Питання до спецкурсу до державної атестації Ярової Юлії

Основні чинники розробки видавничої програми.

Основні правила видавничої етики

Для окреслення видавничої стратегії на одному з етапів планування підприємства розробляється план дій. На короткотривалий період (до року) складається тематичний план (план випуску літератури) – видавничий документ, що містить перелік книг, брошур чи іншої продукції, призначеної для випуску протягом наступного календарного року. У цей документ включаються: автор (прізвище, ініціали); найменування твору; анотація, що містить короткі відомості про твір і читацьку аудиторію; обсяг у друкованих аркушах; квартал випуску; іноді – запланований наклад. Ширшим є поняття видавничої програми.

Видавнича програма – чітко продумана видавцем стратегія і тактика його дій на ринку, яка випливає із заявленої у Статуті мети та предмета діяльності й спрямована на підготовку та випуск потрібних суспільству або замовнику й економічно вигідних видавництву видань (Тимошик кн, 70) .

На формування видавничої програми впливають наступні чинники:

• ґрунтовне вивчення тенденцій книговидавничого ринку і потреб потенційного споживача (читача) своєї продукції (вплив культурно-історичних подій на формування смаків читачів і асортимент видань, встановлення логічних зв’язків між цими факторами → визначення типових рис/формування портрету конкретного адресата/читача);

• чітке визначення спеціалізації видавництва й залучення для цього кваліфікованих кадрів (редактор має бути організатором і куратором команди професіоналів-однодумців);

• достатня орієнтація щодо видавничих програм і характеру діяльності конкурентів (підвищення рівня професійної кваліфікації, ерудиції, спілкування з конкурентами на форумах, читання спеціальної літератури тощо );

• добре налагоджена схема розповсюдження випущеної продукції у ланцюгу «видавництво – друкарня – покупець (споживач)» (виконання замовної продукції).

***

У видавничій діяльності, як і в будь-якій галузі виробництва існують свої норми професійної етики. На сайті CSBP ONLINE (Centre for Studies in Book Publishing) вони сформульовані так.

Забезпечення основних прав людини: право на свободу публікації є одним із основних прав людини, що мають підтримуватися безкомпромісно.

Дотримання прав копіювання: книговидавець має поважати авторські права і дотримуватися умов авторського договору.

Недопущення плагіату: плагіат чи опублікування творів авторів без їхнього відома, видавці розглядають як злочин.

Боротьба з піратством: книговидавці несуть особливу відповідальність у боротьбі з книжковим піратством.

Практикування відкритого бізнесу: справедлива і прозора діяльність.

Уникання непристойностей і вульгарності: книговидавці мають уникати усіх непристойностей, неприйнятних для хорошого тону.

Особлива турбота про дитячі видання: книговидавці мають приділити особливу увагу до захисту прав дитини і випуску якісної дитячої літератури.

Попередження наклепів у творах: книговидавці не повинні опубліковувати твори, у яких наявні наклепи щодо окремої людини чи організації.

Суспільні цінності: книговидавець своєю діяльністю повинен пропагувати суспільні цінності, мир і гармонію.

Гендерна справедливість: книговидавці повинні сприяти підтриманню гендерної рівності, сприяти боротьбі з гендерною дискримінацією.

Інклюзивний розвиток: книговидання сприяє всеохоплюючому і стійкому соціально-культурному розвитку, підвищує можливість доступу людей до нового джерела знань.

Підтримка здорових відносин: книговидавці повинні зробити все можливе для підтримання і укріплення здорових стосунків між усіма учасниками видавничої спільноти, у тому числі авторів, виробників і споживачів.

Сприяння професіоналізму: книговидавці повинні робити все можливе для заохочення професіоналізму та сприяння формальному навчанню у сфері книговидання.

Рекомендована література

Бем Гольгер та ін.. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. – К.: Основи, 1994. – С. 27–33. (програма)

Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К.: Наша культура і наука, 2006. – С. 69–92.

Тимошик М. Розробка видавничої програми // Друкарство. – 2001. – № – С. 22–24.

Тимошик М. Як створити видавництво? // Друкарство. – 2001(3). – № 1. – С. 22–23.

http://jyrnalistedu.ru/gurnal/107-osnovnye-etapy-izdatelskogo-processa.html

***

Партико З. Загальне редагування. Нормативні основи. – Л.: Афіша, 2006. – С. 144–145.

http://www.caluniv.ac.in/academic/csbp%20online.html

http://www.publicationethics.org/resources/code-conduct

http://www.epicorg.com/resources/legal/2-code-of-conduct.html

Вступна частина побудови видання

Вступна частина – це додатковий до основної частини текст або кілька текстів, підготовлених за ініціативою видавництва чи автора для повнішого і глибшого сприйняття читачем пропонованого видання (Тимошик М.).

Зазвичай тексти вступної частини укомплектовуються, коли доцільно ознайомити читача з виданням, його структурою, порядком розташування та побудовою статей, пояснити нововведення чи доцільність перевидання, мету публікації взагалі тощо. Найчастіше зустрічаються у наукових, науково-популярних та довідкових виданнях, рідше – у літературно-художніх.

Компонентами вступної частини можуть бути передмова, вступна стаття, історико-біографічний нарис. Офіційно її склад та обсяг не визначений: залежить від авторського задуму та видавничого втілення.

Передмова – складова вступної частини видання, яка орієнтує читача у змісті, структурі та призначенні видання, звертає увагу на його особливості. Творцями передмов можуть бути автори, редактори, упорядники, перекладачі, провідні фахівці з проблематики, якій присвячено видання, відомі діячі культури, науки, політики.

За наявності кількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення:

1. передмова видавництва;

2. передмова редактора;

3. передмова автора до перекладного видання;

4. передмова автора до оригінального видання.

Різновидом передмови є переднє слово, про авторство якого не зазначається. До його авторства запрошують високоавторитетного спеціаліста в галузі, якій присвячено видання, керівника установи, галузі (у відомчих виданнях), авторитетний політик, митець, учений, державний діяч (у виданнях масового попиту, подарункових, ювілейних) та ін..

Обсяг передмов невеликий – 1-2 сторінки, рідше кілька сторінок. Як правило їх верстають на початку видання після титульного аркуша і набирають шрифтами меншого кегля чи відмінними від основного за накресленням. Інколи текст складають з іншим міжрядковим чи між буквеним проміжком.

Вступна стаття – складова вступної частини видання, головне завдання якої – дати читачеві якомога більше нового, доступно написаного аналітичного матеріалу, що допоможе краще, глибше зрозуміти твір, суспільно-політичні умови його створення і житейську долю його творця (Тимошик М.).

Доречна, коли готуються до випуску складні для сприйняття читачем або за наявності неоднозначного трактування твору журнальними критиками напередодні. Фахівець аналізує твір, визначаючи «плюси» і «мінуси», розглядає життя і творчість автора книги.

Обсяг коливається від 0,5 до 3 видавничих аркушів: залежно від обсягу самої книги, її проблематики і призначення. Набирають шрифтом кегля, меншого, ніж основний, інколи на вужчий формат, при певному оформленні збільшуючи або зменшуючи міжрядкові проміжки.

Історико-біографічний нарис – компонент вступної частини видання, який є самостійним твором, де розкриваються історико-культурні, соціально-політичні події, на тлі яких створювалась авторська праця, які вплинули на формування світогляду автора.

Література

Сава В. Художньо-технічне оформлення книги. – Л., 2003. – С. 84.

Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К., 2005. – С. 132–136.

Настольная книга дизайнера/ Е. Малышкин, А. Мильчин. – М.,2004. – С. 282.

Особливості роботи редактора з перевиданням

Перевидання – повторний випуск видання, що вже виходило в окремому видавництві (Мільчин); кожне наступне видання випущеного раніше твору або збірки творів, незалежно від часу, місця і видавця першого видання та змін у його змісті, структурі чи оформленні (Тимошик).

Залежно від внесених змін і доповнень до кожного наступного видання М. Тимошик розрізняє наступні види перевидань:

• стереотипне – видання, що здійснене без жодних стручань до попередньо видрукованого тексту. Основою для підготовки таких видань стають готові фотоформи чи матриці, що збереглися в друкарні після випуску попереднього накладу. У випадку їх втрати попереднє видання сканується, а до вихідних та випускних даних вносяться необхідні зміни;

• факсимільне – видання, яке без жодних змін і відхилень відтворює попереднє за найголовнішими його параметрами: форматом, сортом і кольоровою гамою паперу та інших поліграфічних матеріалів, включаючи обкладинку чи оправу;

• виправлене – видання, в якому виправлені всі видавничі чи друкарські помилки, допущені в попередньому виданні;

• доповнене – видання, яке відрізняється від попереднього певним обсягом доповненого матеріалу (вставки в наявні розділи/параграфи, нові структурні елементи тощо);

• перероблене – видання, в якому текст значно змінено в порівнянні з попереднім виданням, що мотивується переосмисленням автором написаного чи виходом нового масиву літератури, в якій осучаснюються розглянуті питання.

Головні критерії включення/не включення творів для перевидання, які має враховувати редактор, зводяться до наступних:

• читацький попит на книжковому ринку;

• державотворчий аспект видань з програм держзамовлення;

• рівень професійного виконання твору з точки зору змісту й оформлення;

• заявки мережі публічних бібліотек;

• заявки бібліотек навчальних закладів;

• замовлення спонсорів проекту;

• зміни в навчальних програмах;

• зміни в нормативно-правовій базі;

• здатність поліграфічного підприємства відтворити видання за заданими видавництвом параметрами.

Роботу редактора із змістовою частиною видання можна розглядати у двох аспектах: 1) коли опрацьовується класичний твір; 2) коли готується до перевидання твір сучасного автора. У першому випадку варто врахувати всі попередні видання, звернутися до текстологів з метою виявлення автентичності тексту, якщо вихід видання припав на період цензури тощо. Серед найголовніших вимог, які сформувалися у ході такої роботи, наступні особливості:

• віднаходження найбільш авторитетного, повного, об’єктивного варіанта видання;

• з’ясування за допомогою науковців-фахівців можливих цензурних купюр у виданні;

• з’ясування можливих кон’юнктурних втручань упорядників чи редакторів до авторського тексту;

• звірка видання, з якого планується перевидання, з авторським рукописом або, за можливості, з прижиттєвим (авторизованим) виданням автора.

Роботі редактора із сучасним автором сприяють новітні комп’ютерні технології, що значно спрощують процес опрацювання твору і внесення змін, додатків. Автор робить необхідні правки у тексті, який зберігся в електронному вигляді від попереднього опублікування, і надсилає редакторові. Потім вони обговорюють доцільність вступної (передмова, переднє слово і т. п.) та заключної (глосарій, примітки тощо) частин у виданні.

У факсимільних виданнях, де втручання у текст не дозволене апріорі (самим визначенням цього типу видань) передмови чи післямови, у яких може йтися про історію видання чи засоби відтворення продукту, здебільшого відтворюються на окремих вкладках того ж формату чи додаються у футляр, якщо такий передбачено.

Службова частина видання теж має свої особливості оформлення. Згідно з чинними видавничими стандартами, характер і обсяг змін у будь-якому виданні паспортизується:

• на титульній сторінці під заголовковими даними зазначається номер видання та його вид;

• на звороті титульного аркуша інформація про перевидання зазначається у каталожній картці та біля знака охорони авторського права.

Часто за наявності розгорнутого титульного аркуша на контртитулі подають титульну сторінку першовидання, а на правій – перевидання, зазначаючи видавництво, місце і рік.

На прикінцевих сторінках (у надвипускних даних) після зазначення виду видання, його автора і назви обов’язково подається інформація про перевидання.

Рекомендовані джерела

Антонова С., Васильев И. и др.. Редакторская подготовка изданий. – М.,2002. – С. 447–458.

Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – 427 с.

Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця. – К., 2006. – С. 349–362.

Використання стилю

Виготовлення оригінал-макета сьогодні немислиме без настільних видавничих систем, однією з головних їхніх складових. Робить зручнішим форматування тексту створення стилів абзаців і символів. Але не всі програми, що популярні для верстання тексту, підтримують та забезпечують зручність у роботі зі стилями.

На сонові програми QuarkXPress, розглянемо, як створювати і застосовувати таблиці стилів символів та абзаців.

Таблиця стилів – це група атрибутів абзаців, атрибутів символів чи атрибутів символів і абзаців водночас, які можна застосувати до обраних абзаців і символів в одній операції. Вони дозволяють перетворювати невідформатований текст у заголовки, підзаголовки, основний та додатковий текст. Використання таблиць символів допомагає зменшити часові витрати на верстку і зберегти єдність стилю оформлення.

Таблиця стилів абзаців представлена іменованим комплектом атрибутів абзаців і символів. Усі атрибути форматування, задані у таблиці стилю абзаців, можна застосувати до тексту, просто використавши цю таблицю стилю. Для створення, дублювання, редагування чи видалення таблиць стилів абзаців є діалогове вікно Таблиці стилів (Правка > Таблиці стилів). Воно дає можливість:

• створювати нові стилі на основі стандартних чи попередніх;

• задавати параметри шрифту (накреслення, гарнітуру, колір, насиченість, кут нахилу, кут повороту), вирівнювання тексту на сторінці і відносно текстового блока, лінійок (товщина фігурність, колір, прозорість);

• застосувати трекінг (регулювання проміжків між символами) для виділеного тексту;

• задавати розташування тексту стосовно базової лінії;

• задати інтерліньяж, відступи від рамки текстового блока;

• регулювати висячі рядки;

• віддзеркалити по-горизонталі/по-вертикалі;

• редагувати створені стилі;

• застосовувати їх до виділених абзаців;

• видалити зі списку стилів.

Обравши форматування атрибутів символів, можна:

• застосувати доступну гарнітуру до виділених фрагментів тексту;

• встановити кегль обраної гарнітури;

• змінити атрибути шрифту;

• розфарбувати виділений фрагмент тексту;

• масштабувати текст;

• коригувати проміжок тільки між двома символами текстового фрагменту;

• коригувати проміжок між символами у виділеному фрагменті;

• змістити текст відносно базової лінії.

Також обравши в меню Стиль команду Стиль для картинки, можна змінити колір, насиченість, розвернути по горизонталі/вертикалі. Для графічного елементу Лінія можна також задати параметри застосувавши відповідні команди меню: колір, товщина, насиченість, наконечник.

Рекомендовані джерела

Машков С. QuarkXPress Adobe и PageMaker без секретов. – М., 2004. – С. 68–79.

Малышкин Е., Мильчин А. Настольная книга издателя.– М., 2004. – С. 8–15, 147–155.

Руководство по QuarkXpress. – С. 87–9