Питання до спецкурсу до державної атестації Самойленко Ірини

1. Видавнича продукція за періодичністю. Види періодичних та неперіодичних видань.

Видавни́ча продукція — сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний часовий період.

Видавнича продукція включає книги, журнали, газети, буклети, календарі тощо.

З урахуванням міжнародних, національних стандартів та видавничої практики можна виокремити деякі основні види видавничої продукції за рядом узагальнених ознак:

1. Періодичність випуску в світ тих чи інших видів видань. Одні з них виходять одноразово (книги, брошури), інші мають заздалегідь визначену кількість назв протягом певного проміжку часу — року, кварталу, місяця чи тижня (альманахи, журнали, газети).

2. Характер інформації. Йдеться про ряд ознак, за якими визначаються стильові й лексичні особливості творення текстів залежно від функціонального призначення — наукові, офіційні, виробничі, навчальні, довідкові, літературно-художні.

3. Форма знаків, якими фіксується та передається інформація. Це можуть бути текстові (буквені), нотні чи картографічні знаки.

4. Матеріальна конструкція, або зовнішня будова видань. Скажімо, книга, брошура, журнал, газета, незважаючи на свої, відмінні від інших, розміри, обсяги, мають немало спільних ознак у побудові: відповідно задруковані і скріплені або вставлені у певному порядку шпальти, які можна гортати, складати, певні захисні чи розпізнавальні елементи цих шпальт тощо. Зовсім інша конструкція в електронного видання, де інформація фіксується на електроних носіях.

5. Мовна ознака. Видання може бути оригінальним, випущеним державною або іншою мовою; у перекладі з будь-якої іноземної мови; з паралельним текстом двома або кількома мовами.

6. Повторність випуску. За цими ознаками можна визначити видання, які випускаються вперше, або різні варіанти перевидань (доповнених, виправлених і перероблених тощо).

7. Формат. Важливо розрізняти малоформатні, мініатюрні видання стандартних форматів. Кількість сторінок нерідко є принциповою у віднесенні того чи іншого видання до певного виду. Так, видання з чотирма сторінками — це листівка, з п'ятьма і більше (до 48) — брошура, а починаючи від 49 сторінок — книга.

Періодичні й продовжувані видання мають власний типологічний ряд. Його головними складовими є:

- Газета;

- Журнал;

- Бюлетень;

- Календар.

Газета – це періодичне видання, що має постійну назву, виходить через короткі проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, оперативну інформацію, різножанрові текстові та зображальні матеріали. Слово газета походить від італійського gazetta і на початку означало буквально «дрібна венеціанська монета», за яку в XVI столiттi у Beнeцii можна було придбати зведенi в рукописному виглядi останнi новини дня.

За системнiстю викладу матерiалiв газети подiляють на:

• загальиополiтичнi (домiнуюча тема — внутрiшня та зовнiшня полiтика держави, мiжнародне життя);

• спецiалiзованi (домiнуючi теми — окремi проблеми громадського, суспiльного, свiтського життя, науки, культури; освiти, iнших сфер життедiяльностi; при- значенi певним категорiям читачiв).

Газети також розрiзняють за:

• мiсцем випуску (загальнодержавнi, мiсцевi, районнi, мiськi);

• iм'ям засновника (держава; партiя; пiдприемство; наукова, просвiтня, культурна, релiгiйна, вiйськова органiзацii, приватна особа);

• читацькою адресою (для дiтей та юнацтва, для пенсi- онерiв тощо).

Журнал (iнша назва. — часоnис) — це перiодичне збро- шуроване видання, що мае постiйну назву, викодить через тривалiшi промiжки часу (здебiльшого мiсяць), мiстить, вiдповiдно до своеi програми, рiзноманiтнi матерiали як iнформацiйного, так i аналiтичного характеру, зазвичай у обкладинцi.

На вiдмiну вiд газети, спiввiдношення iнформацiйних i аналiтичних матерiалiв у журналi на користь останнiх. Явища, подii i факти в цьому видi видання розглядаються у бiльш широкому планi.

Типологiчний ряд цього виду перiодичних видань такий:

• громадсько-полiтичний журнал (актуальнi матерiали громадсько-полiтичноi тематики, адресованi широко- му колу читачiв);

• науковий журнал (статтi учених i дослiдникiв — фахiвцiв певноi галузi знань, у яких мiстяться результати теоретичних та прикладних дослiджень); такi журнали можуть мати науково-практичний, наукового-методичний та науково-теоретичний характер;

• науково-популярний журнал (написанi у популярнiй формi i розрахованi на непiдготовленого читача статгi та матерiали з рiзних галузей знань);

• виробничо-практичний журнал (призначенi для працiвникiв вiдповiдноiталузi статтi, матерiали та методичнi рекомендацii з проб.лем органiзацii виробництва

• популярний журнал (призначенi широкому колу читачiв статтi та матерiали рiзноманiтноi проблематики);

• лiтературно-художнiй журнал (публiкацiя рiзножанрових творiв художньоi лiтератури i публiцистики};

• реферативний журнал (опрацьованi за певною формою реферати вже оприлюдненик творiв друку).

Бюлетень — видання оперативного характеру з постiйними рубриками (перiодичне або продовжуване}, що мiстить рiзноманiтнi матерiали opraxiзaцii-засновника.

Слово бюлетень походить вiд французького bulletin, що первинно означало записку, аркуш: Розрiзняють такiвиди бюлетенiв:

• нормативний (матерiали нормативного, директивного чи iнструктивного характеру, що видаються здебiльшого державним органом);

• довiдковий або iнформацiйний (iнформацiйнi або довiдковi матерiали, розмiщенi за алфавiтним чи проблемно-тематичним принципами);

• рекламний (реклама для населення послуг, товарiв, заходiв);

• бюлетень-хронiка (регулярнi повiдомлення про дiяльнiсть opraxiзaцii-засновника};

• бюлетень-таблиця (рiзноманiтнi фактичнi данi, викладенi у виглядi таблицi);

• статистичний (статистичнi данi з тiei чи iншоi сфери пам'ятки Украiни".)

Календар — перiодичне або неперiодичне видання, в якому у чiткiй послiдовностi зазначаються днi, тижнi, мiсяцi конкретного року, а також вмiщується різноманітна iнформацiя, що має безпосередне вiдношення до тiєi чи іншої дати.

Розрiзняють такi види календарiв:

- Відривний або перекидний календар (як правило, щорічник, на окремих аркушах якого зазначається число, назва місця, дня тижня тощо; такі аркуші відривають або перекидають;

- Табель-календар (аркушеве видання, на якому у формі таблиці наведено перелік днів року, розташованих за місяцями);

- Календар книжкового типу (матеріали на сторінках, розміщених у вигляді книги, підібрані відповідно до певної дати);

- Календар знаменних і пам’ятних дат (вибірковий перелік дат, подій, імен, вибраних за тематичним принципо; друкується у вигляді річника, щоквартальника, щотижневика).

Використання література:

Тимошик М. Книга для авора, редактора, видавця.

Черниш Н. Українська енциклопедична справа.

Тимошик М. Видавничий бізнес.

2. Типологічний ряд довідкових видань та специфіка їх редагування.

Типологічні характеристики:

Довiдковими називають такi видання, в яких рiзноманiтна iнформацiя наукового або прикладного характеру розмiщена в зручному для швидкого пошуку порядку i не призначена для суцiльното читання.

Типологiчний ряд цих видань складають:

• словники (енциклопедичні, бiorpaфiчнi, мовознавчi, перекладнi, термiнологiчнi, тлумачнi);

• довiдники (науковi, виробничо-практичнi, масово-полiтичнi, навчальнi, популярнi, побутовi);

• енциклопедiї (унiверсальнi, галузевi);

• довiдково-iнформацiйнi видання (каталоги, покажчики, програми, телефоннi довiдники, розклади руху транспорту тощо).

Незважаючи на розмаїття довiдкової лiтератури щодо змiсту i форми подачi матеріалів, її можна умовно подiлити на двi великi групи:

• довiдковi видання, в якик систематизовано подана iнформацiя за окремими галузями знань;

• довiдковi видання унiверсального характеру, де представлена iнформацiя з рiзних галузей знань.

Розрiзняють довiдковi видання також за їx обсягом: однотомнi i багатотомнi. Таким чином, кожен iз видiв довiдкових видань може бути i однотомним, i багатотомним.

Як також i унiверсальним, i галузевим. Чiтке засвоєння видо-типологiчного складу довідкових видань дає можливiсть редакторовi легко орiєнтуватися в особливостях побудови кожного iз зазначених блокiв.

Словники. Укладаються здебiльшого у формi упорядкованого за алфавiтним принципом перелiку заголовних слiв з їxнiм поясненням, тлумаченням чи перекладом з однiєї мови на iншу. Самостiйною одиницею такого видання є словникова стаття, до якої входить заголовне слово та його пояснення.

Довiдники. На вiдмiну вiд словника тут структурною одиницею є довiдкова стаття, яка чiтко i конкретно дає вiдповiдь на винесене в заголовок словосполучення. Така стаття вiдзначається прикладним характером i практичною спрямованiстю.

Енциклопедiї. Основою структурної одиницi — також статтi — є конкретнi данi i факти, поняття, закони, правила,що характеризують заголовне слово. Подаються такi статті за алфавітним або систематичним принципом. За обсягом вони бувають короткими (в один абзац) і великими (кілька абзаців, а то й сторінок).

Розробка загальної концепції довідкового видавня

Йдеться про розв'язання напочатку цiлого комплексу органiзацiйних i творчих питань. До органiзацiйник можна вiднести: чiтке з'ясування читацького призначення, перед- бачуваного попиту на книговидавничому ринку, економiчник можливостей видавництва щодо забезпечення якостi майбутнього видання, пiдбiр авторського колективу та створення спецiальноi редакторськоi групи. Серед творчих питань найважливiшими є: складання словника, розробка методичних рекомендацiй для авторiв, з'ясування загальних принципiв вiдбору i систематизацii матерiалу.

Повнота вiдомостей, тематичний дiапазон, змiстове наповнення i вагомiсть майбутнього довiдкового видан- ня значною мiрою залежатиме вiд того, наскiльки всесторонньо i грунтовно було вiдпрацьовано саме словникову частину — цей своєрiдний "скелет", на який буде нанизуватися згодом текстовий масив iнформацii. Тiльки уточнений пiсля неодноразового перегляду й погодження з редакцiйною колегiею словник, що формуеться за алфавiтним принципом, дасть змогу визначити кiлькiсть статей, ix обсяr i принцип розмiщення (в одну, двi чи три колонки на шпальтi).

Для забезпечення yнiфiкaцiї й полегшення майбутньої редакцiйної обробки статей спочатку готується, як еталон, типова стаття. Такий зразок доцiльно робити i для коротких, i для оглядових статей. У деяких видавництвах замiсть типової статтi готують для авторiв типову схему пiдготовки матерiалу вiдповiдно до класифiкацii термiнiв за тематикою -скажiмо, про мiсто, наукову дисдиплiну, персоналiю тощо.

Редакторська підготовка матеріалів

Після отримання статей від авторів, їх систематизації у відповідності із словником, а також після рецензування (потребу в цьому визначає редактор видання, керівник редакторської групи чи головний редактор) починається редакторське опрацювання. Варто окреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору редактора на цьому етапі.

- Робота над фактологічним матеріалом (зясування ступеня новизни інформації, врахування нових джерел, що зявилися друком у процесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);

- Удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації);

- Уніфікація тексту ( принцип однотипності скорочень, дат за старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур, оформлення бібліографічного опису тощо);

- Ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків.

Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскільки допущена редактором через неуважність будь-яка неточність, двозначність або неповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинути на репутацію видавництва.

Використана література:

Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця.

Холявко І. Методичка з ред.-фаху

Іванов Техніка оформлення газети

3. Поняття коректор. Змістове наповнення обов’язків корекора. Функціональні обов’язки коректора.

Слово коректор — латинського походження (corrector— той, хто виправляє друкарськi помилки при пiдготовцi видання).

Окрiм видавництва посада коректора вiддавна "прописалася" також у друкарнi. Солiдне полiграфiчне пiдприемєтво, яке дбає про свою високу репутацiю серед постiйних i нових замовникiв, прагне мати в себе цього представника редакторських професiй аби уникнути можливих помилок на завершальному етапi виготовлення видавничого продукту.

До найголовніших функціональних обов'язків коректора належать:

зчитування як зрівняння видавничого оригіналу з авторським (другої верстки з першою) після внесення редакторських правок;

вичитування як усунення орфографічних, пунктуаційних помилок, буквених неточностей і технічних вад верстки;

дотримання принципу єдності (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) у поданні прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та історичних назв, мір ваги;

виявлення смислових, логічних, стилістичних та фактичних помилок;

читання з подвоєною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);

спеціальне звіряння з оригіналом прізвищ, оскільки редакторські комп'ютерні програми нерідко самочинно замінюють зовсім не відоме прізвище на подібне, яке вже введено до їх словників (для прикладу, Вілінська на Віленська, Козирський на Мозирський, Полонська-Василенко на Полянська-Василенко, Сальський на Сільський та ін.);

"прив'язування" у змістовий контекст слів, у яких при комп'ютерній заміні букви замінюється смисл речення (шкода - на школа, лише на дише, реактора на редактора);

перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;

звіряння сторінок сигнального примірника з наростанням пагінації сторінок та методом "прив'язування" змісту за перехідними сторінками.

Література:

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1665

Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця.

Крайнікова Т. Коректура

«Друкарство» — науковий журнал.

Засновником журналу були Державний комітет телебачення і радіомовлення України, ВАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку», ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-Інформ».

Рік заснування — 1994. Мова видання — українська. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 4062 від 06.07.1994 р.

Постановою президії Вищої атестаційної комісії України журнал «Друкарство» включено до переліку фахових видань України в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата філологічних наук (постанова від 13.12.2000 р. № 2—05/9) та технічних наук (постанова від 14.11.2001 р. № 2—05/9).

Редколегія видання знаходилася в ВАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» за адресою: 02156, м. Київ, вул. Кіото, 25.

До редакційної колегії журналу входили відомі науковці та громадсько-культурні діячі: Степан Гунько, Віталій Дончик, Анатолій Дорош, Богдан Дурняк, Микола Жулинський, Іван Ковба, Едуард Лазаренко, Богдан Никифорук, Анатолій Петрук, Анатолій Погрібний, Олександр Полюдов, Володимир Різун, Олег Розум, Микола Сенченко, Микола Тимошик, Ярослав Чехман, Анатолій Шевчук.

З 1999 р. журнал почав виходити раз на два місяці обсягом 96 сторінок. Основні рубрики видання — «Держава і книга», «Поліграфічна справа», «Видавнича справа», «Науковий пошук», «Устаткування», «Витратні матеріали», «Виставки, форуми, конференції», «Обличчя», «Фахова підготовка», «Книжкова полиця», «Історія», «Новини».Протягом 1994—2006 рр. світ побачив сімдесят один номер журналу. У 2007 р. журнал припинив своє існування.

«Телекритика» — українське інтернет-видання телевізійної публіцистики засноване у вересні 2001 року. Висвітлює події медіапростору та медіаринку України, публікує результати моніторингу та аналіз інформаційного наповнення українського телебачення. «Телекритика» відіграла важливу роль у «журналістській революції», що передувала Помаранчевій революції 2004 року.[1][2]

Видання засноване заслуженою журналісткою України Наталією Лигачовою, колишньою співробітницею газети «День» (1996-2001), яка вела у ній постійну телепубліцистичну колонку.

Для підтримки сайту було засновано громадську організацію «Телекритика», яка працювала у партнерстві з МГО «Інтерньюз-Україна».

З 2004 року виходить однойменний щомісячний журнал «Телекритика» (головний редактор — Євген Мінко). У 2004—2006 роках журнал готувався колективом ГО «Телектритика», однак з того часу пережив два ребрендинги і нині публікує унікальні матеріали, що не дублюють інтернет-видання.

У 2007 році для ефективнішого менеджменту проектом було створено ТОВ «Телекритика». Партнером засновників «Телекритики» став медіахолдинг «Главред-медіа» (власник — Ігор Коломойський).

У 2008 році на базі «Телекритики» було започатковано популярний блог про зірок та медіа-плітки «Дуся» (головний редактор — Олеся Савенко), відомий своїм «гострим» стилем публіцистики вигаданої авторки Дусі Катасонової.

У 2009 році «Телекритикою» було також запущено проект «Медіаблоги», що є мережею блогів медійної тематики.

Середня відвідуваність сайту — понад 37 000 відвідувачів на день.