Список літератури:

1. Пикок Дж. Издательское дело: от замысла до упаковки шаг за шагом / Джон Пикок. — М. : Эком, 1998. — 400 с.

2. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 560с.

3. Сава В.І. Основи техніки творення книги. — Львів: Каменяр, 2000.

4. Создание книжного блока[Елекронний ресурс]. – Режим доступу: http://ksv.ucoz.ua/publ/sozdanie_knig/sozdanie_knizhnogo_bloka/2-1-0-10

Питання до спецкурсу до державної атестації Назарук Надії

Характер помилок у художньому оформленні та в книжковому блоці які може виявити редактор на виробничому етапі

Можливі помилки в художньому оформленні:

• невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художником видавництва, і реальним друкованим відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на інший в результаті якогось дрібного втручання оператора комп’ютерного набору на етапі кольороподілу після підписання макета художнього оформлення до друку);

• літерні помилки в прізвищах авторів і заголовках видань, які з'явилися в результаті поверхневого читання редактором (наприклад, Макаренко замість Маренко).

• буквена чи текстова розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;

• розбіжність у назвах розділів змістовної частини видання та шмуц-титулів.

Можливі помилки в книжковому блоці:

• численні випадки буквених помилок (культура видання вимагає в спеціальній вклейці перед кінцевим форзацом вказати виявлені на етапі звірки сигнальних примірників помилки і правильний варіант прочитання);

• незаповнені текстом суміжні сторінки будь-якого листа;

• невідповідність ілюстрації змісту тексту;

• перегорнута сторінка (а то й цілий лист).

Основні складові спеціального редагування

У науковій літературі зараз розглядається цілий ряд різновидів редагування. Це, зокрема, спільне, літературне, наукове, спеціальне, титульне. Зустрічається ще й лінгвістичне, логічне, композиційне, психолінгвістичне, комп'ютерне, видавниче, поліграфічне.

Спеціальне редагування

Цей блок можна розділити на такі підвиди редагування:

• літературне;

• наукове;

• художньо-технічне.

Тимошик М.С. Книга для автора, редактора, видавця: практичний посібник / М.С. Тимошик. – [2-ге вид., стереотипне]. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. – (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора).

Літературне редагування

Головною метою такого виду редагування є аналіз, оцінка та виправлення в основному літературної частини твору. Мова йде, перш за все про вдосконалення мови і стилю оригіналу, усунення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

Якими ж критеріями має керуватися редактор, обираючи мовностилічні засоби удосконалення твору? Такими є:

• доступність мови конкретному адресату;

• виразність, ясність викладу;

• відповідність лексичного ряду думкам героя твору чи автора;

• відповідність стилістики викладу жанру конкретного твору.

Приклад. Останнім часом на книжковому ринку з'явилися видання авторів, які були раніше заборонені. Здебільшого це твори, які писалися в двадцятих-тридцятих роках. У разі перевидання таких творів перед редактором постає непросте завдання: якої правописної системи дотримуватися? Більшість видавців такі тексти приводять у відповідність з сучасним правописом, зберігаючи лексичні, морфологічні та фонетичні особливості мови автора..

Наукове редагування

У ряді випадків, з огляду на складність або архіважливість видання, яке готується до друку, виникає необхідність запрошення провідного спеціаліста в тій чи іншій галузі науки. Такий фахівець у даному випадку здійснює наукове редагування оригіналу. Основне його завдання - аналіз, оцінка твору та виправлення неточностей з наукового боку. Те ж мається на увазі, коли в деяких публікаціях йдеться про титульне редагування. Ім'я такого редактора проставляється на титульному аркуші, який служить для читача гарантією високої якості та солідності видання.

Відповідно до вимог видавничих стандартів ім'я наукового редактора зазначається на титулі або на звороті титульної сторінки.

Художньо-технічне редагування

Відноситься до різновидів спеціального редагування. Здійснюють його видавничі працівники. Художній редактор у видавничому підрозділі, як правило, є фахівцем з вищою художньо-поліграфічним освітою.

Процес художнього редагування включає:

• замовлення художнього оформлення видання;

• оцінка ескізів, пробних відбитків і елементів художнього оформлення обкладинки і змістовної частини видання з художньої та поліграфічної сторони.

Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає:

• технічні параметри набору і верстки;

• шрифтову палітру набору;

• величину шрифту;

• відступи;

• спуски.

Тимошик М.С. Книга для автора, редактора, видавця: практичний посібник / М.С. Тимошик. – [2-ге вид., стереотипне]. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. – (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора).

Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи: навчальний посібник / З.В. Партико. – Л.: Афіша, 2001. – 416 с.

Різун В.В. Літературне редагування / В.В.Різун. – К.: Либідь, 1996. – 226 с.

Шевченко В.Е. Художньо-технічне редагування: підручник / В.Е.Шевченко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2010. – 516 с.

Видавнича продукція за характером інформації

Існує комплекс ознак, за якими відображаються особливості твору, що готується до друку. Йдеться про характер інформації, її призначення та характер інформації її призначення та спосіб викладу. Розрізняють видання за такими видами:

Наукові та науково-популярні видання

В основі текстового матеріалу наукових видань – результати теоретичних чи експериментальних досліджень одного або групи авторів у тій чи іншій галузі знань. Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених.

Такі видання одночасно виконують кілька функцій:

 підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених;

 стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці;

 закріплення результатів наукового пізнання;

 передачі знань наступним поколінням і групам споживачів.

Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі результати означених досліджень, до цього блоку також належать науково підготовлені до друку пам’ятки культури та історичні документи. Прикладом таких видань можуть слугувати томи між видавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, — «Літературні пам’ятки України», «Пам’ятки історичної думки України».

Отож, за характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

Монографія — один з найбільш авторитетних жанрів наукових творів. Вона являє собою науковий твір, що повно й усебічно досліджує та відображає наукову проблему, завдання, питання, предмет як деяке цілісне, системне утворення. У монографії фіксуються науково-інформаційні передумови наукового дослідження, його хід і результати. Її жанр дає змогу реалізувати й систематизовано подати всі відомі сучасній науці форми наукового знання;

Автореферат дисертації — наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня;

Препринт — наукове видання з матеріалами попереднього характеру, які публікуються до виходу в світ видання, в якому вони мають бути вміщені;

Тези доповідей і матеріали наукової конференції — неперіодичний збірник підсумків конференції, доповідей, результатів і рішень;

Збірник наукових праць — збірник матеріалів досліджень, виконаних у наукових установах, навчальних закладах і наукових товариствах.

За складом основного тексту:

 моновидання (в основі — один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації);

 тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду);

 матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);

 збірник наукових праць.

Науково-популярні видання – видання схожі з науковими, але призначаються вони здебільшого для широкого кола читачів, які не є спеціалістами конкретної галузі знань, головною вимогою для їх створення є доступний, популярний стиль викладу.

Науково-популярні видання мають на меті спростування або ж пояснення явищ науки і природи, які можуть зацікавити широкий загал читачів, якими часто можуть бути звичайні люди, що не мають відповідних знань в даній проблемі. Проте легкодоступний стиль написання значно спрощує сприйняття тексту широкими масами населення

Офіційні та нормативні виробничо-практичні видання

Офіці́йне вида́ння — видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікується від імені державних органів, відомств, установ чи громадських організацій.

Функціональне призначення офіційних видань: приводити у дію та розповсюджувати затверджені відповідними органами норми, вимоги та правила в сфері громадського життя, науки, виробництва та ін. Більшість офіційних видань має юридичну силу.

Види офіційних видань:

 нормативно-правові (конституції, закони, накази);

 нормативні видання зі стандартизації;

 нормативно-інструктивні.

Нормати́вні видання́ — це видання, які місять певні норми, вказівки і вимоги, розроблені та введені в дію уповноваженими на те органами.

До нормативних виробничо-практичних видань відносяться різноманітні інструкції, прейскуранти, стандарти, технічні умови,статути, практичні порадники.

Навчальні видання

Це особливий вид видань, створений у відповідній формі і покликаний допомогти широкому загалу конкретного користувача в оволодінні ним конкретним навчальним предметом. Навчальні видання мають кілька підвидів із чітко обумовленими характеристиками й вимогами, які важливо розрізняти під час підготовки рукопису до друку:

 навчальна програма ( визначає зміст, мету, завдання, обсяг, порядок вивчення і викладання певної дисципліни);

 підручник ( містить систематизований виклад дисципліни в повному обсязі, що відповідає програмі);

 навчальний посібник ( частково доповнює або замінює підручник та офіційно затверджений як такий);

 навчальний наочний посібник ( здебільшого адресується вчителеві, містить образотворчі матеріали);

 навчально-методичний посібник;

 хрестоматія;

 методичні рекомендації або вказівки;

 курс лекцій;

 конспект лекцій;

 практикум;

 робочий зошит.

Довідкові видання

Довідкове видання містить короткі відомості наукового або прикладного характеру, розташовані в порядку, зручному для їх швидкого знаходження.

До довідковій літературі відносяться різні енциклопедичні словники,довідники, статистичні збірники, хроніки історичних подій,календарі знаменних дат, путівники.

Енциклопедія містить в узагальненому вигляді основні відомості з однієї чи всіх галузей знань і практичної діяльності, викладені у відпрацьованих за певною схемою статтях, енциклопедії бувають універсальні, галузеві, тематичні, персональні, регіональні.

Довідник містить різноманітні відомості, призначені для вибіркового читання, серед найпоширеніших видів довідників – науковий, навчальний, виробничо-практичний, популярний, громадсько-політичний, побутовий.

У словнику поданий здебільшого в абетковому порядку перелік слів, словосполучень, термінів, словники бувають енциклопедичні, мовні, термінологічні, тлумачні, лінгвістичні.

Рекламні видання

Рекламні видання – це особливий вид видань, цільовим призначенням якого є від імені конкретного виробника, рекламодавця або спонсора якнайкраще представити потенційному споживачеві чи покупцеві товари, ідеї та послуги.

Масив цієї продукції складають:

 афіша (містить інформацію щодо певного культурного, спортивного чи громадсько-політичного заходу та призначена для розклеювання);

 проспект (містить повідомлення про товари чи послуги, діяльність підприємств, установ або організацій);

 путівник (містить відомості щодо пам’яток історії, культури, конкретного географічного об’єкта, установи чи закладу, призначений здебільшого для туристів);

 каталог (містить систематизований перелік товарів і послуг).

Тимошик М.С. Книга для автора, редактора, видавця: практичний посібник / М.С. Тимошик. – [2-ге вид., стереотипне]. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. – (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора). Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий: Учебник / Антонова С. Г., Васильев В. И., Жарков И. А., Коланькова О. В., Ленский Б. В., Рябинина Н. З., Соловьев В. И.; Под общ. ред. Антоновой С. Г., Издательство МГУП, 2002. - 468 с.

Виробничий етап редакційно-видавничого процесу

Виробничий етап редакційно-видавничого процесу починається з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та складання договору з ним на друк видання та передачі оригінал-макету з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація і договір з поліграфічним підприємством).

З цієї хвилини вся подальша робота з перетворення оригінал-макету в конкретне видання здійснюється поза межами видавництва. І хоча серйозне поліграфічне підприємство саме зацікавлене у якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.

1. Звірка та підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.

2. Звірка та підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блоку.

3. Звірка та підписання до друку сигнального екземпляра.

Видавнича практика переконує, що редакторський контроль на цьому, завершальному відрізку складного шляху проходження видавничого оригіналу таїть у собі чимало прикрих несподіванок. Наведемо деякі з них.

Можливі помилки в художньому оформленні:

• невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художником видавництва, і реальним друкованим відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на іншу в результаті якогось дрібного втручання оператора-комп'ютерщіка на етапі кольороподілу після підписання макета художнього оформлення до друку);

• літерні помилки в прізвищах авторів і заголовках видань, які з'явилися в результаті поверхневого читання редактором (наприклад, Макаренко замість Маренко).

• літерне або і текстове розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;

• розбіжність у назвах розділів змістовної частини видання та шмуцтитул.

Можливі помилки в книжковому блоці:

• численні випадки буквених помилок (культура видання вимагає в спеціальній вклейці перед кінцевим форзаці вказати виявлені на етапі звірки сигнальних примірників помилок і правильного варіанту прочитання);

• незаповнені текстом суміжні сторінки будь-якого листа;

• невідповідність ілюстрації змісту тексту;

• перегорнута сторінка (а то й цілий лист).

Як бачите, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому редакційно-видавничого процесу, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Якщо не враховувати технічних недоліків друку, які іноді трапляються з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового тиражу, беруть початок все ж таки у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії в створенні і подальшому побудові будь-якого видавничого продукту.

Тимошик М.С. Книга для автора, редактора, видавця: практичний посібник / М.С. Тимошик. – [2-ге вид., стереотипне]. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. – (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора). Ткаченко В. П. Енциклопедія видавничої справи: навч. посіб. / В. П. Ткаченко, І. Б. Чеботарьова, П. О. Киричок, З. В. Григорова. — Х. : Прапор, 2008. – 320 с.