Питання до спецкурсу до державної атестації Рибки Крістіни

Тенденції сучасного книговидавничого ринку в Україні

Одним із головних чинників національної ідеї та духовної єдності народу завжди була і повинна бути книга. Саме вона формує світогляд, втілює інтелект нації і творить політичний та культурний імідж країни серед світової спільноти. Оцінка стану вітчизняного книговидання є вкрай важливою з погляду завдань державного будівництва загалом, і формування та захисту національного інформаційного простору зокрема.

Книжковий ринок України за останні 13 років зазнав суттєвих змін. До 1990 р. структура видавничого ринку СРСР була централізовано-плановою та державно-монопольною. Економіка планового господарства давала змогу творити самодостатній культурно-інформаційний простір, у якому друкований твір визнавався як духовна цінність. За ринкових умов відбулося зміщення акцентів. Книга набула функціонального значення і стала товаром, який може в повинен приносити прибуток. Проте, через недалекоглядну політику уряду потрапила під податковий тиск, внаслідок чого скоротилися кількісні та знизилися якісні показники випущеної продукції. Водночас послабшав інтерес до читання, українськомовна література опинилася в умовах жорсткої конкуренції з російською.

Тенденції в організаційному, тематичному, мовному та географічному аспектах

Організаційний аспект

1. Завершення епохи монополії держави в розвитку видавничої справи.

До здобуття Україною незалежності в 1991 році існувало 25 державних видавництв. За останні десять років більшість із них залишається в підпорядкуванні державних органів.

У цілому обсяг продукції державних видавництв має тенденцію до скорочення. Так, за даними Книжкової палати, частка державного сектору вітчизняного книговидання у 1997 році складала: за кількістю назв - 46,6, за накладами - 59,4 відсотка.

2. Формування потужного блоку видавництв різних форм власності.

Усього в Україні на початок нового тисячоліття їх налічувалося понад 1500 (проти 705 у 1996 році). Однак переважна їх більшість - малопродуктивні (випускають від однієї до кількох назв на рік). В останні роки помітна тенденція до збільшення кількості видавництв, які протягом року не надрукували жодної книжки (у 1997 - 788 проти 252 у 1996 році).

3. Продовження неоднозначних процесів структуризації за тематичними і типологічними ознаками у групі видавництв різної форми власності.

Ідеться про проблеми видавничо-редакційного, творчого характеру: кого, що і як видавати? Як виробляти власну концепцію своєї діяльності? Як забезпечити високий рівень культури видання в умовах, коли за цю справу беруться люди, не підготовлені до неї, не посвячені в елементарні ази редакційних і видавничих проблем?

4. Загострення проблеми збуту видавничої продукції.

Відпрацьована в Україні десятиліттями система книгорозповсюдження, яка давала змогу через мережу об'єднання "Укркнига" донести друковане слово до найвіддаленішої сільської книгарні, в останні роки була ліквідована. Виникла потреба створення альтернативної дистрибутивної мережі, пошуку нових форм і методів роботи з потенційним покупцем, замовником чи споживачем друкованої продукції.

Тематичний аспект

В умовах відсутності стабільної розмаїтості читацьких смаків і прогнозованості книжкового ринку, що властиве для суспільства перехідного періоду, українська видавнича справа у тематичному аспекті переживала в останнє десятиліття карколомні злети й падіння.

Зміну читацьких смаків, і, відповідно, тиражних потоків щодо тематики видань на початку 90-років можна умовно окреслити так:

—сексуально-еротична література і видання історичної тематики (розвивалися паралельно);

—твори класиків детективного жанру (А. Крісті, Ж. Сіменон, А. Чейз);

—романи жахів;

—література легкого жанру;

—кримінально-бандитська тематика сучасної історії;

—твори, за якими знімалися телевізійні "мильні" серіали;

—ділова література ринкової тематики (право, економіка, менеджмент, маркетинг);

—література з вивчення іноземних мов;

—комп'ютерні видання;

—словникові, довідкові видання;

—видання краєзнавчо-туристичного характеру.

1. В останні роки зберігається тенденція до збільшення читацького попиту на літературу так званого ділового, професійно зорієнтованого блоку. Домінує навчальна, довідкова, наукова книга. Першість за назвами і накладами утримують видання, адресовані учням загальноосвітніх шкіл, студентам і вчителям.

2. Тематично різноманітнішою стала література ринкової тематики: право, економіка, менеджмент, маркетинг. Молодий споживач книжкової продукції активно вивчає іноземні мови, серйозно вдосконалює свої комп'ютерні навички. Пожвавлення спостерігалося біля лотків, які пропонували гарно ілюстровані довідники, енциклопедії за галузями знань, професійними уподобаннями, хобі.

3. Повільно, але впевнено формується новий тематичний блок, який можна умовно назвати "література масового попиту сучасних вітчизняних авторів". Це те, до чого в сусідній Росії вже звикли і з чого тамтешні видавці мають добрий економічний зиск. Феномен сучасних українських письменників Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Марини і Сергія Дяченків, Олді (літературний псевдонім Д. Громова та О. Ладиженського) і Андрія Валентинова, твори яких за кордоном часто потрапляють у перші десятки списків книжкових хіт-парадів, спонукали наших видавців піти на певний ризик і спробувати переконати українського читача купувати книги доморощених, але "розкручених" авторів. Вдалим тут може бути приклад з книгою Ю. Рогози "День народження Буржуя": тираж її, що розійшовся по Україні за кілька місяців, склав 70 тисяч примірників.

Мовний аспект

За даними Книжкової палати України, питома вага українськомовних видань у загальній кількості випущених книг за перші п'ять років існування Української держави становила (у відсотках): відповідно за назвами і накладами

1991 - 33,8 53,8

1992 - 35 34,9

1993 - 41,5 45,4

1994 - 43,8 40,1

1995 - 47,1 47,7

На жаль, у наступне п'ятиріччя питома вага української книги почала скорочуватися.

З позитивних тенденцій у цьому блоці слід виділити такі:

1. Українськомовна книга все сміливіше і в більшій кількості почала проникати на східні й південні терени держави.

Проте таке пожвавлення спостерігається переважно у блоці навчальної та дитячої літератури. Цілий ряд регіональних видавництв, у тому числі й зі східних областей, включилися у справжню боротьбу за право видання тиражних українськомовних підручників.

2. Книги українською мовою все активніше почали готувати до друку видавці з Росії.

Ще в 1999-2000 роках такі випадки були поодинокими. Нині ця тенденція вже чітко окреслюється. Деякі російські видавництва змогли дістати від нашого освітнього міністерства грифи на видання тиражних шкільних підручників; інші (скажімо, "Росмен") готують яскраво оформлені українськомовні дитячі видання: казки, енциклопедії, довідники; ще інші небезуспішно роблять цей бізнес спільно зі своїми українськими колегами.

Прикладом такої співпраці може служити видавництво "Махаон-Україна". Співвідношення його літератури українською і російською мовами, яка поширюється в Україні, становить відповідно 80 і 20 відсотків.

3. На ярмаркових і фестивальних книжкових заходах останнім часом помітно пожвавилася діяльність бібліотек щодо придбання саме українськомовних книжок.

Передусім, для вищих навчальних закладів - як державних, так і недержавних. Підвищення вимогливості Міністерства освіти та науки щодо акредитації таких вузів, одним з основних критеріїв якої є тематична і кількісна наповненість книжкових фондів, дає свої результати. Більше коштів почали виділяти з державних та інших фондів і для публічних бібліотек у регіонах. Хоча це стосується більше літератури навчального плану.

Географічний аспект

1. Одна з цікавих тенденцій щодо формування нової структури видавничої галузі в Україні - створення групи приватних видавництв в обласних центрах, які за короткий час своєї діяльності змогли серйозно заявити про себе на загальнодержавному рівні.

У східному регіоні слід виділити "Фоліо", "Око", "Ранок", "Торнадо". Зміцнює свої позиції на загальноукраїнському книжковому ринку донецьке "БАО". У західному регіоні швидко віднайшли і заповнили свою нішу "Кальварія", "Фенікс", "Афіша".

2. Вбачається відновлення традицій книговидавничої справи періоду Української Народної Республіки, коли серйозно налаштовані видавничі підрозділи діяли не лише в обласних, а й у районних центрах.

Із найцікавіших - видавничо-поліграфічна фірма "Абетка" (Кам'янець-Подільський), "Відродження" (Дрогобич), "Вік" (Коломия), "Українське народознавство" (Опішне).

Висновки

1. Нині в Україні, всупереч вкрай несприятливому та шкідливому для майбутнього нації законодавству щодо книговидавничої галузі, шириться потужний інтелектуальний рух. Ідеться про те, що на початок третього тисячоліття у нас склався добрий гурт професійно підготовлених і рішуче налаштованих на працю видавців і друкарів різних форм власності, які вміло продовжують кращі традиції своїх попередників на книговидавничому полі, продукуючи немало гарних, конкурентоспроможних на європейському рівні книг. Окрім того, ці видавці та поліграфісти щораз голосніше заявляють про себе як згуртовану силу, яка налаштована, незважаючи на протидію певних кіл, відстоювати професійні й державні інтереси щодо захисту української книги в законодавчому плані.

2. Незважаючи на економічні негаразди, у суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу: навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню тощо. Задовольнити цей попит не вдається не стільки через високу ціну книги, скільки через її географічну недоступність. Постала нагальна потреба у створенні під егідою державних органів потужної дистрибуторської мережі, яка б давала можливість "просунути" будь-яке українське видання - від столичного чи обласного видавництва - у великі й малі населені пункти країни. Повсюди відчувається інформаційний вакуум щодо того, хто, де і що видає. В умовах, коли переважна більшість масових центральних і місцевих газет практично ігнорують інформацію, а тим більше рецензію на українську книгу, виникла необхідність у створенні (чи відновленні) друкованого органу на зразок колишнього "Друга читача", якому б надавалася державна підтримка, а його тематика мала б державницький характер.

3. За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму в книжковій справі. Уже визначилися чотири центри таких виставок-ярмарків - у Києві, Львові, Одесі і Харкові.

4. Історія прийняття в Росії безпрецедентних за своїми пільгами протекціоністських законодавчих актів і приведення тамтешніх законів у відповідність до міжнародних прав переконує, що це стало можливим не само по собі, а потребувало напруженої праці чималої групи авторитетних і наполегливих меценатів видавців і поліграфістів.

Маємо Українську асоціацію видавців (об'єднує понад 80 видавництв і видавничих організацій), Українську асоціацію виробників поліграфічної продукції (у складі - 90 юридичних осіб), Асоціацію навчальних видавництв, Центр сприяння видавцям української книги, Асоціацію книгорозповсюджувачів, Асоціацію видавців та розповсюджувачів преси. Для координації зусиль, вироблення спільних позицій цих громадських структур створено Координаційну раду. Схоже на те, що керівники цих структур усе більше усвідомлюють свою відповідальність, глибше розуміють, що, лише згуртувавши сили, поєднавши наступальність, рішучість і професіоналізм, вдасться вивести українське книговидання на той рівень, якого воно заслуговує.

Література:

1. Тимошик М. С. "Видавничий бізнес (К.: Наша наука і культура, 2005. - 328 с.)

2. АФАНАСЕНКО О. Книжковий ринок України як система: питання формування та розвитку // Вісник Книжкової палати. - 2005. - № 5. - С. 3 - 7.

3. Тимошик М. «книга для автора, редактора, видавця» (К.: Наша наука і культура, 2007. - 328 с.)

Видавнича продукція за способом укладання тексту, кількістю видань, періодичністю випуску.

Видавнича продукція за способом укладання текстів

Цей вид має таку класифікацію: однотомне видання, багатотомне видання, академічне видання, вибрані твори, повне зібрання творів, серійні видання.

Однотомне видання (однотомник) - неперіодичне видання, випущене в одному томі.

Багатотомне видання; багатотомник - неперіодичне видання, що складається з двох чи більше нумерованих томів і становить єдине ціле за змістом і оформлениям.

Академічне видання - особливе ретельно підготовлене видання, що містить науково вивірений текст і його різні варіанти, забезпечене грунтовними коментарями і ін. довідковими матеріалами. До числа А. і. належать якнайповніші зібрання творів класиків світової літератури, науки, суспільної думки (наприклад, зібрання творів А. С. Пушкина в 16 тт., в 20 книгах, М. В. Ломоносова в 8 тт. І. П. Павлова в 6 тт. і ін.).

Вибрані твори – однотомне чи багатотомне видання, що містить частину найзначніших, відібраних за певними засадами творів одного чи декількох авторів

Зібрання творів - однотомне чи багатотомне видання творів одного або декількох авторів, що дає уявлення про його (їхню) творчість у цілому.

Серія - видання, однотипово оформлене, що включає сукупність томів, об’єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням

Примітка 1. Серія може бути неперіодичною, періодичною та продовжуваною

Примітна 2. Періодична або продовжувана серія складоється з нумерованих чи датованих випусків

Примітка 3. Неперіодичні виднання утворюють відкриту серію, якщо тривалість її виходу і кількість випусків заздалегідь не встановлені, та закриту серію чи «бібліотеку», якщо її вихід обмежено певним часом і кількістю видань

Примітка 4. Частина серії, що має більш вузьке читацьке та цільове призначення або певну тематику, а також власну, відмінну від серійної, назву, називається під серією.

Видавнича продукція за кількістю видань

Перше видання

Твір, що з'являється у світ вперше.

Стереотипне видання

Це практично нове відтворення попереднього видання без жодних змін.

Перевидання

Повторний випуск видання, яке вже побачило світ. Має кілька підвидів: доповнене видання (додані автором чи видавництвом нові глави, параграфи чи навіть абзаци); виправлене видання (усунені виявлені граматичні і фактологічні помилки, неточності), перероблене видання (значна частина тексту зазнала суттєвих змін), розширене видання (виклад матеріалу розширений за рахунок урізноманітнення тематичного блоку, кількості прикладів тощо).

Видавнича продукція за періодичністю випуску

Варто розрізняти: неперіодичні, періодичні, серійні видання.

Неперіодичне видання - видання, що виходить одноразово і продовження якого не передбачене.

Серіальне видання - видання, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою.

Періодичне видання - видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом

Література:

1. Тимошик М.С. Види видавничої подукції. Книга як основний предмет видавничої діяльності:// http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1294

2. Пикок Джон. Издательское дело: Пер. с англ. - М.: ЭКОМ, 1998. - 400 с.

3. Видання. Основні види: терміни і визначення. ДСТУ 3017-95. - К.: Держстандарт України, 1995. - 46 с.

4. Книга для авторов / Сост О. И. Слуцкий. - М.: Издательский дом "Дашков и К". 2001. - 384 с.

Типологічний ряд навчальних видань та специфіка їх редагування

Тексти для навчальних видань особливо складні. Така складність обумовлюється як змістовою, так і структурною їх специфікою. З одного боку, тексти для навчальних видань виконують чи не найвідповідальніші функції: інформаційну, пізнавальну, виховну - вони мають безпосереднє відношення до формування в читача не лише базових знань, а й основних етичних норм, моральних засад особистості. З іншого - такі видання потребують складнішої внутрішньої конструкції, вибудова якої значною мірою залежить саме від умінь і навичок як автора, так і його майбутнього редактора. Приступаючи до створення навчальних видань, авторові належить передусім розібратися в розмаїтій їх типології. Типологічний ряд кожного виду видань найкраще виокремлювати за адресністю читача (споживача) та характером інформації. Це дає змогу з'ясувати специфічні характеристики, які властиві тому чи іншому виданню найперше з точки зору методики редакторської підготовки. У науці про видавничу справу та редагування існують різні підходи до формування типологічного ряду навчальних видань. Так, московські дослідники О. Гречіхін та Ю. Древс, взявши за основу функціональний аспект навчальних видань, розділяють їх на такі групи: програмні, теоретичні, популярні, методичні, інформаційні. Інші російські вчені (авторський колектив за редакцією С. Антонової) пропонують згрупувати навчальні видання за цільовим призначенням. За цією методикою сформовані чотири блоки: програмно-методичні, навчально-методичні, навчальні, допоміжні. Ми ж, прагнучи зобразити типологію навчальних видань простішою і зрозумілішою для редактора-практика, спробуємо вибудувати її за місцем і поширеністю кожного з цих видів видань у редакційно-видавничій діяльності. Отож, навчальні видання поділяються на такі види: - підручник; - навчальний посібник; - наочний посібник; - курс лекцій; - практикум; - збірник вправ (або задач); - хрестоматія; - книга для читання. Слід пам'ятати, що існують й інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці: - навчальний план; - навчальна програма; - методичні вказівки; - методичні рекомендації. Мала поширеність таких видань в оперативних планах діяльності видавництв пояснюється кількома причинами: мізерний обсяг (здебільшого брошури), обмежений наклад (від 50 до 300 примірників), службовий характер користування (необов'язковість вміщення вихідних відомостей), спрощеність художньо-технічного оформлення (шрифтове одноколірне вирішення). Як правило, така видавнича продукція твориться силами кафедр навчальних закладів, ними здебільшого розповсюджується серед студентів та бібліотек й істотно не впливає на тематику, зміст і характер навчальних видань. Специфіку навчальних видань легко помітити, якщо порівнювати їх зміст і структуру, скажімо, з науковими чи науково-популярними. Для перших характерні: - послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого); - доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача; - чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини; - відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі; - відібраний і перевірений практикою фактаж; - відсутність полеміки; - наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ; - регламентоване державними стандартами художньо-технічне та поліграфічне виконання. Акценти, таким чином, робляться на навчальних, методичних і виховних аспектах пропонованої до друку праці. Найпоширенішими видами цього ряду є підручник і навчальний посібник. За новим українським держстандартом, підручником прийнято називати навчальне видання зі систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджено як таке. Натомість, навчальний посібник є своєрідним додатком до підручника. Призначення навчальних посібників - розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу. Структура цього видання не така строга, як у підручнику. Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і монографізм, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання і переробки авторами, нерідко "переростають" згодом у підручники з нових нормативних курсів. Зовнішньою ознакою підручника чи навчального посібника є наявність грифа Міністерства освіти та науки (або іншого міністерства, в компетенції якого перебуває підготовка спеціалістів відповідного профілю - медичного, культурологічного тощо) про затвердження видання як підручника чи навчального посібника. Гриф розміщують на титульній сторінці після назви видання, а на звороті титулу зазначається номер і дата рішення відповідного міністерства. Авторові слід також пам'ятати, що існує спеціальний порядок надання навчальній літературі спеціальних грифів, а також вимоги до видавництв, які самостійно готують оригінал майбутнього видання та всі необхідні документи для подання на отримання грифа.

Загальна методика написання

Навчитися розрізняти специфіку різних видів навчальних видань перед початком їх створення вкрай необхідно. Адже структурно-змістові особливості, скажімо, підручника зовсім відмінні від хрестоматії чи практикуму. Водночас один і той же вид видання нерідко потребує зовсім інших редакторських прийомів під час редагування залежно від адресного призначення. З цієї причини не можна сліпо застосовувати одні й ті ж прийоми, скажімо, до підготовки підручника для першокласника, десятикласника і студента-старшокурсника. Проте, незважаючи на специфіку різних видів навчальних видань, практика видавничої справи виробила загальну методику роботи над підготовкою їх до друку. Способи застосування цієї методики під час роботи над оригіналом доцільно розглядати в такій послідовності: а) структурування змістової частини; б) забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту; в) забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу; Коротко розглянемо кожну з означених тез.

Структурування змістової частини

Найперше важливо виробити таку структуру видання, яка б відповідала типовій схемі навчального видання: зміст, вступ (або передмова), основний текст, інформаційно-пошуковий текст.

Зміст. На відміну від радянської практики видавничої справи, зміст у навчальному виданні доцільно розміщувати на його початку, відразу після звороту титульної сторінки. Це відразу орієнтує читача і в загальній проблематиці видання, і в пошуку потрібної теми. До речі, цей елемент у закордонних виданнях завжди вміщується на початку. Заголовки змісту мають точно відтворювати такі ж заголовки, подані в тексті. Не належать до змісту лише заголовки, набрані впідбір тексту. Заголовки змісту не можна редагувати, скорочувати чи подавати в абревіатурі, якщо це не зроблено в основному тексті.

Вступ, або передмова , є обов'язковим для навчального видання. Тут зазначається його актуальність, місце курсу серед інших дисциплін; формулюються основні завдання, що ставляться перед тими, хто вивчатиме предмет; подаються поради щодо самостійного опрацювання підручника.

Основний текст. На цьому етапі робота над текстом полягає в чіткому і рівномірному розділенні його структурних елементів згідно з обраною автором системою рубрикації. Скажімо, може бути така послідовність рубрикації: частина, розділ, параграф, "ліхтарик". Якщо головним структурним елементом підручника обрано розділ, то в цілому зміст його має бути певною сходинкою для школяра чи студента в оволодінні матеріалом усієї книги й охоплювати завершений об'єкт вивчення. Відпрацювавши за визначеною схемою перший розділ, важливо витримати таке підпорядкування тексту (і в приблизно такій пропорції за обсягом) в усіх на-ступних розділах майбутнього видання. У видавничій практиці існує класичний і сучасний варіанти оформлення тексту в межах певної структурної одиниці.

Інформаційно-пошуковий текст. Йдеться про добре продуману систему покажчиків та додатків, наявність яких свідчить про високий методичний рівень підготовки навчального видання. Бажаними в підручнику є іменний, предметний, географічний покажчики, глосарій, список умовних скорочень. Ці структурні підрозділи видання створюються, як правило, після останньої верстки, оскільки вони остаточно "прив'язуються" до конкретних сторінок. Незалежно від того, хто виконує цю чорнову, але вкрай потрібну роботу, - автор чи редактор - за достовірність покажчиків несе відповідальність редактор видання. Будь-які зміни в тексті підручника після завершення формування покажчиків (скорочення, додавання, правки, що неминуче призводить до зміни пагінації сторінок) становлять загрозу їхньої правдивості. Про це автор постійно має пам'ятати на останніх стадіях доведення оригіналу до кондиції.

Забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту

Працюючи над текстом, автор має пам'ятати про найважливіші завдання конкретного навчального видання: по-перше, дати учневі (студентові) певну систему знань; по-друге, допомогти йому легко засвоїти нормативну дисципліну; по-третє, активізувати творчий потенціал; по-четверте, сприяти формуванню особистісних начал. Виконанню цих завдань має підпорядковуватись відпрацьований належним чином навчально-методичний рівень тексту. Досягнути його не можна, не опираючись на такі критерії, як системність викладу, науковість, цілісність, повнота, логічність, доступність. Тут, як і у випадку з підготовкою енциклопедичних чи довідкових видань, важливо відпрацювати в усіх розділах і параграфах єдиний стиль представлення тексту. Особливо це стосується введення в текст і використання термінів та понять, визначення контрольних запитань і завдань, постановки проблем та розгортання міркувань довкола них, наявності сюжетного розвитку розповіді, формулювання висновків. Так, подвоєну увагу мають викликати терміни і поняття, які вводяться до того чи іншого параграфа майбутнього видання. Чи не несе в собі даний термін двозначність (а то й багатозначність), яка форма визначення терміна (скорочена чи повна) використана, чи доцільно в одному параграфі вводити таку кількість термінів? - ось запитання, які не просто має поставити перед собою автор, а й дати на них однозначну відповідь. Визначенням переліку контрольних запитань і завдань має завершуватися кожна тема (розділ, частина) навчального видання. Функції цього структурного елементу видання досить вагомі й відповідальні. Пошук відповідей на поставлені запитання чи виконання завдань спонукають учня (студента) до уважного прочитання теми, виділення в ній головного, вироблення звички самоконтролю, формують навички самостійного мислення, пошуку й читання додаткової літератури. Уважний аналіз у випущених різними видавництвами навчальних видань цих своєрідних розділів, які нерідко називаються "Запитання і завдання для самоконтролю" і виділяються відмінними від основного тексту шрифтом та шириною набору шпальти, дає підстави робити висновки про неоднакове ставлення авторів та редакторів до цього важливого елементу внутрішньої частини видання. Прикладом легковаження обох сторін можна вважати вибір після кожної теми однотипної форми запитань, яка передбачає всього лиш запам'ятовування прочитаного матеріалу: які, коли, скільки, хто? Натомість правильно роблять ті автори, які розбавляють запитання й завдання складнішими формами, що спонукають того, хто вивчає дисципліну, застосовувати складніші мисленнєві та практичні дії, а отже, глибше й повніше розуміти проблему, залучати більшу кількість самостійно опрацьованих джерел. Йдеться про постановку запитань і завдань у форматах: чому, як, назвіть характерні тенденції, дайте порівняльну характеристику, аргументуйте тезу..., ваша думка з приводу... тощо.

Забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу

Не вдаючись до детальної характеристики типологічного ряду ілюстративного матеріалу, лише наголосимо, що в навчальних виданнях найпоширенішими є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки, рисунки. Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, - найрізноманітніші. З-поміж найголовніших варто виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну. Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні слід вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу.

Література:

1. Гречихин А., Древс Ю. Вузовская учебная книга: Типология, стандартизация, компьютеризация: Учебно-методич. пос. – М.: Логос, 2000. – 254 с.

2. Різун В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.

3. Тимошик М. Видавнича справа та редагування. – К.: Наша культура і наука – Ін-Юре, 2004. – 224 с.

Створення макету видання

Щоб одержати гарний макет, почніть з ескізу, що приблизно відбиває остаточний вид документа. Час, що ви при цьому витратите, повернеться вам сторицею, дозволивши уникнути нескінченних переробок. З чого почати? Насамперед представте, як буде виглядати документ у готовому виді, і зробіть кілька начерків на папері. Допустимо, ви хочете створити 8-сторінковий інформаційний бюлетень зі стандартними смугами розміром 210 х 297 мм (формат А4). Для начерку візьміть 2 листки чистого паперу розміром 210 х 297 мм, покладіть їх один на один і зігніть по ширині листа - так ви одержите зменшену подобу вашого 8-сторінкового бюлетеня. Потім візьміть олівець і накидайте шапку, оформлення обкладинки, малюнки і/чи тексти, верхні і нижні колонтитули. Прикиньте, якої ширини варто задати верхні, бічні і нижні поля, і відзначте це на смугах. Позначте на кожній смузі малюнки і текст. Зміни можна вносити на будь-який, навіть самої останній, стадії підготовки документа. Якщо ви вже небагато знайомі з якою-небудь програмою DTP, то можете обійтися і без олівця, зробивши начерк прямо на екрані монітора.

ВИБІР ФОРМАТУ У Європі, формати паперу, що випускаються промисловістю, і використовуються в друкарнях, укладаються в так називану А-серію, визначену стандартом Міжнародної Організації Стандартизації (ISO). У Німеччині цей стандарт відомий під іншим ім'ям - DIN (Deutsche Industrie-Norm) - Німецький промисловий стандарт. Німецький стандарт DIN постулирует ряд форматів, об'єднаних у DIN-Ax-серію. Усі формати ряду являють собою похідні від основного формату DIN А0, що має розміри 1189 мм х 841 мм. Якщо розрізати такий лист навпіл поперек довгої сторони, то вийдуть два листи формату DIN A1. Якщо повторити цю операцію, то вийдуть аркуші формату DIN А2 і т.д. Найменшим форматом із широко розповсюджених є формат поштової картки - формат А6. Найбільш відомі формати DIN A5, A4 і A3.

ОРІЄНТАЦІЯ СТОРІНКИ Рядка на сторінці можуть бути розташовані по-різному. Розташування рядків уздовж короткої сторони листа називається подовжньої (книжкової чи портретний - від англ. portrait) орієнтацією сторінки, у противному випадку поперечної (альбомної чи ландшафтний - від англ. landscape).

ПОЛЯ При виборі співвідношення розмірів полів і тексту на сторінці варто намагатися досягти гармонії. Поряд з цією загальною рекомендацією існують і більш конкретні правила. Ширина полів, що відокремлюють текст на сторінці від країв листа, залежить від характеру тексту, що верстається, і може бути різної з різних сторін листа. Якщо мова йде про єдину сторінку, що містить текст цілком, то ліве і праве полючи повинні бути досить вузькими і мати однакову ширину. Верхнє поле повинне бути ширше лівого і правого, а нижнє ширше верхнього Рекомендується наступна ширина (у відносних одиницях): 3 для лівого і правого полючи, 5 для верхнього, 8 для нижнього.

ПОЛЯ НА КНИЖКОВИХ СТОРІНКАХ Правила для вибору розміру полів книжкових сторінок трохи відрізняються від приведених вище правил для окремих сторінок тексту. Тут випливає в першу чергу подбати про те, щоб при розвороті книги текст на суміжних сторінках виглядав би симетрично. Аналогічні проблеми виникають при верстці будь-яких многостраничных документів, якщо печатка виконується на обох сторонах листа. Поряд з вимогами эстетического характеру до оформлення таких документів пред'являють і чисто технічні вимоги. Зокрема, необхідно пам'ятати, що частина внутрішнього полючи «поглинається» при підшивці (плетінні). Якщо не врахувати цієї технологічної особливості, то в кращому випадку текст виявиться «стягнутим» до корінця книги, а в гіршому - може частково ускочити в халепу, що утруднить чи читання зробить його взагалі неможливим. Для установки розмірів полів сторінки можна скористатися наступним алгоритмом. Спочатку варто визначити ширину частини сторінки, виділеної під текст (ширину набору), уключивши сюди при многоколонном наборі ширину межколонных інтервалів. Різниця між шириною сторінки (без обліку ширини плетіння) і шириною набору варто поділити на три рівні частини. Одна з цих частин виділяється на внутрішнє (чи палітурне) поле, розташоване з тієї сторони листа, що буде підшиватися. Дві що залишилися - на зовнішнє поле, розташоване з протилежної обрізної сторони листа. Далі варто провести діагональ з лівого нижніх у правий верхній кут сторінки. Провівши горизонтальні лінії через крапки перетинання цих діагоналей із границями лівих і правих полів можна одержати границі верхніх і нижніх полів. Іншим розповсюдженим способом визначення полів є розподіл сторінки на дев'ять рівних частин. Як це робиться, зрозуміло з малюнка. ЕЛЕМЕНТИ ДИЗАЙНУ При роботі над дизайном майбутньої публікації можна використовувати велика кількість різних елементів. Найбільш розповсюджені з них приведені нижче.

ВИПУСК ЗА ОБРІЗ Цей елемент макета являє собою текст, чи малюнок лінію, що будуть виходити за кордон смуги після її обрізки. Подібні елементи можуть стати дуже ефективним засобом дизайну.

БУКВИЦА (DROP CAP) Це велика заголовна буква, що спускається вниз на кілька рядків. При цьому текст обтікає її. Використовується як елемент оформлення, що підкреслює початок чи тексту його підрозділів.

КУЛЯ (BULLET) Мітка пункту списку. Кружок розміром у напівкруглу шпацію одержав дуже широке поширення як мітки пунктів списків. Однак не варто обмежуватися тільки цим символом. Символ у виді залитого чи квадратика ромбика виглядає навіть більш солідно, чим кружок. Порожній квадратик створює враження «дрімаючої сили». Трикутник не так важкий, як квадрат. Стрілки підсилюють основне призначення мітки: «дивися сюди!». У деяких гарнітурах шрифтів, наприклад у гарнітурах Zapf Dingbats і Wingdings, мається ще ряд геометричних фігур.

ОБОРКА Оборкою називається текстова виїмка. Якщо в стовпчик уставляються чи малюнки інший текст, то її границі змінюються таким чином, що текст розташовується навколо вставки, як би «обертаючи» неї. Оборки можуть бути прямокутними, багатокутними чи криволінійними в залежності від цілей дизайнера і можливостей програми макетування.

ЛІНІЙКИ (RULES) Елементи оформлення видання, що представляють собою горизонтальні чи вертикальні лінії, що відокремлюють елементи макета друг від друга. Лінійки додають смузі закінчений вид. Для залучення уваги можна підкреслити чи заголовок провести лінію там, де закінчується один розділ тексту і починається інший. Лінійки застосовуються також для поділу самостійних частин смуги.

МОДУЛЬНА СІТКА Велику допомогу в підготовці макета може зробити модульна сітка. Модульна сітка визначає дизайн майбутнього макета і задає місця розміщення колонцифр, тексту, ілюстрацій, заголовків і рядків із прізвищем автора на початку чи кінці статті і т.д. Сітка розробляється художником. Сітки іноді називають чи шаблонами трафаретами. Вона служить каркасом, що визначає, де на сторінці будуть розміщені елементи. Сітка являє собою систему недрукува вертикальних і горизонтальних ліній, що розділяють сторінку.

П'ЯТЬ РАД ПО МАКЕТУВАННЮ

Створіть банк зразків. Коли ви читаєте журнали, книги, газети, річні звіти, переглядаєте рекламні листівки і брошури збирайте зразки особливо вдалих і невдалих рішень. Складайте їх у двох папок, озаглавлені «Гарні» і «Погані», відзначаючи, що чи добре погано в даному макеті. Нагромадивши досить матеріалу, ви відчуєте себе набагато впевненіше в області технічного і художнього редагування.

Складіть план майбутнього документа. Ніж простіше, тим краще. Дотримуючи цього правила, зробите менше помилок. Крім того, прості макети виглядають чіткіше, краще читаються і забезпечують концентрацію уваги читачів.

Не намагайтеся объять неосяжне. Наприклад, ви можете розмістити на одній смузі 30 стовпчиків тексту, але хто стане їх читати? Загальне правило: не використовуйте більше трьох спеціальних типографських ефектів на розвороті з двох смуг.

Ваш макет повинний створювати чітке представлення про характер документа. Якщо ви компонуєте рекламне повідомлення про продукт, то нехай ваш макет виглядає як реклама, а не як науковий трактат.

Література:

1. Пикок Дж. Издательское дело. – М.: Изд-во ЭКОМ, 2000.

2. Валуєнко Б. Зовнішнє оформлення друкованих видань: Способи композиційного зв’язку шрифту і зображення // Друкарство. – 1999. – № 3.

3. Ярема С. Технічне редагування. – К, 2003