3.5. Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від

злочину

Конституцією України (ст. 55) кожному гарантовано право на захист від протиправних посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу і майно. Кожна особа, яка потерпіла влочину, має право звернутися до суду з позовом до порушника про відшкодування завданої шкоди. Про шкоду, завдану злочином, може йтися лише тоді, коли по справі винесено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Однією з особливостей делікту з відшкодування шкоди фізичній особі, яка постраждала від злочину, є те, що з таким позовом може звернутися не будь-хто, а тільки потерпілий від злочину або особа, яка має право діяти від його імені. Порядок визнання особи потерпілою встановлено кримінально-процесуальним законодавством. Пленум Верховного Суду України звертає увагу судів на те, що особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у справі або відмова в цьому мають бути процесуальне оформлені постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду .

Якщо при призначенні справи до судового розгляду буде встановлено, що будь-хто з осіб, які постраждали від злочину, не визнаний потерпілим у стадії досудового слідства, суддя своєю постановою, а суд ухвалою мають визнати таку особу потерпілою по справі і повідомити її про це.

Вирішуючи питання про визнання особи потерпілою, суд має з'ясувати, яку конкретно шкоду їй завдано злочином (моральну, фізичну чи майнову), і вказати про це в ухвалі. Особу, якій завдано майнової шкоди і яка пред'явила вимогу про відшкодування збитків, необхідно одночасно визнавати цивільним позивачем та забезпечити їй всі передбачені законом права як потерпілого та цивільного позивача.

Потерпілий може також звернутися з позовом про відшкодування шкоди, завданої йому злочином, у порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством України, у разі, якщо він з будь-яких причин не зміг заявити такий позов у процесі розгляду кримінальної справи.

У разі, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають його родичі, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими.

У законі зазначено вичерпний перелік близьких родичів (згідно з п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України ними є батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки). Інші особи не можуть визнаватися потерпілими по цих справах.

В інтересах малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб можуть звертатися до суду їх батьки, опікуни, піклувальники або представники, установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають ці особи. Представником потерпілого може бути адвокат.

Позивачем у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином, може бути заклад охорони здоров'я, в якому лікувався потерпілий від злочину (ст. 1206 ЦК України). Позивачем може виступати також юридична особа, держава, територіальна громада.

Відшкодовувати шкоду, як правило, повинна особа, яка вчинила злочин, завдавши цим шкоду потерпілому, а у встановлених законом випадках таке відшкодування може покладатись і на інших осіб. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1206 ЦК України, якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними ст. 1178 і 1179 ЦК У країни.

Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, у встановленому законом порядку може відшкодовуватися також державою.

У ЦК України вперше введено норми (ст. 1177, 1207), які покладають на державу обов'язок такого відшкодування.

У ст. 1177 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

А згідно зіст. 1207 ЦК України, держава повинна відшкодовувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину. Таке відшкодування також може мати місце тільки тоді, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Отже, держава зобов'язується відшкодовувати майнову шкоду. Про відшкодування моральної шкоди в зазначених нормах не йдеться. Проте передбачене ст, 1177, 1207 ЦК України накладення на державу відшкодування шкоди потерпілому від злочину поки що є обов'язком на майбутнє. Доти, доки не прийнято спеціального закону, в якому будуть встановлені умови та порядок відшкодування державою майнової шкоди потерпілому, зазначені норми не можуть бути застосовані.

У разі, якщо шкода була завдана злочином, вчиненим декількома особами, то всі вони є солідарними боржниками (ч. 1ст. 1190 ЦК України). Але на підставі ч. 2 даної статті за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Специфікою відповідальності за шкоду, завдану вчиненням зло¬чину, є неможливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

3.6. Відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, та особами, які не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними.

Особи, які не досягли 14 років, за чинним законодавством України не відповідають за шкоду, завдану іншим особам. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1178 ЦК України, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

У справах про відшкодування шкоди, завданої малолітніми, важливого значення набуває питання визначення кола осіб, які притягуються до відповідальності. Законодавець їх чітко визначив - це батьки (усиновлювачі), опікуни, інші фізичні особи, які здійснюють виховання малолітнього (наприклад, патронатний вихователь), при наявності загальних підстав визначених законом.

Сімейним законодавством України (ст. 141 Сімейного кодексу України), встановлено принцип повної рівності обох батьків у вихованні дітей. Жоден із них не користується будь-якими превагами. Тому при завданні дітьми шкоди, до відповідальності притягуються обоє батьків. Так само встановлюється відповідальність батьків у разі розірвання ними шлюбу.

Дещо інша ситуація складається в тих випадках, коли шкода завдана дитиною, батьки якої не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Якщо в передбаченому законом порядку стосовно.дитини буде встановлено батьківство (немає значення, визнано батьківство добровільно чи за рішенням суду), то, звичайно, нести відповідальність будуть обидва батьки. Якщо ж стосовно дитини батьківство не встановлено, відповідає тільки мати, оскільки в такому разі на неї покладено юридичний обов'язок виховувати дитину та здійснювати нагляд за нею. Особа, яка є фактичним батьком, але стосовно якої не встановлено батьківство, може бути притягнута до відповідальності за шкоду, завдану малолітнім, тільки у тому ви¬падку, якщо вона призначена опікуном цієї дитини.

У зв'язку з тим, що відповідальність батьків за шкоду, завдану їх дітьми, є окремим випадком деліктної відповідальності, загальні положення про відповідальність за завдання шкоди поширюються і на них.

Протиправність поведінки батьків полягає в невиконанні по¬кладених на них обов'язків з виховання дітей. Безумовно, в такому випадку протиправність поведінки батьків буде виступати у формі бездіяльності.

Отже, батьки безпосередньо шкоди потерпілому не завдають, однак безпосередньо в зобов'язальні відносини з ним з приводу заподіяння шкоди не вступають, їх обов'язок відшкодувати шкоду виникає не тому, що вони її заподіяли, а тому що не виконали свого обов'язку з виховання дітей та нагляду за ними, що сприяло скоєнню малолітнім правопорушення. Тобто протиправність поведінки дітей виражається у завданні шкоди, а протиправність поведінки батьків - у невиконанні обов'язку з виховання дітей та здійснення за ними нагляду.

Бездіяльність батьків у вихованні та здійсненні нагляду за дітьми сама по собі майнової шкоди завдати не може. Вона причинне пов'язана зі шкодою тільки через дії дітей. Цей зв'язок полягає в тому, що невиконання чи неналежне виконання батьками обов'язків з виховання призводить до негідної поведінки дитини, яка у свою чергу і викликає шкоду. Таким чином, хоча шкода виникає безпосередньо від дій дітей, але оскільки самі дії - результат бездіяльності батьків, то і завдана дітьми шкода є результатом бездіяльності батьків.

Щодо вини батьків, то вона є необережною. Намір у неналежному вихованні та здійсненні нагляду як форма вини в ЦК України повністю виключається. Якщо навіть припустити, що батьки умисно залишали своїх дітей без виховання і будь-якого нагляду, то і тоді неможливо було б притягти їх до відповідальності за навмисну вину, оскільки їх намір було спрямовано не на завдання шкоди.

Оскільки батьки несуть майнову відповідальність при наявності своєї вини у нездійсненні виховання чи нагляду за дитиною, вони можуть бути звільнені від відповідальності, якщо:

- не порушували обов'язку щодо виховання та нагляду за дитиною;

- відсутня їх вина за порушення цього обов'язку;

- порушення обов'язку виховання та нагляду за дітьми причинно не пов'язане з поведінкою дітей, внаслідок якої настала шкода.

Такі випадки можуть мати місце, наприклад, у разі перебування одного з батьків на тривалому лікуванні, в місцях позбавлення волі, тобто коли між ним і малолітнім було припинено фактичний зв'язок. Проте наявність таких об'єктивних обставин повинна бути підтверджена документально.

У свою чергу, відповідальні особи не можуть звільнятися від відповідальності, посилаючись на такі обставини, як відсутність у момент завдання дитиною шкоди, тривале окреме проживання подружжя, розірваний шлюб тощо.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом відповідного закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.

Частина 2 ст. 1178 ЦК України містить перелік закладів, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітніми особами: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади (приватні школи, спеціальні навчальні заклади тощо). Водночас не може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану шкоду на такі дитячі заклади, як, наприклад, центр дитячої творчості, художня, музична школа, станція юних натуралістів тощо, оскільки дитина перебуває в них нетривалий час.

Так само, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування в закладі, який виконує щодо неї функції опікуна, до відповідальності буде притягнутий цей заклад, якщо не доведе, що шкоду було завдано не з його вини.

У деяких випадках може бути застосований принцип часткової (дольової) відповідальності за шкоду, завдану малолітньою особою.

Часткова відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою, може мати місце, коли шкода сталася під час перебування дитини під наглядом навчально-виховного закладу. У даному випадку вина батьків буде полягати у нездійсненні належного виховання дитини, а вина навчального (чи іншого закладу) - у нездійсненні належного нагляду за нею. Таке положення закріплене ч. 4ст. 1178 ЦК України: якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Крім того, про часткову відповідальність йдеться і у випадках, коли має місце спільне завдання шкоди малолітніми особами, які походять від різних батьків або перебувають під опікою різних осіб.

У разі завдання шкоди спільними діями декількох малолітніх осіб шкода відшкодовується їх батьками (усиновлювачами), опікунами (ч. 1 ст. 1181 ЦК України).

У даному випадку діє загальне правило ст. 540 ЦК України про дольовий характер зобов'язань із множинністю осіб: частки відповідальності зобов'язаних осіб (батьків (усиновлювачів), опікунів) є рівними, крім випадків, коли один із них не доведе, що його вина у неналежному вихованні та здійсненні нагляду є меншою від інших.

Ступінь вини самих малолітніх осіб, які завдали шкоди, на розмір відповідальності їх батьків (усиновлювачів), опікунів не впливає.

Розмір відшкодування визначається за домовленістю співборжників, а у разі недосягнення такої домовленості - за рішенням суду, тобто батьки або інші законні представники малолітньої особи, які є боржниками, мають право узгодити розмір часток відшкодування самостійно або ж звернутися до суду для визначення частки відшко¬дування кожним з них.

Якщо має місце спільне заподіяння шкоди малолітніми особами, одна з яких перебувала під наглядом виховного закладу, який фак¬тично є опікуном дитини, то частка відшкодування, що покладається на цей заклад, визначається виключно рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК України).

Відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів, інших фізичних осіб, які на законних підставах здійснюють виховання малолітньої особи, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та інших закладів, які виконують щодо такої дитини функції опікуна - це відповідальність за власну вину. А отже, їх обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється у разі досягнення останнім повноліття, у зв'язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітньої особи після досягнення нею повної дієздатності.

Водночас дане правило має виняток. Так, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено і на безпосереднього заподіювача шкоди, тобто на малолітнього, але тільки після досягнення останнім повноліття. Покладення відповідальності на малолітнього може мати місце лише за сукупності певних обставин, закріплених законом (ч. 5ст. 1178 ЦК України), а саме:

- якщо шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого;

- якщо заподіювач шкоди має достатні кошти для відшкодування;

- якщо суб'єкти відповідальності є неплатоспроможними або померли.

Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

У цивільному праві особи віком від 14 до 18 років визнаються деліктоздатними, тобто здатними нести цивільно-правову відповідальність. Отже, неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179 ЦК України).

Самостійний дохід неповнолітнього може складатися із заробітної плати, доходу від підприємницької діяльності, відсотків від акцій тощо. Власним майном такої особи є кошти, внесені до кредитних установ на її ім'я, подароване, успадковане або будь-яке інше майно, яким неповнолітній володіє на законних підставах.

Однак особи віком від 14 до 18 років не завжди мають майно і доходи, на які може бути звернено стягнення для відшкодування завданої шкоди. Тому у випадку відсутності в неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини. Так само, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад повинен відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).

Така відповідальність батьків має характер субсидіарної (додаткової) відповідальності. Потерпілий спочатку пред'являє вимогу про відшкодування завданої шкоди до основного боржника - неповнолітньої особи, яка завдала шкоду, а у разі незадоволення нею вимог повністю або частково - до батьків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітнього.

Субсидіарна відповідальність за неповнолітнього віком від 14 до 18 років покладається на обох батьків за принципом рівної часткової (дольової) відповідальності.

Якщо шкода завдана спільними діями декількох неповнолітніх, має місце два види відповідальності:

- дольова відповідальність самих неповнолітніх;

- субсидіарна - їх батьків, піклувальників.

Що стосується відповідальності неповнолітніх у разі заподіяння шкоди їх спільними діями, то розмір (частка) відшкодування кожної особи встановлюється за домовленістю між ними або за рішенням суду(ч. 1 ст. 1182 ЦКУкраїни).

У випадку завдання шкоди декількома особами, одна з яких перебуває під наглядом закладу, який здійснює щодо неї функції піклувальника, то цей заклад відшкодовує завдану шкоду в частці, яка визначається за рішенням суду (ч. 2ст. 1182 ЦКУкраїни).

Якщо шкода завдана неповнолітнім як з вини його батьків (усиновлювачів), піклувальників, так і з вини навчальних, виховних чи лікувальних закладів, то застосовується принцип часткової (дольової) відповідальності фізичних та юридичних осіб залежно від ступеня вини кожного.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (ч. 3 ст. 1179 ЦКУкраїни).

Оскільки батьки (усиновлювачі) чи піклувальники несуть відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, то вони не можуть вимагати від своїх дітей повернення сплачених ними коштів, навіть коли їх діти на цей час досягли 18 років.

Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності

ЦК України (ст. 35) містить положення, за яким при настанні певних обставин фізичній особі, яка не досягла 18 років, може бути надана повна цивільна дієздатність. Існування такої норми має досить суттєвий вплив на зміст відповідальності за шкоду, завдану неповнолітніми особами іншим фізичним та юридичним особам. Наприклад, якщо особою завдано шкоди у віці 13 років, то нести відповідальність згідно з ЦК України будуть її батьки (усиновлювачі), але якщо така 13-річна особа записана як батько (чи мати) дитини в актових записах про народження дитини та їй у встановленому законом порядку надано повної дієздатності, то вона нестиме самостійну відповідальність.

Таким чином, шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1180 ЦК України).

Проте із загального правила про самостійну відповідальність неповнолітнього після набуття ним повної цивільної дієздатності існує виняток. Зокрема, у разі відсутності в неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником (ч. 2 ст. 1180 ЦК України). Цією не нормою передбачено, що покладення обов'язку на батьків (усиновлювачів), піклувальника за шкоду, завдану неповнолітнім має місце лише за умови надання ними згоди на набуття цією неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності. Тобто, якщо неповнолітнім набуто повної цивільної дієздатності за рішенням суду без згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, то останні звільняються від обов'язку відшкодувати завдану шкоду.

Щодо припинення обов'язку батьків (усиновлювачів) чи піклувальників з відшкодування шкоди, то він припиняється у момент досягнення неповнолітнім, якого наділено повною цивільною дієздатністю, 18-річного віку.

Відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав

Позбавлення батьківських прав на підставі ст. 164 Сімейного кодексу України тягне за собою надзвичайні наслідки - повністю скасовуються права фізичної особи як батька (матері). Особи, позбавлені батьківських прав, втрачають права батьків: як особисті немайнові (наприклад, право на особисте виховання дитини, на визначення місця проживання дитини), так і майнові (наприклад, право на утримання від дитини, право на спадкування).

Разом з тим, за такими особами зберігаються деякі обов'язки. Зокрема, відповідно до ст. 166 Сімейного кодексу України, вони повинні надавати дитині матеріального утримання; відповідно до ст. 1183 ЦК України - зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми.

Здебільшого цивільне правопорушення, скоєне неповнолітньою особою, є наслідком неналежного сімейного виховання, коли батьки взагалі не займалися вихованням дитини або не здійснювали за нею належного нагляду, тобто вина батьків полягає в неналежному вихованні, результатом якого стало протиправне заподіяння шкоди іншим особам.

Зміст відповідальності батьків, позбавлених батьківських прав за шкоду, завдану їх неповнолітньою дитиною, визначається аналогічно до змісту відповідальності батьків, які не втратили свого батьківського статусу.

Для притягнення батьків, позбавлених батьківських прав, немає значення, чи дитина малолітня або неповнолітня, перебуває під опікою або піклуванням, передана в іншу сім'ю на виховання або ні.

Однак особи, позбавлені батьківських прав, не нестимуть відповідальності, якщо доведуть, що нанесена шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків (ст. 1183 ЦК України).

Отже, вирішуючи питання про притягнення батьків, позбавлених батьківських прав, до відповідальності за шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми, потрібно встановити наявність вини батьків та причинний зв'язок між завданою шкодою та протиправною поведінкою.

Відповідальність за шкоду, завдану дитиною, покладається на батьків протягом трьох років після позбавлення батьківських прав від дня набрання законної сили рішення суду про позбавлення батьківських прав.

Особи, які позбавлені батьківських прав, притягуються до відповідальності за власну вину, тому при виконанні ними обов'язку з відшкодування шкоди вони не набувають права регресної вимоги до своєї дитини як до безпосереднього заподіювача шкоди.

Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою

Наявність у фізичної особи стійкого психічного розладу тягне за собою нездатність усвідомлювати нею значення своїх дій та (або) керувати ними, оскільки в неї відсутні такі психічні якості, як воля та вина. Тому фізична особа, яка визнана судом недієздатною на підставі ст. 39 ЦК України, втрачає деліктоздатність, тобто здатність відповідати за завдану шкоду. У такому випадку обов'язковою умовою є застосування ст. 1184 ЦК України, за якою обов'язок відшкодування шкоди, завданої недієздатною особою, покладається на опікуна або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини.

Отже, недієздатна особа не буде суб'єктом відповідальності за будь-яких умов. Відповідати будуть особи, на яких покладено обов'язок здійснювати нагляд за ними, оскільки вони не виконали цього обов'язку належним чином, у чому власне і виражається вина опікуна (чи закладу, де перебуває недієздатна особа).

Особи, які відшкодували шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не мають права звернутися з регресною вимогою до безпосереднього заподіювача шкоди.

Здебільшого зобов'язання з відшкодування шкоди мають тривалий характер. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи не буде підставою для заміни боржника в даному деліктному зобов'язанні, оскільки шкоду було завдано, коли ця особа вважалася недієздатною.

Водночас законом встановлено, що з метою захисту інтересів потерпілого, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна безпосереднього заподіювача шкоди - недієздатної фізичної особи за наявності таких обставин у сукупності (ч. 2 ст. 1184 ЦК України):

1) смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2) наявність такого майна в недієздатної особи;

3) відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди не погіршує його майнового становища;

4) відшкодування за рахунок недієздатної особи може мати місце лише в тих випадках, коли шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена

Цивільне законодавство передбачає можливість обмеження дієздатності осіб, якщо вони страждають на психічні розлади, зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставлять себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вони за законом зобов'язані утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК України).

Однак обмеження цивільної дієздатності особи стосується здійснення правочинів щодо розпорядження майном, самостійного отримання заробітної плати, пенсії, стипендії, інших видів доходів і не впливає на її здатність відповідати за завдану іншим особам шкоду. Тому обмежено дієздатні особи несуть відповідальність за завдану шкоду на рівні з іншими суб'єктами (учасниками) цивільно-правових відносин. Це закріплено ст. 1185 ЦК України, в якій зазначено, що шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах

Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

Відповідно до ст. 1186 ЦК У країни дієздатна фізична особа, яка завдала шкоди в такому стані, коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відповідає за завдану шкоду. Наприклад, фізична особа була в стані шоку, сильного душевного хвилювання, раптово втратила свідомість тощо. Така особа не нестиме відповідальності за завдану шкоду, оскільки в її' діях відсутня вина.

Доказом відсутності вини є висновок судово-психіатричної експертизи, в якому чітко повинна бути сформульована відповідь на питання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди в момент її заподіяння усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У разі підтвердження факту відсутності усвідомлення своєї поведінки (вини), суд звільняє особу від відповідальності за завдану шкоду.

Однак особа не звільняється від відповідальності, якщо вона сама себе призвела до такого стану вживанням алкоголю, наркотичних чи токсичних речовин. За таких обставин вона буде нести відповідальність за завдану іншим особам шкоду на загальних підставах.

Разом з тим, захищаючи насамперед інтереси потерпілого, суд, враховуючи матеріальне становище потерпілого, а також заподіювача шкоди, може постановити рішення про відшкодування шкоди особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій, частково або в повному обсязі (ч. 1ст. 1186 ЦК України).

На практиці трапляються випадки завдання шкоди особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок психічного розладу або недоумства, проте не визнана в судовому порядку недієздатною.

Наявність психічного розладу або недоумства свідчить про відсутність в діях такої особи вини, а отже, і про неможливість покладення на неї відповідальності.

Тому, відповідно до ч. 2 ст. 1186 ЦК України, суду надано право постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої такою особою, її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми.

Але відповідальність зазначених осіб наставатиме тільки за умов, якщо вони:

1) є повнолітніми та працездатними;

2) проживали разом з цією особою;

3) знали про її психічний розлад чи недоумство .