2.Режими обробки матеріалів

Вибір матеріалу та технології макетування залежить від етапу проектного процеса та від особливостей структури й форми об'єкту, що проектується.

У процесі дизайнерського пошуку форма предмета неодмінно зазнає змін. Коли ми маємо справу із пенопластом, то вилучення зайвого матеріалу чи, навпаки, нарощу­вання додаткового — то є операції нескладні. Навіть тверді сорти пенопласту легко ріжуться.

Окремі складові частини макета в процесі проектування можна тимчасово скріплю­вати за допомогою голок, дротиків тощо. Така примітивна технологія є особливо зруч­ною на початковому етапі, коли в пошуках оптимального рішення варіюються різні комбінації взаємного розташування блоків. Складові частини макетів остаточно скріп­люються за допомогою різних клеїв.

Дерево. На ескізній стадії проектування воно застосовується зазвичай як заповню­вач або каркас пластилінової моделі. Обробляється дерево нелегко, а відтак ддя пошу-кової-роботи, коли треба варіювати формою, непридатне. Зате для чистового макета дерево застосовується досить широко. Дереву можна надати будь-якої форми та зберег­ти його природню структуру.

Якщо необхідно створювати макет, який імітуватиме не дерево, а якийсь інший матеріал, все одно його у багатьох випадках є доцільним робити з дерева.

Для цього дерев'яну поверхню необхідно ретельно обробляти: вирівнювати, шпатлювати, фарбувати, металізувати тощо. Дерев'яні макети за гарних умов можуть зберігатися довго, але вони бояться вологи. За умов підвищеної вологості або перепадів температури вони деформуються та дають тріщини.

Гіпс. У процесі ескізування гіпс застосовується у виключних випадках, але для вико­нання чистових макетів він ще й досі є вельми розповсюдженим матеріалом.

З давніх-давен гіпсоформове ремесло використовувалося для формування скульп­тур. Отже, з усіма тонкощами його можна ознайомитися з численних джерел.

Основні ж правила такі. Чистовий макет виконується за готовою моделлю, що їїзнай-дено в процесі проектування: з неї знімають форму, потім форму мастять зсередини та заливають гіпсом. Після того як гіпс затвердішає, форму розбивають та викидають. Модель, що її отримано всередині, точно повторює оригінал. Інколи форма робиться не з гіпсу, а з клею. Клейова форма має у порівнянні із гіпсовою низку переваг: зняття клейової форми є більш простим вона дає можливість багаторазового повторення від­битків, а це у певних випадках є необхідним, коли, наприклад, треба відтворити кілька однакових деталей. Ще одне: не завжди макет формується цілком. Є випадки, коли доцільніше складові його частини виготовляти окремо і лише потім збирати в єдине ціле.

У процесі створення макетів з гіпсу широко користуються також створенням профі­лів необхідної для певного випадку конфігурації Такі профілі являють собою шаблони, що їх доречно виготовляти з листового металу. Такий шаблон, рухаючись за напрямною,«формує» вогку, а значить ще м'яку гіпсову деталь. Дуже зручно за допомогою шабло­нів виконувати деталі, які являють собою тіла обертання. Але у цьому випадку шаблон пересувається не паралельно площині столу, а обертається навколо певної вісі. Та ще зручніше буває в багатьох випадках, коли сама вісь обертається, а на неї поступово, шар за шаром, накладається рідкий, як сметана, гіпс, що потім поступово твердішає.

Багато гіпсових макетів, здебільшого тих, що мають порівняно великі розміри, потре­бують використання каркасів з металевого дроту та дерев'яних брусків — адже гіпс є важким та водночас крихким.

Полімерні листові матеріали. Вони широко застосовуються у практиці макетування. Вони мають велику міцність, рівну поверхню, легко склеюються та з плином часу не деформуються. Мають спільні властивості, але мають і суттєві відмінності, тому треба знати якості, притаманні конкретному матеріалу, і використовувати ці знання при макетуванні.

Розглянемо два основних матеріали з числа полімерних листових, які найширше використовуються у макетуванні: полістирол та оргскло.

Полістиролові листи бувають різні завтовшки (здебільшого від 0,3 мм до 3 мм), різні за кольором. Полістирол добре ріжеться (пилкою, спеціальним ножичком, навіть ножицями — у залежності від товщини). Він добре гнеться та штампується, методом вакуум-формовки йому можна надати будь-якої форми. Його можна згинати в гарячій воді, склеювати дихлоретаном та різними клеями для пластмас.

Оргскло є міцнішим за полістирол, проте більш дорогим матеріалом. Воно прозоре, але має різні кольорові відтінки. Промисловістю випускаються листи дуже різні за товщиною — від часток міліметра до сантиметрів завтовшки. Хоча міцність оргскла й вища, ніж полістирола, але в місцях склеювання вона нижча. Гірші й пластичні властивості оргскла у порівнянні з полістиролом: оргскло не можна розрізати ножицями, бо воно ламається. Формується воно теж погано. Але ж добре піддається механічній обробці — фрезерується, свердлиться, обточується й полірується. Склеюють оргскло дихлоретаном чи оцетною есенцією.

Пошукові макети з полімерних матеріалів можна виконувати на робочому місці проектувальника. А для виготовлення чистових демонстраційних макетів потрібне спеціальне приміщення та обладнання. Виготовлення таких макетів можна розчленува­ти на низку послідовних операцій. Це перш за все підготовка креслень, потім виготов­лення окремих блоків, деталей і, нарешті, монтування макета та при необхідності, пофарбування. Підготовка креслень пов'язана із обранням масштабу макета. Потім з обраного полімерного листового матеріалу слід виготовити складові частини макета. Спочатку згідно з кресленнями розмічають лист, потім за контуром розрізають.

Більш складним є виготовлення оболонок складної форми, хоча воно може бути організоване навіть в умовах навчальних майстерень. Для цього виготовляється прес-форма, що складається з пуансона й матриці.

Після виготовлення складових частин макета його збирають, з'єднуючи окремі дета­лі в єдине ціле.

Поєднання різних матеріалів, види покриттів. У певних випадках при макетуванні є доцільним вдаватися до поєднання різних матеріалів, враховуючи їх зовнішні якості та механічні властивості. При використанні, наприклад, листових полімерів виникають труднощі з виготовленням деталей скульптурного характеру. У такому випадку доцільно використати, наприклад, гіпс, котрому можна надати складну форму, а також пенопласт, дерево, товсте оргскло тощо.

Складаючи макет з різних матеріалів та свідомо не використовуючи лакофарбові покриття з тих чи інших міркувань, ми ризикуємо отримати надто подрібнений за зов­нішнім виглядом макет. Проте за умови вдалого поєднання матеріалів такий макет може набувати додаткової інформативності, а інколи й нових естетичних якостей. Якщо, наприклад, макет-верстата складається з корпусу та полірованих деталей, то виконання

цих складових частин макета з різних матеріалів тільки допоможе розкрити композиційну побудову об'єкта проектування.

Звичайно, у кожному окремому випадку поєднання матеріалів вирішується відповід­но до цього випадку. Тут має значення не тільки демонстрація властивостей матеріалу та раціональне його використання, але й можливість втілити у макеті сутність авторсь­кого композиційного задуму.

Окрім макетів, у яких використовують зовнішні властивості матеріалів такими, які вони є, існують макети, де імітуються ті чи інші поверхні за рахунок різних покриттів. Макети з імітацією зовнішніх характеристик - кольору й фактури тих матеріалів, з яких планується виробляти реальний промисловий виріб - найбільш придатні до ролі демон­страційного макету.

Покриття поділяються на три основні види, які в українськомовному варіанті позна­чаються як фарби, емалі та лаки (хоча це є слова іншомовного походження і в деяких європейських мовах зміст їх дещо відрізняється від того, що наводиться тут).

Фарбами, що їх доречно використовувати у дизайнерському макетуванні, є олійні та полівінілацетатні. Властивості олійних фарб загальновідомі. Щодо полівінілацетат-них, то вони розводяться водою, дають матову поверхню (часом це дуже важливо) та високу міцність покриття.

Емалі дуже міцні та стійкі щодо всілякого роду зовнішніх впливів. Різновиди емалей такі: олійні, гліфталеві, нітроемалі, водоемульсійні та деякі інші у залежності від типу сполучника. Для покриття різного роду пластмас краще користуватися нітроемалями.

Лаки - то є розчини смол у олії чи то спирті. Вирізняють олійно-смоляні, спиртові та нітролаки. Всі вони дають міцну поверхню.

Незалежно від матеріалу процес обробки поверхні під покриття починається з ретельного вирівнювання поверхні електронноошліфувальною машиною різними насадками, чи то простим ручним інструментом. Після цього на поверхню макета накла­дається ґрунт, що його виготовлено спеціально для кожного з видів покриттів (олійних фарб, емалей, лаків). Тільки після цього на поверхню макета наносять за допомогою різних засобів (пензля, аерографа, квача тощо) фарби, лаки та емалі.

Коли необхідно імітувати поверхню того чи іншого матеріалу, то треба передавати його основні зовнішні ознаки. Для передавання металу, наприклад, доречно користува­тися методом гальванопластики, тобто нанесення на поверхню виробу тонкого шару металу. Та це потребує промислового обладнання і у навчальних майстернях не здій­снюється. Більш доступний та практичний спосіб імітації металу - нанесення на повер­хню металевого порошку. Для цього дерев'яна чи то гіпсова основа макету вкривається лаком із графітним порошком. Опісля вже наноситься металевий порошок.

Наприклад, для імітації дерева доречно застосовувати плівки, які існують у великій кількості варіацій.

У цілому ж про макети-імітації треба знати ще й таке: вони своєю фактурою та кольо­ром справляють враження реального виробу, однак вони, як правило, виконані у певно­му масштабі, тобто відрізняються від справжнього виробу за величиною, - найчастіше вони зменшені у порівнянні з ним.

Через це сприйняття та оцінка майбутнього виробу потребує переходити подумки від зменшеного у кілька разів макета до реального виробу. Чим правдоподібніше, ближче до дійсності обробка поверхонь макета, тим важче переключати свідомість на сприйняття його як реального об'єктаа. То ж аби зняти відчуття макета та переключити уяву людини на образ реального предмета, вдаються до фотографії, яка дає змогу змінити відчуття величини і характеру оточення та дозволяє домислити його зовнішній образ. Це може стати основою для подальших комп'ютерних перетворень, у тому числі й анімаційних. Але це вже буде не макет, а зображення на екрані. Отже, не все так просто, і певні недоліки макети-імітації мають.

Загалом же, підсумовуючи відомості про матеріали та роботу з ними, підкреслимо ще раз, що класичні «ручні» дизайнерські макетні технології не втрачають своєї актуальності. У проетній справі ще дуже тривалий час не буде змоги довірити все і скріз комп’ютер.

Контрольні запитання: