тцара, художни-

ки Г. Арп, Ж. Мірно та ін. Певний час до неї

примикали Л. Арагон, П. Елюар, П. Пікассо,

С. Далі. Як напрям сюрреалізм припинив своє

існування, хоч окремі художники продовжують

працювати в сюрреалістичній манері. Прийоми

сюрреалізму (зображення надреального, містичні

мотиви, елементи фантастики) використову-

ються в «театрі абсурду

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІ5ЗМ (від лат. existentia

— існування) — одна з течій у філософії та

естетиці ХХ ст. Основні ідеї викладено в кни-

гах К. Ясперса «Психологія світоглядів» (1919)

та М. Хайдеґґера «Буття і час» (1927). Свої-

ми попередниками

екзистенціалісти вважали

С. К’єркегора та Ф. Ніцше. Як течія екзистен-

ціалізм сформувався після Другої світової ві-

йни у Франції. Його представники Г. Марсель,

Ж. П. Сартр, С. де Бевуар, А. Камю та ін.— ви-

ступали водночас як філософи і письменники.

Філософсько-

естетичні погляди кожного з них

мали свої відмінності, але спільним було розу-

міння абсурдності буття, визнання незахище-

ності людини у ворожому їй світі, прагнення

збагнути причини трагічної невлаштованості

життя. У центрі їхньої уваги — одинока люди-

на, що переживає тривогу, страх, муки совісті

і бачить вихід для себе у внутрішній свободі.

Провідні жанри творчості — філософський ро-

ман, «театр ідей». Характерні риси — поєднан-

ня життєвої конкретики з міфом і притчевою

алегоричністю, посилений інтерес до підсвідо-

мого в людині.

Екзистенціалізм мав прихильників у німецькій

літературі (Е. Носсак, А. Деблін), англійській

(А. Мердок, В. Голлдінг), іспанській

(М. де Унамуно), американській (Н. Мейлер,

Дж. Болдуїн), японській (Кобо Абе) та ін. В укра-

їнській літературі вплинув на письменників

20-х років — В. Підмогильного, І. Багряного,

Т. Осьмачку та ін.

ПОСТМОДЕРНІ5ЗМ (від лат. post — після

і фр. moderne — сучасний, новітній) — напрям

у сучасній філософії, мистецтві, літературі та

естетиці, що виник на ґрунті модернізму. Єди-

ної теорії генезису та сутності модернізму не-

має. Термін поширився наприкінці 60‑х років

XX ст. на позначення певного менталітету,

особливостей світосприймання і світобачення

людини постіндустріального

періоду. Філософські

основи постмодернізму вперше висвітлені

у праці французького філософа Ж. Ф. Ліота-

ра «Постмодерністська доля». Основний сенс

концепції Ліотара — відчуття вичерпності іс-

торії, естетики, мистецтва. Сучасний світ, на

його думку,— це варіювання та співіснування

всіх — і найдавніших, і новітніх — форм бут-

тя. Постмодернізм як напрям у сучасному літе-

ратурознавстві спирається на теорію і практику

структуралізму.

Його прихильники оперують

такими нетрадиційними поняттями, як «світ як

хаос», «світ як текст», «інтертекстуальність»,

«криза авторитетів», «авторська маска», «по-

двійний код», «пастиш» (твір як самопародія)

та ін. Література, за їхніми уявленнями, є не ві-

дображенням дійсності, а переказом міфів, що

існують у віртуальній реальності. Головне в ній

не істина, а слово, котре як елемент тексту яв-

ляє собою нову реальність. Твір постає сув’яззю

міфів, архетипів, цитувань, алюзій. «Ми живе-

мо в епоху,— твердить С. Аверинцев,— коли

всі слова вже сказані». Для наукової естетики

позаісторичне тлумачення літературних явищ,

заперечення зв’язків літератури з конкретною

історичною дійсністю є неприйнятним. Проте

вона використовує окремі підходи і прийоми

вивчення літератури, запропоновані теоретика-

ми постмодернізму, зокрема структурування

твору, інтертекстуальні зв’язки, елементи мі-

фопоетики тощо.

У сучасній художній практиці поняття постмодернізм

поширюється на різноманітні аван-

гардистські течії.