7. За розміром:

а) малі;

б) великі (від 40 чоловік)

Велика група – це соціальна спільність людей, яка складається у ході історичного розвитку і посідає певне місце у структурі суспільства.

У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає у малих – соціальні норми, звичаї, традиції, ритуали. До великих груп відносять націю, партію, клас, натовп.

Натовп – це будь-які вияви протесту, які не санкціоновані владою.

Типи натовпу : активний, пасивний, демонструючий – зібрання людей, які виражають соціальний протест: страйк, демонстрація.

Однією із особливостей натовпу є чутки як характерний спосіб передачі та поширення інформації. Їх інтенсивність зумовлена зацікавленістю і невизначеністю факту. У процесі поширення чутки спрощуються, стають коротшими, більш визначеними, набувають більш загостреного характеру, стають більш вибірковими.

Одним із видів натовпу є натовп, охоплений панікою (походить від гр. бога Пан, покровителя пастухів, стад, який викликав своїм гнівом „шаленість” стад, що під його впливом кидалися у вогонь чи прірву. Поштовхом до паніки є певна ситуація шокуючого стимулу, під час якої починають діяти одночасно кілька механізмів впливу на поведінку людини: комунікативного, перцептивного (той, що належить до сприйняття), інтерактивного (взаємодіючого), психічне зараження.

Розглядаючи питання про диференціацію у групі, виокремлюють такі феномени, як керівництво і лідерство.

Керівництво – процес управління діяльністю групи, здійснюваний керівником-посередником соціального контролю і норм спільного житла.

Стиль керівництва – це стійка система способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив, організації спільної діяльності для досягнення значущих цілей. У сучасній літературі з управління стиль взаємодії керівника з підлеглими розглядається на основі підходу нім. психолога К.Левіна, який розрізняє три основні стилі керівництва: автократи, демократи, лейзесфери (від англ. – невтручання, потурання) – анархічний.

Виділяють такі стилі керівництва:

1. Демократичний – це така організація управління, при якій керівник, перш ніж прийняти рішення, враховує думку підлеглих, радиться з ними, застосовує товариський тон звернення.

2. Авторитарний – це така організація управління, при якій керівник, приймаючи рішення, не враховує думку підлеглих і не радиться з ними, придушуючи їх ініціативу своїм „авторитетом”, часом буває грубим у поведінці.

3. Ліберально-попускний стиль відрізняється невтручанням в хід роботи організації.

Лідерство – процес внутрішньої соціально-психологічної самоорганізації і самоврядування взаємовідносинами та діяльністю членів групи за рахунок індивідуальної ініціативи учасників.

Лідер – це людина, яка бере на себе функції управління, займає провідне місце в ієрархії групи і здатна виявляти більший вплив, ніж будь-хто інший.

Стиль лідерства – це типова для лідера система засобів психологічного впливу на підлеглих.

Традиційно у психологічній літературі розрізняють такі стилі лідерства:

а) авторитарний;

б) демократичний;

в) ліберальний – стиль, при якому лідер не відділяє себе від групи і поводиться як рядовий член групи. При прийнятті рішень за такого стилю лідерства участь бере весь колектив;

г) непослідовний (алогічний) – непередбачений перехід від одного стилю до іншого, що обумовлює вкрай низькі результати роботи і максимальну кількість конфліктів і проблем;

д) ситуативний враховує рівень психологічного розвитку підлеглих і колективу;

е) партисипативний (співчутливий) характеризується наявністю таких рис: регулярні наради з підлеглими, відкритість у стосунках між керівником і підлеглим, створення груп із правом самостійного прийняття рішень, надання співробітнику можливості автономно розробляти проблеми, нові ідеї.

Риси лідера:

а) більш високий рівень активності по відношенню до групи;

б) здатність відображати психологію групи в цілому (гупові цінності);

в) добровільне визнання групою авторитета лідера;

Типи лідерства: професійно-ділове (лідери-умільці, лідери-ерудити); організаційне (розподіл ролей, вибір оптимальної оргструктури); інтелектуальне; моральне (лідер-совість групи); емоційне; вольове.

Існують такі теорії походження лідерства:

1. „Теорія рис” або харизматична (від.гр. „дар” – благодать), згідно якої людина народжується із задатками лідера, їй передбачено керувати людьми. Тобто, вона наділена харизмою або надзвичайними якостями, що і є причиною підкорення інших цій людині.

2. Інтерактивна. Її прихильники вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісної взаємодії.

3. Ситуаційна теорія стверджує, що лідерство – це продукт ситуації, що складається в конкретній групі.

4. Синтетична (комплексна) теорія ставить акцент на взаємозв’язку основних складових процесу організації міжособистісних відносин: лідерів, підлеглих і ситуацій, в умовах яких здійснюється лідерство.

Б.Д.Паригін виділяє такі відмінності лідера і керівника:

1. Лідер здійснює регулювання міжособистісних стосунків у групі, керівник – регулювання офіційних стосунків.

2. Лідерство виявляється в умовах мікросередовища; керівництво – елемент макросередовища (пов’язане зі всією системою суспільних відносин).

3. Лідерство виникає стихійно, а керівництво – процес цілеспрямований, здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури.

4. Лідерство – менш стійке, тому що висунення лідера залежить від настрою групи; керівництво – більш стійке явище.

5. Керівництво має більш визначену систему різних санкцій, яких немає в руках лідера.

6. Процес прийняття рішення керівником – більш складніший й опосередкований різними обставинами; лідер приймає більш безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності.

Високий соціально-психологічний статус дає людині велику моральну владу – неформальний авторитет, який відкриває можливості впливати на інших людей.

Авторитет – громадське визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб’єктивних якостей людини об’єктивним потребам діяльності; це стійке ставлення до іншої людини, яке виражається у почуттях довіри і поваги до неї.

Серед складових авторитету особливо важливу роль відіграє довіра. Вона з’являється із переконання у наявності в іншої особи певних заслуг, впевненості, що людина діє компетентно і правильно, не підведе в складній ситуації, виявить щирість і добру волю.

Авторитет залежить, перш за все, від професійно-ділових, морально-комунікативних, адміністративно упорядницьких якостей. Тобто, основними складовими структури авторитету менеджера є глибокі професійні знання, морально-комунікативні якості та стиль управління. Професійно значущі якості – це ділова спрямованість, ділова підприємливість, уміння діяти в умовах невизначеності.