27.Сучасна система управління персоналом підприємства.

Сучасна кадрова політика має бути спрямована на ринкові умови господарювання . Під системою правління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів під-ва галузевих органів та органів центр. Виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем. До яких належать : умови праці (охорона праці і техніка безпеки), трудові відносини( взаємодія керівників із провспілками, управління конфліктними ситуаціями,) оформлення та облік кадрів (приймання, звільнення,професійна орієнтація), маркетинг, прогнозування і планування персоналу (аналіз ринку праці, прогнозування потреби), розвиток трудового потенціалу ( підвищення кваліфікації, робота з кадровим резервом), стимулювання праці (управління трудовою мотивацією, застосування форм участи в прибутку), надання юредичних послуг ( вирішення правових питань трудових відносин),створення необхідної соціальної інфраструктури ( організація громадського харчування, видпочинку), вибір і застосування організаційгих структур управління ( розробка штатного розпису).

28.Продуктівність праці персоналу.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці:

-прямий (виробіток = обсяг продукції / чисельність працюючих).

-обернений (трудомісткість = тродовитрати в годинах (чисельність працюючих) / обсяг продукції).

Чинники зростання продуктивності праці:

-структурні зрушення у виробництві (змінювання питомої ваги окремих видів продукції та виробництв).

-підвищення технічного рівня виробництва (модернізація, впровадження систем машин, механізація та автоматизація, застосування прогресивних технологій).

-вдосконалення управління, організації виробництва та праці (раціональний розподіл, поліпшення економічних характеристик, збільшення реального фонду робочого часу тощо).

-збільшення обсягів виробництва (відносне зменшення чисельності персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва).

-галузеві фактори (збільшення робочого періоду у сезнних виробництвах, змінювання геологічних умов видобутку),

-введення та освоєння нових виробничих об’єктів (диверсифікаація виробництва).

29. Оплата працi

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" сутність заробітної плати визначається як "винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу".

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Рівень заробітної плати визначається, з одного боку, розвитком суспільного виробництва, а з іншого — ефективністю праці окремих працівників. Через систему заробітної плати суспільство здійснює мотивацію праці, контроль за мірою праці та мірою споживання матеріальних і духовних благ працівниками.

Заробітна плата складається з основної і додаткової оплати праці. Основна заробітна платанараховується за виконану роботу за тарифними ставками, відрядними розцінками чи посадовими окладами і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона включає такі виплати: оплату за фактично відпрацьовані людино-години, доплати за суміщення професій, за багатоверстатне обслуговування, за класність, виплату міжроз-рядної різниці, персональні надбавки, доплати за роботу в нічний час, доплату незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів, доплати відрядникам у зв'язку зі змінами умов роботи, оплату простоїв не з вини працівника, оплату за понаднормовану роботу тощо.

30. Форми і системи оплати праці. Праця - це доцільна діяльність, спрямована на зміни предметів праці. Робоча сила - здатність людини до праці, яка являє собою сукупність фізичних і духовних сил, якими володіє людина і які він використовує в процесі виробництва. Вартість робочої сили не є величиною, яка збігається або ідентична для будь-якої категорії працівників. Загальним моментом диференціації заробітної плати є встановлення мінімального або максимального (нижнього або верхнього) межі робочої сили. Прагнення людини задовольнити особисті потреби за коштами своєї праці - це мотив праці, а можливість отримати за працю бажане благо - це стимул праці. Основними формами заробітної плати є: 1. Погодинна 2. Відрядна Погодинна заробітна плата встановлює розмір винагороди за встановленою тарифної ставки або окладу залежно від відпрацьованого часу. Підраховується величина оплати за 1:00, зміну, тиждень, місяць і множиться на відпрацьований час. При організації погодинної системи оплати праці виділяється два її види: 1. Проста погодинна система, коли заробіток працівнику нараховується за тарифною ставкою або окладу за фактично відпрацьований час. 2. Почасово-преміальна система. В основі погодинної оплати лежить тарифна система, яка включає три елементи: 1. тарифні сітки 2. тарифні ставки (посадові оклади) 3. тарифно-кваліфікаційні довідники Тарифна сітка - сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких визначаються розміри тарифних ставок і окладів. Тарифні ставки представляють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій працівників на годину, день, місяць. Тарифно-кваліфікаційний довідник - систематизований перелік робіт і професій робітників, наявних на підприємстві. Додатково можуть виплачуватися такі надбавки: -За високу професійну майстерність; -За трудовий стаж; -Надбавки компенсаційного характеру. Для стимулювання і більшої індивідуалізації праці застосовується контрактна система оплати, яка передбачає специфікацію прав, обов'язків, відповідальності наймача і працівника, умов оплати і організації праці в особливому виді трудового договору - контракт.

31.Доплати і надбавки до заробітної плати та організація преміювання персоналу Доплати і надбавки будучи додатковими до посадового окладу або тарифної ставки виплатами, грають важливу роль в диференціації заробітної плати. Доплати, як правило, носять гарантований трудовим законодавством характер і виконують компенсаційні функції. Доплати підрозділяються на дві великі групи: • доплати за відхилення від нормальних умов праці - за роботу у вихідні та святкові дні, за понаднормову роботу, за роботу з поділом дня на частини з перервою між ними не менше двох годин, за багатозмінний режим роботи, • доплати за особливий характер виконуваної роботи - за роботу з важкими і шкідливими умовами праці, за високу інтенсивність праці, за суміщення професій, за збільшений об'єм роботи, за розширення зон обслуговування, за роботу в нічний час, за роз'їзний характер роботи, за роботу вахтовим методом. Трудовий кодекс містить три варіанти встановлення доплат, які передбачають: • конкретний розмір доплати, • нижню межу доплати, • встановлення розміру доплати за угодою сторін. Надбавки носять факультативний характер (як правило, встановлюються колективним договором організації) і виконують стимулюючу функцію. До надбавкам відносять частіше всього такі виплати: • за високу професійну майстерність, • за високу кваліфікацію, • за виконання особливо важливих робіт, • за високі досягнення у праці, • персональні надбавки. Премія (від лат. Praemium - нагорода) в широкому сенсі - це грошове або інше матеріальне заохочення в нагороду за успіхи в якій-небудь діяльності. В організації оплати праці премія - елемент заробітної плати, покликаний стимулювати працівників до поліпшення кількісних і якісних показників роботи. Метою преміювання є підвищення ефективності організації за допомогою стимулювання трудової активності працівників. Основними елементами преміальної системи організації є: • показники і умови преміювання - вимоги до працівника, виконання яких дозволить отримати премію, • шкала преміювання - дозволяє пов'язати виконання показників і умов преміювання з розміром преміальних виплат, • коло премійованих працівників - конкретизує перелік посад, яких необхідно стимулювати і які реально впливають на виконання необхідних показників та умов преміювання (певні професійні та функціональні групи працівників, або працівники певного рівня ієрархії організації), • періодичність виплати премій - розрізняють поточні (щомісячні, квартальні, річні) премії та одноразові (за виконання особливо важливого завдання, за участь у крос-функціональному проекті) премії, • терміни виплати премій - як правило, терміни збігаються з виплатою заробітної плати за першу або другу половину місяця, • порядок виплати премії - встановлює систему обліку та контролю виконання показників преміювання, відповідальних за підготовку наказів про виплату премій, умови депреміювання працівників, визначає порядок преміювання у випадках накладення дисциплінарних стягнень на працівників у преміальному періоді, порядок преміювання в тому випадку якщо працівник прийшов в організацію або пішов з організації протягом преміального періоду та ін • джерело фінансування преміальних виплат - це може бути частина фонду оплати праці, або прибуток організації. 32.Общая характеристика капіталу і виробничих фондів Сутність і види капіталу. Термін "капітал" в буквальному розумінні означає основну суму коштів, необхідних для початку і здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари - робочу силу і засоби виробництва, - поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (надання послуг) одержує більшу вартість, ніж він авансував. Авансований капітал (від франц. Avancer - виплачувати вперед) - це грошова сума, вкладена власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою отримання вигоди (прибутку). Вона витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованого капіталу (грошових коштів) в економічній теорії прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом. Виробничі фонди підприємства. Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, всю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 5.1). Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна повністю ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів праці стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією, тобто до виробничих фондів відносяться не всі елементи засобів виробництва, а тільки ті з них, які мають вартість. Всіма складовими виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обгрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій у процесах відтворення. Отже: основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції (на платні послуги) частинами в міру зносу; оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі тобто змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції (платних послуг). Економічна сутність і матеріально-речовий зміст виробничих фондів служать тими основними характеристиками, які визначають їх значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва.Вся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60%) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку, зростання і вдосконалення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію виготовлюваної продукції (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), зберігання та транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали - мастила, фарба, тара і т. п.). 33.Оцінка, класифікація та структура основних фондів Вартісна оцінка Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості.Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників госпо ¬ дарської діяльності підприємства за певний період. У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення, існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів - за повною або залишковою вартістю. Балансова вартість групи основних фондів підприємства на по ¬ чаток розрахункового року (БВ) обчислюється за формулою Бвоф = БВО + Вноф + Вкр + вреку - Вв - Аво де БВО - балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному; Вноф - витрати на придбання нових основних фондів; Вкр-вартість здійснення капітального ремонту основних фондів; Вреку - витрати на реконструкцію виробничих приміщень і мо ¬ дернізацію обладнання; Вв - вартість виведених з експлуатації основних фондів протя ¬ гом року, який передував звітному; Аво - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному. Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих ос ¬ новних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протя ¬ гом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протя-гом усього наступного року незалежно від дати введення або вібут ¬ тя основних фондів в звітному році. Класифікація і структура. Необхідною умовою правильного обліку і плану ¬ вання відтворення основних фондів підприємств є їх класифікацією. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально речового складу розподіляються на певні види. У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національ ¬ них грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціаль ¬ ний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості. 34. Ізнос, амортизація і відтворення основних фондів Процес зносу основних фондів і перенесення їх вартості на виготовлений за їх допомогою продукт називається амортизацією основних фондів. Знос основних фондів підрозділяється на: 1) фізичний (пряме зношування основних фондів, втрата первісних технічних характеристик); 2) моральний знос (втрата вартості основних фондів). Амортизаційні витрати на основні фонди відносяться до постійних витрат виробництва. Амортизація - це метод включення по частинах вартості основних фондів протягом терміну їх служби у витрати на вироблену ними продукцію та подальше використання цих коштів для відшкодування спожитих основних фондів. Амортизаційний фонд - сума накопичених грошей, яка повинна використовуватися для придбання нових основних фондів замість зношених. Термін використання - це період часу, протягом якого використання основних фондів покликане приносити дохід і служити засобом досягнення цілей підприємства. Розрахунок амортизації може проводитися лінійним і нелінійним методом. При лінійному методі вся сума амортизації нараховується рівномірно по роках і визначається виходячи з первісної вартості основних фондів. Нелінійні методи амортизації дозволяють відшкодувати більшу частину (60-75%) вартості фондів вже в першу половину терміну їх використання. У другу половину терміну служби величина амортизації зменшується. Нелінійні методи: 1) спосіб зменшуваного залишку; 2) спосіб списання вартості за сумою чисел років терміну використання; 3) спосіб списання вартості пропорційно обсягу продукції. При способі зменшуваного залишку річна сума амортизації визначається виходячи із залишкової вартості фондів на початок року та норми амортизації. При способі списання вартості за сумою чисел років терміну використання річна сума амортизації визначається виходячи з первісної вартості фондів та річного співвідношень, де чисельник - число років, що залишилися до кінця служби, знаменник - сума чисел років цього терміну. При способі списання вартості пропорційно обсягу продукції амортизація нараховується, виходячи з натурального показника обсягу продукції в звітному періоді і співвідношення первісної вартості основних фондів та розрахункового (передбачуваного) обсягу продукції за весь термін використання фондів. Норма амортизації (Na) встановлена ​​в державних довідниках і має стандартну величину. Вона обчислюється як величина, обернено пропорційна кількості років служби основного фонду, і виражається у відсотках.