19. Методика проведення семінарського заняття

Семінар (від лат. розсадник) - особлива форма групових занять з будь-якого предмета або теми при активній участі учнів^ш. Ця форма заняття сприяє розвитку діалогічної мови учнів, формує самостійність у роботі з першоджерелами. Семінари можуть бути присвячені як ви­вченню нового матеріалу, так і узагальненню і систематизації вже засвоєного.Основним завданням семінару як форми організації навчання в основній школі є поглиблення знань, їх систематизація й узагальнен­ня на основі самостійного вивчення різноманітних джерел; розвиток широкого спектра аналітичних умінь, у тому числі: конспектування, рецензування, підготовка розгорнутих проблемно-тематичних висту­пів, опанування критичного зіставлення джерел і т. д. Але, на відміну від інших форм навчальних занять з історії, на семінарі школярі не просто засвоюють нові знання й уміння, а колективно обговорюють їх у класі після попередньої роботи вдома з рекомендованою літерату­рою. Отже, семінар є більш складною формою організації навчально­го процесу, якій мають передувати уроки засвоєння нових знань і умінь і лабораторні заняття. За дидактичною метою семінари поділяються на три види: - тематичні, що присвячені вивченню однієї конкретної теми. Від уроків вивчення нового матеріалу тематичні семінари відрізняються тим, що напередодні заняття учні самостійно за рекомендованим пла­ном і списком літератури опрацьовують невідомі їм раніше історичні факти і в класі колективно обговорюють результати домашньої підго­товки. На тематичні семінари рекомендується виносити проблеми і дискусійні питання, що не мають однозначних відповідей; - узагальнюючі - з вивчення великої навчальної теми. При підго­товці і проведенні семінарського заняття другого виду розгорнуті і ве­ликі доповіді учнів менш ефективні, тут заохочуються короткі, але ємні виступи якомога більшої кількості учнів. Тому для узагальню­ючого семінару рекомендуються великі за обсягом інформації питан­ня розчленувати на складові і до кожного з них готувати проблемні завдання, аналітичні тексти (суперечливі висловлювання, фрагменти дискусій і т. п.), питання на висловлення власної думки з приводу подій, що обговорюються, персоналій; — узагальнюючі і систематизуючі знання з розділу і цілого історично­го курсу. Такі семінари проводяться на заключних заняттях навчально­го року чи півріччя, націлюючи школярів на повторення й актуалізацію основних історичних фактів і теоретичних положень, на зіставлення і синхронізацію історичних явищ і процесів, що відбувалися в той самий час у різних частинах земної кулі чи Європи; на формулювання узагаль­нюючих висновків про характер, спрямованість, особливості історич­ного розвитку досліджуваних країн, регіонів і світу в цілому. У цьому випадку, навпаки, очікуються глибокі і ґрунтовні аналітичні виступи учнів, що не виключає дискусій із спірних проблем теми. Традиції проведення семінарів у вищій школі часто створюють у студентів загальне уявлення про структуру цих занять і їх обов'язкові атрибути: розгорнутий план, список літератури, конспекти. Однак останнім часом інтерес школярів і студентів до семінарів помітно зни­зився, що спонукає викладачів шукати способи їх оновлення. Насамперед варто відмовитися від безликих, невиразних форму­лювань теми заняття, що несуть у собі готові висновки й оцінки («Занепад...», «Історичне значення...», «Крах...» і т. п.). У назві семінару бажано відразу ж показати актуальність, проблематичність, диску-сійність його змісту, зацікавити школярів перспективою познайоми гися з різними точками зору і визначити власне ставлення до історич­ного минулого. Досвід показує, що оптимальним для двогодинного заняття буде 3-4 питання, їх бажано формулювати також дискусійне, пропонуючи учням самостійно оцінити історичну ситуацію, визначити тенденцію, пояснити особливості. Іншим способом формулювання питань се­мінару буде пряма вказівка на спосіб обробки джерел і представлення матеріалів («порівняйте...», «дайте оцінку...», «зробіть висновки що­до...», «поясніть відмінності...», «за статистичними матеріалами складіть діаграму розвитку...», «коротко охарактеризуйте...»). До списку обов'язкової літератури, що рекомендується для підго­товки всіх учнів, може бути запропоновано додатковий, адресований учням зі стійким інтересом до історії, а також індивідуальний покажчик книг для тематичних повідомлень, у тому числі регіонального змісту. Пожвавлення і різноманітність у методику проведення семінарів вносить попередній розподіл між учнями навчальних завдань. Для семінару, що передбачає роботу в малих групах, клас заздалегідь об'єднується в колективи з 3-5 осіб і розподіляє ролі доповідача, співдоповідача, опонента, рецензента, головуючого та ін. В іншому варіанті школярі заздалегідь вибирають основних до­повідачів, опонентів, аналітиків, експертів, відповідальних за наочне і технічне оформлення семінару. Для семінару-змагання клас об'єднується у дві групи, учасники яких готують виступи з усіх питань, на самому занятті вони виступа­ють у ролі основних доповідачів з одних питань і в ролі співдопові­дачів і опонентів з інших. Активізує роботу школярів на семінарі «особовий рахунок учасни­ка»: усі виступи, доповнення, питання, а також інші продуктивні форми участі оцінюються заздалегідь визначеною кількістю балів. Наприкінці семінару суми набраних балів «переводяться» в звичайні оцінки. В інтересах об'єктивності на семінарах-дискусіях зі спірних проб­лем історичного минулого можуть із самих же школярів утворювати­ся комісії незалежних експертів і спостерігачів, які у процесі заняття уважно слухають виступи сторін, стежать за регламентом і етикетом наукової суперечки, а потім виступають із власною думкою.

Значно підвищити ефективність проведення семінару може застосу­вання інтерактивних технологій¹⁸². Зокрема, технологій опрацювання дискусійних питань: «займи позицію», «карусель», «акваріум», «моз­ковий штурм», «дебати» тощо. Більш докладно вони будуть описані у відповідному розділі підручника. Саме на такому уроці у самостійній роботі, що є головною діяльністю на занятті та перед ним, учні також набувають досвіду спілкування і громадської поведінки. Лабораторне заняття - це одна з передбачених навчальними про­грамами форм самостійної роботи учнів з використанням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, обладнання та ін. технічних за­собів¹⁸³. У навчанні історії під лабораторним заняттям розуміють фор­му уроку, яка характеризується самостійним вивченням школярами нового матеріалу за допомогою підручника, документів та інших істо­ричних джерел. З уроком засвоєння нових знань та умінь і шкільною лекцією лабораторне заняття поєднує спільність дидактичної мети, а відрізняє в першому випадку - високий ступінь самостійності учнів в оволодінні новими знаннями й уміннями, а в другому - інші джерела навчальної інформації, а також діяльність учителя, який виступає вже не як інформатор, а як організатор і консультант.