35. Поняття і види адміністративно-правових режимів

Адміністративно-правовий режим — це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що виявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

До числа основних елементів адміністративно-правового режиму належать:

1) метод правового регулювання, який у адміністративному праві ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулювання й виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

2) особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми тощо, до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.;

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва тощо.

Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і територією їх дії; окремими об'єктами; видами діяльності та ін

Наприклад:

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отруйних речовин тощо.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємопов'язані сторони: змістовну й формальну. Змістовну сторону складають причини та мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ними дії. Формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасування; система «режимних» обов'язків і прав.

36. Адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади

Адміністративний розсуд – це визначений межами норм права певний ступінь свободи суб’єкта управління (органу, посадової особи тощо) у правовому вирішенні того чи іншого управлінського питання (справи), яка надається з метою прийняття раціонального оптимального рішення у справі. Адміністративний розсуд обумовлений творчим, динамічним характером управлінської діяльності, складністю управлінських ситуацій в різноманітних сферах життєдіяльності та потребує ширшого простору в правовому регулюванні дозволеної поведінки і можливих варіантів її наслідків. Види адміністративного розсуду. - Адміністративний розсуд першого виду може виражатися в наданні певному органу (посадовій особі) права на його розсуд оцінювати не тільки юридичний факт, але й видати акт на основі вільного вибору одного з рівноцінних з точки зону законності варіантів вирішення справи, передбаченого адміністративно-правовою нормою. В цьому випадку розсуд може виявлятись як в оцінці юридичного факту, так і у виборі одного з видів стягнень. Так, наприклад, однаково відповідатиме вимогам законності будь-яка міра стягнень, яка буде застосована до правопорушника на підставі ст. 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де за порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями передбачена альтернативна санкція у вигляді попередження або накладення штрафу. Розсуд правозастосовника виявляється в оцінці юридичного факту (правопорушення), особи, характеру та тяжкості проступку, у виборі найоптимальнішої і найсправедливішої міри стягнення. - Адміністративний розсуд другого виду має місце тоді, коли норма права уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень. Йдеться про повноваження органів з надання громадянам певних суб'єктивних прав. Наприклад, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами можуть встановлюватися додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів. - До адміністративного розсуду третього виду можна віднести прийняття органом управління чи посадовою особою рішення на підставі норм, які містять гнучкі неконкретні (оціночні) поняття, такі, як «доцільність», «необхідність», «з важливих підстав». Таким чином необхідність застосовувати адміністративний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила норми. 

Дискреційні повноваження – це повноваження щодо реалізації адміністративного розсуду, коли вони не передбачають обов’язків органу узгоджувати свої рішення з будь-яким іншим суб’єктом. Надаючи дискреційне право, законодавець, як правило, вживає слово «може».