Ой то ж не зоря — дівчина моя

З новенькими та відерцями

По водицю йшла.

МЕТАФОРА (від гр. metaphora — перенесен-

ня) — один з основних тропів, уподібнення одних

предметів і явищ іншим за певними схожими

ознаками. Наприклад: «За думою дума роєм ви-

літає» (Т. Шевченко). Тут плин думок уподібню-

ється летові рою бджіл. Різновидами метафори

є уособлення і символ. В уособленні

неживому

предмету надаються властивості живої істоти (ін-

коли вживається термін персоніфікація).

Верба слуха соловейка,

Дивиться в криницю.

(Т. Шевченко)

Вже червоніють помідори,

І ходить осінь по траві.

(М. Рильський)

СИМВОЛ — традиційне, усталене, постій-

не уподібнення: червона калина — дівчина, дуб

зелений — хлопець, чайка — удова та ін. Мета-

фори бувають прості й розгорнуті або багатоком-

понентні. Останні широко представлені в «Слові

про похід Ігорів».

Солнце ему грозою путь заступаше,

Нощь стонущи ему грозою птиц убуди;

Свист зверин вста,

Збися див, кличет верху древа,

Велит послушати земли незнаеме...

ПЕРСОНІФІКА5ЦІЯ (від лат. persona — осо-

ба і facio — роблю) — вид метафори, надання

предметам, явищам природи і тваринам власти-

востей людини. «Плачуть голі дерева, плачуть

солом’яні стріхи...» (М. Коцюбинський).

«Плака-

ла осінь, плачуть в полі тополі, шепотіли лани»

(А. Панів). Часто вживається в казках, байках,

легендах.

АЛЕГОРІЯ (від гр. allos — інше і agoreuo —

говорю) — іносказання, троп, у якому ідеї, дум-

ки, абстрактні поняття через уподібнення пере-

даються в конкретних образах. Алегорія — це

розгорнута метафора. Алегорична мова харак-

терна для байок, казок про тварин, притч, за-

гадок тощо. Часто використовується письменниками

в умовах політичної цензури для__

утвердження певних ідей, викриття негативних

суспільних явищ.

МЕТОНІМІЯ (від гр. metonimia — перейменування)

— вид тропу, заміна назви пред-

мета іншою на підставі суміжних зв’язків. Ме-

тонімія має багато різновидів. 1) Заміна назви

твору ім’ям автора: читаю Шевченка, вивчаю

Грушевського. 2) Заміна назви людей назвою

країни, міста, певного місця: гомоніла Украї-

на, Київ святкує, театр готує виставу. 3) Заміна

назви предмета одним із його атрибутів: чорні

бушлати піднялися в атаку. 4) Заміна назви речі

назвою матеріалу, з якого вона зроблена: жінка

вся в золоті, машина їде по асфальту. 5) Замі-

на назви дії назвою знаряддя дії: гостре перо

сатирика; завершили розгром танки. 6) Заміна

назви посуду назвою його вмісту: з’їсти тарілку,

випити склянку. 7) Заміна назви

речі назвою

людини: машиніст зупинився в степу, водій під-

Віз мене до хати.

СИНЕКДОХА (від гр. synekdoche — співвід-

несення) — один із видів тропу, оснований на

зміні назв предметів за кількісною ознакою.

1) Заміна множини на однину:

На бій за волю сміло йди,

Ворожі пута розривай.

І всіх трудящих вже буди:

«Вставай, робітнику, вставай!»

(М. Тарновський)

2) Заміна однини на множину:

Ми всі в пісенному розгоні,

Ми всі в веселому вині.

(В. Бобинський)

3) Заміна видового поняття родовим: мій добрий

звір (собака).

4) Заміна родового поняття видовим: бережи

копійку (гроші).

Синекдоха є різновидом метонімії. Часто

синекдохою вважають заміну назви предмета

частиною.

ГІПЕРБОЛА (від гр. hyperbole — перебіль-

шення) — вид тропу, в основі якого лежить над-

мірне перебільшення тих чи інших властивостей

зображуваних людей, предметів і явищ. Гіпер-

бола сприяє глибокому й виразному розкриттю

суттєвого й типового. Часто вживається в народ-

ній поезії для характеристики героїчних подій,

билинних богатирів, негативних героїв. Вико-

ристовується і як засіб гумору. У Остапа Вишні

рибалка говорить: «Сома мені доводилося бачи-

ти такого завбільшки,

як комбайн, тільки трохи

довшого».

ОКСИМОРОН (від гр. oxymoron, oxys —

дотепний, moros — безглуздий) — вид тропу,

в якому поєднуються протилежні за значенням

поняття, внаслідок чого виникає якісно нове ви-

значення предмета (живий труп, розумний ду-

рень, гарячий сніг).

Од молдованина до фіна

На всіх язиках все мовчить.

(Т. Шевченко)

СИМВОЛ (від гр. symbolon — умовний

знак) — у філософському

розумінні — пред-

метний чи мовний знак, широке узагальнення

сутності речей і явищ як результат пізнавальної

діяльності людини. Символ є таким же давнім,

як і людська свідомість, оскільки символізація,

в основі якої лежить уподібнення, правила за

основний

засіб пізнання світу. Міфологічні об-

рази богів і героїв були символами людей та їх-

ніх стосунків. Давньогрецький філософ Платон

вважав, що в космосі вічно живуть ідеї — сим-

воли речей матеріального світу. Символізація

випливає із самої природи літератури як форми

художнього пізнання істини. Ф. Шеллінг стверджував,

що поетична творчість є «одвічна сим-

волізація». Будь-який образ є символом більшої

чи меншої міри узагальнення, і, навпаки, вся-

кий символ в літературі є образом. Конкретний

образ і глибинний сенс його виступають в струк-

турі символу як два полюси. Переходячи в сим-

вол, образ втрачає конкретність, але залишаєть-

ся його глибинний зміст. Таким є «вічні образи»

Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Фауста. Ознаки

символу — загальнозначущість смислу, неви-

значеність, багатозначність. Проблема симво-

лу — одна із надзвичайно важливих у філософії

та естетиці. У сучасних міфофілосовських тео-

ріях (Е. Кассірер, К. Юнг та ін.) простежується

тенденція ототожнення символу й міфу. В літе-

ратурознавстві символ розглядається як один

із тропів — уподібнення, яке набуло постійного

значення: червона калина — дівчина, сокіл —

парубок, чайка — вдова. Але образи-символи

можуть нести в собі і більш конкретне узагаль-

нення: Каменярі, Вічний революціонер, Найми-

ти у І. Франка, марево (Fata morgana) у М. Ко-

цюбинського, рушник у А. Малишка та ін.

АФОРИЗМ (від гр. aphorismos — визначення)

— лаконічний, відточений вислів,

у якому узагальнено якусь оригінальну думку. Народ-

ні афоризми — прислів’я, приказки. Авторські

афоризми — крилаті слова, що належать пись-

менникам, філософам, іншим відомим людям.