Питання до спецкурсу до державної атестації Зозулі Катерини

Загальна характеристика редакційно-видавничого процесу.

Редакційно-видавничий процес — це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції. Така сукупність дій складна за реальним утіленням різноманітних функціональних обов'язків працівників видавництва і тривала в часі. Тому для кращого розуміння і сприйняття початкуючим видавцем редакційно-видавничого процесу доцільно розділити його на кілька етапів:

1. Підготовчий.

2. Редакційний.

3. Виробничий.

4. Маркетинговий.

Розглянемо кожен із цих етапів детальніше.

ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП

Цей етап починається задовго до тієї миті, коли редактор розпочне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно віднайти.

Видавцеві також необхідно впевнитися в тому, що саме цей оригінал відповідає профілю видавництва, його програмі, що, будучи перевтіленим у конкретний вид видання, він знайде споживача, окупить понесені затрати. Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є найважливішою справою на цьому етапі дій видавця чи редактора. Термін "авторський оригінал" замінив нещодавно термін "рукопис", оскільки писані тексти від руки нині до видавництв уже не подають. Авторським оригіналом є створена автором і подана для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова праця з усіма необхідними компонентами (рисунки, таблиці, ілюстрації). Натомість видавничим оригіналом називається той самий авторський оригінал після його опрацювання у видавництві аж до готовності

виведення оригінал-макета на плівках із доданими оригіналами зовнішнього оформлення.

Як потрапляють авторські оригінали до видавництва?

Назвемо кілька найпоширеніших шляхів:

• "самопливом";

• за посередництва літературних агентів;

• через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі

тусовки;

• через індивідуальні замовлення авторам.

"Самопливні" авторські оригінали в досвідчених видавців особливої довіри не викликають. Передусім тому, що ті не раз упевнювалися на власному досвіді в справедливості народного прислів'я "До нашого берега нічого хорошого добровільно не припливе". Робота з такими оригіналами відбирала багато дорогоцінного часу. Адже, за вимогами директивних органів, видавці змушені були детально розглядати всі без винятку (надіслані поштою

чи передані власноруч) тексти й готувати в установлені терміни ґрунтовні відповіді. Найчастіше вони були негативними, бо "самоплив" представляв, як правило, авторів малокваліфікованих, проте амбітних, нерідко із замашками графоманів. Нині автори, що пропонують свої "однозначно прибуткові шедеври" відразу багатьом потенційним видавцям, пристосувалися до реалій усуціль комп'ютеризованої видавничої системи: до видавництв розсилаються не лише звичайною, а й електронною поштою повні (скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими

анотаціями. Донедавна незамовлені оригінали практично не потрапляли до новоутворених або маловідомих видавництв. Проте із щорічним випуском Книжковою палатою України довідника "Видавництва, видавничі та книгорозповсюджу- вальні організації" цей сегмент видавничого ринку став

доступним для авторів. Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через

літературного агента. У розвинутих країнах Заходу вже стало правилом: відомий автор ніколи не буде виконувати сам усю "чорнову" роботу прилаштування і видання власного твору. Такі завдання вирішують лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій уже поставлено на професійну основу — їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з

літературно-науковим середовищем, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літагетнів є відібрати з наявних авторських пропозицій або віднайти такий оригінал, який можна запропонувати до видання й отримати прибуток — свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, у країнах з нерозвинутим книговидавничим бізнесом, до яких належить і Україна, праця літературних агентів ще непоширена. Натомість спосіб виходу на майбутнє видання через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі зібрання стає нині більш результативним. На міжнародних виставках-яр- марках уже віддавна успішно працюють своєрідні авторські майданчики. У Москві навіть виходить періодичне видання, що має назву "Біржа авторських прав". Уміщувані тут матеріали поділяються на такі рубрики: "Каталог" (пропозиції видання книг за тематичним принципом), "Проекти серій", "Знайомство з автором", "Представляємо видавництва",

"Ярмарки, семінари, тусовки". Матеріали "Біржі" стали поширюватися каналами Інтернет. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити "Літературна Україна", періодично ознайомлюючи своїх читачів з ненадрукованим доробком письменників у вигляді розгорнутих анотацій,

планів-проспектів, коротких оглядів змісту. Однак до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить.

Вірогіднішим з точки зору доцільності й ефективності реалізації конкретного видавничого проекту виглядає пошук якісного авторського оригіналу через індивідуальні замовлення авторам. Відповідно до профілю видавництва і розробленої видавничої програми, редактор сам відшукує

кваліфікованого автора й запрошує його до видавництва. Очевидно, що видавець, який передусім з економічного боку дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, постане перед необхідністю не лише укладати угоду з

автором ще до написання оригіналу, а й виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку такий автор просто зігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцеві на вигідніших для себе умовах.

Досягнувши з автором попередньої домовленості щодо майбутнього видання, редактор вчинить правильно, коли попросить автора надати для ознайомлення й оцінки один із розділів чи параграфів незакінченого оригіналу. На цьому етапі вже можна скласти чітке уявлення про те, якими

є авторські можливості, яким буде твір у цілому, чим він відрізнятиметься від наявних на ринку видань подібної тематики.

Попередня робота редактора особливо важлива у випадках, коли йдеться про видання, яке готує до друку колектив авторів. Скажімо, науково-дослідних інституцій, установ чи навчальних закладів, що випускають свою

працю через конкретне видавництво. Нерідко через недостатню розробку спільної концепції, чіткої структури, неузгодженості критеріїв щодо термінів, понять, логічних і змістових аспектів такі авторські оригінали виглядають не

просто недосконалими, а й суперечливими, еклектичними, "сирими". Уникнути таких недоробок на етапі написання роботи можна завдяки попередній співбесіді редактора з усіма авторами, чи бодай керівником авторського колективу, узгодженню й затвердженню обов'язкових для всіх

членів авторського колективу принципів одності (однакового стилю подання) в написанні розділів. Є ще одна відповідальна дія редактора, що

безпосередньо відноситься до його функціональних обов'язків і виконується або після одержання від автора придатного до редагування всього оригіналу, або його окремих фрагментів. Йдеться про редакторський аналіз як прогностичне міні-дослідження, мета якого — оцінити авторський оригінал не лише з точки зору структури, змісту, міри втілення авторського задуму, функціонального призначення, а й можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності.

Наступною складовою підготовчого етапу редакційно-видавничого процесу є приймання авторського оригіналу. У методичних матеріалах радянської доби, адресованих редакторам, наводився досить немалий перелік вимог, яких мали дотримуватися автори, подаючи оригінали до

видавництв. Для авторів видавалися навіть спеціальні інструкції, існував окремий галузевий стандарт, яким установлювалися високі нормативні вимоги до оригіналів. Із переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови розвитку більшість вимог перестали дотримувати обидві сторони. І все ж, незважаючи на те, наскільки "просунутими" в технічному оснащенні є сучасні видавництва, ігнорувати рядом вимог, вироблених досвідом попередників, не рекомендується. Передусім з тієї причини, що таке ігнорування несподівано негативно може позначитися згодом на одному з етапів редакційно-видавничого процесу. Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають подання

варіанту тексту, виведеного на папері. Перше ознайомлення з "плюсами" і "мінусами" оригіналу все ж краще з паперового варіанта. Що ж до самої електронної версії, то редактору на етапі приймання оригіналу важливо з'ясувати, у якій операційній системі та в якому текстовому редакторі здійснювалося складання, чи формат наданих даних підтримується програмами, що ними користуються у видавництві.

Особливої уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за рубежем. Початкуючий видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, у Канаді чи США, набирається на комп'ютерах у системі Macintosh, тоді як у Європі надається перевага системі Windows. Невміле поводження редактора з такими дискетами може призвести до автоматичного стирання записів. Хоча "перекомутувати" текст з однієї системи в іншу можна, але це повинні робити професіонали.

Серед вимог, які має поставити редактор перед

автором під час прийняття оригіналу, обов'язковими залишаються дві:

• оригінал має бути підписаний автором із зазначенням

дати подання його до видавництва;

• оригінал має бути комплектним і повністю підготовленим автором до видавничого втілення.

Кілька зауваг щодо цих вимог. Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору.

Комплектність оригіналу передбачає наявність у ньому усіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, залежно від виду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу (штрихового та тонованого). Повністю підготовлений автором твір — гарантія того, що

в процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми із дотриманням графіків проходження на різних стадіях підготовки оригінал-макета у видавництві та випуском готового видання у світ на поліграфічному підприємстві. Поспішність, обіцянка автора донести останні розділи

"ближчими днями" або зробити необхідні виправлення до верстки видання можуть дорого обійтися згодом самому видавництву. На практиці не раз бувало, що такі "міни", закладені ще під час приймання оригіналу, несподівано вибухали згодом у залі судового засідання, де інколи вимушено з'ясовують свої стосунки незадоволені сторони. Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає "сирий" оригінал. Це коли тема є явно

"гарячою", сенсаційною, а автор, володіючи фактажем, нездатен надати йому прийнятної літературної форми. Або ж коли замовник щедро й сповна фінансує витрати, але вимагає своїх, часом нереальних за звичайного "проходження" оригіналу, термінів виходу його в світ. Трапляється це і з виданнями до ювілеїв чи інших пам'ятних дат. У таких випадках видавництво гарячково шукає "співавтора", яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор.

І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для заведення "Облікової картки видання".

Такими є:

• творча заявка від автора, написана на ім'я керівника

видавництва;

• розгорнута анотація або план-проспект видання;

• інформація про самого автора, що містить точні

паспортні дані.

Практика видавничої справи вже довела, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного й того ж видання. Якою грамотною і досвідченою вона б не була, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного й того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські "чортики" вже не так помітні. Потрібна "свіжа голова".

Нині в запалі зробити "революцію" в редагуванні завдяки появі на столі редактора комп'ютера, деякі вчені та практики поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес

спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.

До чого призводить така непрофесійна поспішність — легко переконатися, коли побіжно переглянути новинки деяких так званих комерційних видавництв нової генерації. Верстку поки що не можна доводити до кондиції

лише на екрані — без паперового її варіанта. Ця вимога є особливо актуальною, коли йдеться про серйозні, престижні видання. Таким чином, не беручи до уваги "новаторства" малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції

середнього чи спеціалізованого видавництва.

1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором та його аналіз. (Раніше обов'язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку і затвердження його головним редакто-

ром. Нині переважна більшість видавців цю давню вимогу радянського видавничого процесу ігнорують.)

2. Редагування тексту редактором.

3. Робота з відредагованим текстом технічного і художнього редакторів перед верстанням. (Обумовлюються гарнітури і розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступи, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо.)

4. Верстання відредагованого тексту в обумовленому форматі і у відповідності із вказівками технічного та художнього редакторів. (Здійснюється оператором комп'ютерного набору або верстальником.)

5. Читання першої верстки, звіряння редакторських виправлень, внесених у форматі А4. Коректорські процеси зчитування і вичитування. (Ці два процеси важливо розрізняти. Зчитування — є зіставленням зверстаного варіанта видання після редагування з його оригіналом; вичитуванняпередбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, дотримання принципів уніфікації й однакового стилю тексту.)

6. Виведення підписаної редактором і головним редактором верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.

7. Виведення оригінал-макета на плівки.

8. Виготовлення, редагування, звіряння і виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої і внутрішньої частин видання. (Здійснюється спільно редактором і художнім редактором або художником.)

Виробничий етап редакційно-видавничого процесу починається заздалегідь — з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та укладання угоди з ним на друкування видання. Після цього здійснюють передачу оригінал-макета з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація та договір із поліграфічним підприємством). З цієї миті вся подальша робота з перетворення оригінал-макета в конкретне видання здійснюється за межами

видавництва. І хоч серйозне поліграфічне підприємство найперше зацікавлене в якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.

1. Звіряння й підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.

2. Звіряння й підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блока.

3. Звіряння й підписання до друку сигнального примірника.

Видавнича практика засвідчує, що редакторський контроль на цьому, завершальному, відрізкові складного шляху проходження видавничого оригіналу приховує у собі немало прикрих несподіванок. Наведемо деякі з

насторожитись видавця.

Можливі помилки в художньому оформленні:

• невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художника видавництва, та реальним друкарським відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на інший у результаті якогось дрібного

втручання оператора комп'ютерного складання на етапі кольороподілу після підписання макета художнього оформлення до друку);

• буквені помилки у прізвищах авторів та заголовків видань, які запрограмовані були поверховим читанням редактора (скажімо, "Маренко" замість "Макаренко", "гінієна"замість "гігієна", "англійскою"замість "англійською")]

• буквена чи й текстова розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;

• розбіжність у назвах розділів змістової частини видання і шмуц-титулів.

Можливі помилки в книжковому блоці:

• численні випадки буквених помилок (культура видання потребує спеціальної вклейки перед кінцевим форзацом із зазначенням виявлених на етапі звіряння сигнальних примірників помилок та правильного варіанта прочитання);

• незаповнені текстом суміжні сторінки якогось аркуша;

• невідповідність ілюстрації змісту текстівки;

• перевернута сторінка (а то й цілий аркуш).

Отже, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому редакційно-видавничого, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Якщо не враховувати технічних вад друку, що інколи трапляється з вини друкарні,

витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового накладу, беруть початок усе ж у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії у створенні і подальшому побутуванні будь-якого видавничого продукту.

МАРКЕТИНГОВИЙ ЕТАП

Непросто визначити, від якої межі бере початок цей етап. У переважній більшості середніх і великих видавництв він настає після одержанняредактором первинних документів від автора. Адже чим раніше буде продуманий і організований комплекс заходів, спрямованих на промоцію (просування на книжковому ринку) конкретного видавничого продукту, тим успішніше можна його реалізувати.

Завданням редактора на цьому етапі є написання такого рекламного тексту, який би відразу "запрацював" на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабкий зміст книги компенсується

успішною рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання раптом "залягає" на складі, бо і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для преси зроблені бездушно, непрофесійно, без живої іскорки.

Одна суттєва заувага щодо форми реалізації редакторських виправлень і приписів на всіх етапах редакційно-видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору комп'ютерного складання, автору, технічному чи художньому

редактору) є недоречними, оскільки на книжкових шпальтах для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика віддавна виробила цілу серію простих, доступних для розуміння новачка знаків, які стали називатися коректурними.

Побутують вони протягом століть і дійшли до сучасної, всуціль комп'ютеризованої, видавничої справи практично без суттєвих змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, чи невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи немає) однозначно характеризуватиме професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу.

Сучасна система продажу видавничої продукції та місце редактора-видавця в її становленні.

Ще кілька десятиліть тому робота редактора з автором мислилася принципово інакше, ніж сьогодні: автор сприймався здебільшого як особа, яка пише та погоджується (або ж не погоджується) з редакторськими виправленнями. Завданням автора було написати текст, а редактора – літературно унормувати його, виправити помилки, вирішити інші подібні проблеми під час підготовки видання до випуску в світ.

Отже, у працях радянського періоду проблемі "редактор – автор" не приділялося належної уваги; відповідні наукові набутки не дуже великі. Крім цього, певні положення морально застаріли і вже не відповідають сьогочасній видавничій практиці. Усе це відкриває поле для нових досліджень і підкреслює їх необхідність.

Нині автор – невід'ємний учасник перетворення власного дітища у цілісний, придатний до представлення суспільству, видавничий продукт. Отже, його роль у сучасному редакційно-видавничому процесі зросла, а парадигма взаємин із редактором змінилася.

Теорія видавничої справи та редагування відреагувала на ці зміни, про що засвідчують відносно нові й останні праці дослідників: "Теория и практика редактирования" (1980 р.) Н. Сікорського, "Літературне редагування" (1983 р.) Р. Іванченка, "Літературне редагування" (1996 р.) В. Різуна, "Культура книги, или Как не нужно делать книгу" (2002 р.) А. Мільчина, "Практичний посібник-довідник журналіста: Редагування в ЗМІ: Аналіз і перевірка фактичного матеріалу" (2004 р.) А. Капелюшного, "Книга для автора, редактора, видавця" (2006 р.) М. Тимошика та інших українських і зарубіжних учених. Зазначені праці дають широке уявлення про сутність та особливості редакторського фаху, специфіку роботи редактора за сучасних умов. Однак варто підкреслити: жодна зі щойно перелічених вагомих книг не присвячена проблемі "редактор – автор" предметно. Тому для наших студій, що проводитимуться у цьому напрямі, вони стануть теоретичною основою.Співтворчість редактора й автора під час сучасного редакційно-видавничого процессу.

Якщо за радянських часів ішлося радше про "роботу редактора з автором", то нині – про "співпрацю редактора й автора". Тож потребують подальших розробок питання ролі автора під час редакційно-видавничого процесу, втручання редактора у творчий процес автора, участь їх обох у реалізації вже готового продукту.

У книжковому видавництві редактор є провідним фахівцем, основним творчим працівником, котрий не лише безпосередньо відповідає за опрацьований ним оригінал, його структурний, інформативно-смисловий, мовностилістичний рівні, не лише супроводжує авторський оригінал усіма етапами редакційно-видавничої (додрукарської) підготовки, а й за весь процес підготовки видання до друку, а також здійснює редакторський нагляд за поліграфічним його виконанням, бере участь у його промоції. Тому редактор не тільки професійно забезпечує долання оригіналом усіх етапів редакційно-видавничого процесу – від редагування до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску її у світ, він є, за потреби, співавтором видання, тобто довершеного видавничого продукту, в якому часто матеріалізуються значно більше редакторських ідей, ніж було втілено безпосередньо автором твору. Нерідко буває, що редактор постає творцем (співтворцем) видавничої ідеї, концепції майбутнього видання, шукаючи і знаходячи для їх реалізації автора (авторський колектив).

Певною мірою таке твердження солідаризується з позицією автора "Теории и практики редактирования" Н. Сікорського, який вважає, що редактор – провідна професія у видавничій справі, він – перший помічник автора, перший читач і критик твору. До цього можна додати таку тезу: по-справжньому відданий своїй справі редактор охоче перебирає на себе роль неідентифікованого співавтора твору, не очікуючи за цю свою працю ні зазначення власного прізвища поряд із автором, ні якихось благ. Редактор скеровує весь шлях видання, визначає його долю. Решта учасників редакційно-видавничого процесу втілюють його задум у життя, є учасниками великого редакційного "оркестру".

Усі вищенаведені твердження об'єднує переконання, що редактор – фігура, без котрої не можна обійтися при створені видання, насамперед, якісного видання, оскільки від нього значною мірою залежать доля продукту, сприйняття читачами, успіхи або невдачі автора і видавця. Адже за сучасних умов фаховий, належно мотивований професійно редактор діє не лише як фахівець, для якого передусім найважливіший добротний мовний вишкіл, а як компетентний, відповідальний організатор редакційно-видавничого процесу, котрий знає потреби і смаки потенційного читача підготовленого видання, особливості його сприйняття та читацької поведінки і, відповідно, моделює видавничий продукт, втілюючи в ньому власні специфічні знання, здібності, поєднуючи їх з реалізованими у творі результатами праці автора.

У цьому полягає суттєва відмітність праці редактора за ринкових умов від його праці у регламентованій інструкціями адміністративній системі.

Підготовка редактором видання за сучасних умов є значно складнішим і багатоаспектнішим процесом: сучасний редактор мусить знати потреби читачів, особливості їхньої купівельної і споживчої поведінки, зокрема суб'єктні ролі під час прийняття рішення щодо придбання тієї чи тієї видавничої продукції, бути здатним впливати на проблемно-тематичний і видо-типологічний склади репертуару видань, здійснювати пошук авторів для реалізації видавничих проектів і програм, виявляти твори, які можуть стати основою перевидань. Крім цього, редакторові доводиться створювати концепцію, розробляти модель майбутнього видання, забезпечувати підготовку багатьох його елементів. Разом із художником, дизайнером, художнім і технічним редакторами – з'ясувати підходи до його оформлення та ілюстрування, а з фахівцями маркетингових служб – визначити зміст, забезпечити промоцію книги (видавничих проектів).

Комунікативна діяльність редактора обумовлюється, передусім, організаційними процесами, взаємодією з авторами, рецензентами, читачами, працівниками книгорозповсюдження, а також – внутрівидавничою взаємодією. Адже під час підготовки видання головним завданням редактора є оцінювання авторського оригіналу, визначення завдань і способів його доопрацювання, вирішення конкретних фахових проблем. У цій справі редактор хоч і є провідним фахівцем у видавництві, проте без взаємодії та співпраці з іншими службами видавництва він обійтися не може. Йому доводиться безпосередньо співпрацювати з художником, дизайнером, художнім і технічним редакторами, верстальником, коректором, рецензентом, фахівцями з різних галузей знань. Редактор повинен забезпечувати атмосферу конструктивної співпраці, колегіальної солідарності в колективі, залучати потрібних спеціалістів до роботи над виданням на всіх етапах редакційно-видавничого процесу.

Функції редактора пов'язані з підготовкою видання, що охоплює такі технологічні операції, як: розробка його концепції; аналіз авторського оригіналу та його службової частини; творча співпраця з автором, працівниками видавництва, часто – і з суб'єктами книгорозповсюдження. Елементи творчої роботи обумовлюються специфікою редакційно-видавничого процесу за конкретних умов і за реальної виробничої ситуації, яка залежить, насамперед, від якості авторського оригіналу, його придатності до подальших редакційно-видавничих процесів. Якщо текст не потребує ґрунтовного редакторського втручання, то кількість етапів і час, потрібні для його вдосконалення, скорочуються. Але такі тексти рідко (майже ніколи) не надходять до редакції. Автори, зазвичай, надають недостатньо підготовлений матеріал навіть для первинного редакторського опрацювання. Нерідко вони подають у видавництво оригінали частинами, а якщо й завершеними, то в процесі видавничої підготовки доводиться робити доволі вагомі виправлення: дописувати, переписувати, скорочувати розтягнуті частини тексту тощо.

Організаційно-управлінська функція редактора пов'язана із забезпеченням творчих і виробничих процесів під час роботи над авторським оригіналом та вже готовим виданням, а також усіх творчих, ділових контактів, що їх доводиться здійснювати у процесі книговидання. Мета і завдання організаційно-управлінських функцій редактора залежать від етапу редакційно-видавничого процесу, видів діяльності редактора на певний момент. До основних організаційно-управлінських завдань належать: забезпечення зовнішнього рецензування, допомога авторові в оптимізації оригіналу тексту, планування та розподіл обов'язків під час його редакційно-видавничої підготовки, контроль і перевірка виконання поставлених завдань, коригування виробничих процесів, консультування співробітників суміжних відділів і служб, залучення та використання необхідних технічних засобів тощо.

У конкурентному середовищі, де за власний успіх змагаються багато видавництв, що спеціалізуються на випуску однотипної чи типологічно близької продукції, неабияку роль відіграє їхня здатність генерувати, продукувати нові видавничі ідеї, освоєння яких давало б їм змогу опановувати нові сегменти ринку, відносно монопольно чи з помітними перевагами задовольняти потреби своїх споживачів і на цій основі створювати перспективи та можливості для подальшого розвитку. Суб'єктами творення таких ідей можуть бути автори, книгорозповсюджувальні організації, читачі, найчастіше ними є видавництва, де цією справою передусім переймаються маркетингові служби. Не обходиться вона без участі та зусиль редакторського корпусу, а часто саме редактор є провідним суб'єктом цієї роботи.

За такого підходу для редактора не так важливо фахово оцінити запропоновану автором видавничу ідею, побачити в ній перспективний продукт і джерело успіху видавництва (хоча це дуже важливо), а вміти осягнути, побачити ідею з "нічого", знаючи лише про потребу ринку і те, як її можна задовольнити, і на цій основі знайти і зацікавити нею спроможного втілити її автора (авторський колектив) або, що іноді буває, самотужки взятися за її реалізацію (укладання видань, антологій тощо). Намагання видавців отримати максимальні прибутки породило чимало негативних тенденцій щодо фаховості редактора та його праці. Передусім витіснення редактора з видавництва, який змушений працювати позаштатно за договорами. За таких умов більша частина роботи з підготовки видання почала належати власне автору. Приміром, у деяких сучасних українських видавництвах авторські оригінали взагалі не редагуються. Головні редактори видавництв вимагають від авторів уже відредагованого матеріалу, а часом – навіть із готовою коректурою і версткою. Редакції залишається у такому разі лише видати книжку під власною маркою. Часто розповсюдження готового продукту видавництва теж перекладають на плечі автора.

Якщо ж редактори беруть у роботу авторські оригінали, то не вважають за потрібне ґрунтовно втручатися в зміст – це теж зумовлене політикоювидавництва (не втручаючись у текст, можна більше видати) чи непрофесіоналізмом редактора.

Багато видавництв хотіли б мати редактора-універсала, здатного працювати з великою кількістю авторських оригіналів і авторів, однак така практика неперспективна для видавництва щодо його ринкової спроможності і для редактора – щодо справжнього розвитку його компетенцій як фахівця.

Комунікативна культура редактора як його провідна фахова компетенція. Редактор, як провідна фігура у видавництві, безпосередній учасник (часто – організатор) редакційно-видавничого процесу і генератор творчих ідей постійно змушений спілкуватися з авторами, підтримувати зв'язки з колегами та партнерами, налагоджувати нові. Для цього йому треба дотримуватися високого рівня комунікативної культури та ділового спілкування, володіти нормами комунікативної етики, вміти знаходити вихід із непростих комунікативних ситуацій. Зважаючи на те, що редактор водночас перебуває у взаємодії з людьми (автор, колектив, керівництво), він повинен бути психологічно стійким і педагогічно грамотним.

Культура спілкування є невід'ємною частиною загальної культури людини, а для редактора вона має неабияке значення. Нею можна оволодіти, її можна виховати в собі, розвивати і вдосконалювати. Від культури спілкування, здебільшого, залежить результативність відносин між автором та редактором, між редактором і колективом, між структурами видавництва та його діловими партнерами. Знання та дотримання її основних вимог потрібні для кваліфікованого дотримання будь-яких форм спілкування.

Культура ділового спілкування є цілісною системою елементів, яка охоплює культуру мовлення, культуру почуттів, культуру поведінки, етикет. Його ефективність залежить від особистої культури учасників, уміння використовувати лексичне багатство, виражальні можливості мови, а також невербальні й паралінгвальні засоби спілкування. Проявляється вона в умінні говорити і писати так, щоби реципієнт правильно сприйняв та зрозумів інформацію, виконав дії, що їх очікує від нього автор висловлювання чи тексту. Для редактора важливим є правильно зрозуміти текст, репліки автора при спілкуванні, уміння чітко і зрозуміло формулювати власні думки, переконувати, погоджуватися, іти на компроміси. За будь-яких умов його спілкування має бути спрямоване на збереження та розвиток конструктивної співпраці.

Культура мовлення редактора потребує відмови від жаргонізмів, невиправданого використання малозрозумілих слів. Власні думки він повинен висловлювати конкретно та зрозуміло, оскількине всі автори, працівники видавництва, поліграфічних підприємств мають однакові з ним комунікативні смаки та комунікативну культуру.

У процесі спілкування людина не тільки повідомляє, сприймає, інтерпретує інформацію, а й виявляє певні емоції. Уміння керувати ними, дбаючи про те, щоб вони узгоджувалися з контекстом розмови, відповідали особистим інтересам та інтересам справи, тобто культура почуттів, є особливо важливою передумовою продуктивності ділового спілкування. У діловому спілкуванні редактора культура почуттів проявляється в адекватності емоційної реакцій до ситуації, вмінні влучно обирати інтонації, експресивно забарвлену лексику та відповідно реагувати на неї.

Щодо цього, особливо складним буває спілкування редактора з авторами із завищеною самооцінкою, загостреними амбіціями, з тими, хто має заслуги у сфері своєї діяльності, визнання, високий фаховий статус. Такі автори доволі емоційно, іноді навіть хворобливо реагують на критику свого тексту, часто вважають її недопустимою і невиправданою, а редактора, який вдався до неї, – невиправним дилетантом. Нерідко буває, що, поставивши останню крапку, автор вичерпується на певний час психологічно, через те йому не просто знайти в собі сили для подальшої роботи над текстом. Часто співпрацю з автором ускладнюють, унеможливлюють різноманітні сторонні причини. За таких умов редакторові потрібно виявляти високу емпативність – здатність до розуміння співбесідника (автора), співпереживання, культуру почуттів і поведінки, толерантно стримувати себе за розбіжності поглядів на проблему або в конфліктній ситуації.

Тож, з огляду на специфіку творення, оптимізації та втілення видавничої ідеї, концепції видання, підготовку до друку видавничої продукції, роль і функції редактора в цьому процесі cуттєво поглибилися. Є всі підстави вважати його центральною та провідною фігурою у видавництві, позаяк у його сфері компетенцій виконуються всі найважливіші роботи, більшість із яких – ним безпосередньо або за його участі. Ця статусно-функціональна іпостась редактора має неабияке значення за ринкових умов, основною особливістю яких є конкурентна боротьба, намагання якістю продукції, способами взаємодії зі споживачами і розповсюджувачами забезпечити стійкі та перспективні позиції видавництва у просторі його професійного й економічного змагання з іншими видавництвами.

Відповідно до цього, редактор має бути не просто провідною, а особливо ініціативною, активною, креативною, фахово компетентною і технологічно дисципліованою особою, усвідомлюючи, що за одних обставин він – центр успішного вирішення актуальних для видавництвапитань, його успіху на ринку, за інших – джерело його проблем і невдач. Це означає, що предметом фахової діяльності редактора є не просто авторський оригінал, який треба трансформувати в якісне видання, а весь комплекс зусиль (від продукування видавничої ідеї, пошуку потрібного автора для її реалізації до ефективної збудованої діяльності), які забезпечують вигідні позиції якісно підготовленого видавничого продукту на ринку і створюють максимальні зручності для тих, хто ним користуватиметься, стимулюють позитивну налаштованість до видавництва, яке випустило видання у світ.

Таке розуміння ролі та місця редактора в діяльності видавництва та в редакційно-видавничому процесі розширює сферу його фахової компетенції, ускладнює систему вимог до нього, що слід мати на увазі як під час організації роботи редакторських відділів видавництв, фахового вдосконалення редакторських кадрів, так і на етапі їх підготовки у вишах.

Вимоги обов’язкового проставлення ISBN у виданнях.

ІНСТРУКЦІЯ ПРО ПОРЯДОК НАДАННЯ МІЖНАРОДНОГО СТАНДАРТНОГО НОМЕРА КНИГИ В УКРАЇНІ

Директор Книжкової палати України імені Івана ФедороваСенченко М.І.

1.2. Міжнародний стандартний номер книги (ISBN) – універсальний ідентифікаційний код, який проставляється на книгах і брошурах на різних носіях інформації незалежно від способу їхнього виготовлення, розповсюдження, тиражу та обсягу. ISBN супроводжує видання, починаючи з моменту їхнього виготовлення.