1. Трагедія українського народу у вирі громадянської війни (за новелою «На золотих богів» г.Косинки).

Найпослідовнішим Г.Косинка виявився в утвердженні думки, що революція і доба після неї - це велика драма народу. Письменник уміє так будувати свою розповідь, що не тільки зримо бачиш, а й чуєш все, що відбувається довкола. Тут все живе, дихає, хвилюється, печалиться, радіє... Навіть небо не голе, байдуже тло, а співучасник, на все реагує, на все відгукується: «Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає, сміється ворожа артилерія,— а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум'я з селянських осель...»

Так починає свою розповідь Г. Косинка про трагічний бій незаможників за волю, за життя в новелі «На золотих богів».

Композиційно новела складається з двох частин. Упершій змальовано жорстокий бій українських селян з військом «золотих богів» - білогвардійцями, який триває вже третій день. На кількох сторінках — ціла панорама, де б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обміжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії «золотих богів». Відчайдушно б'ється якась «невідома сила», що вивільнилась «з грудей селянських».

Ось відважний сільський хлопець Сенька-кулеметник «летить сонячною курявою... і строчить умілою рукою по ворожих лавах. Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди...» Все прийшло в рух. Все ожило, все діє...

«Сіра курява пронизалась свистом куль...» «Затремтіла під сонцем стеблом зомліла гречка...»

«Креше полум'ям, іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі, жовта, язиката змія блискавкою прорізала дим...»

Бій дійшов найвищої напруги. «Сонце здивоване стало: похитнулись вороги».

У другій частині бачимо руїну, котра залишилась замість квітучого села, спаленого білогвардійцями - «цілі вулиці викошено вогнем-косою». Помутився розум у матері Сеньки-кулеметника. Хата згоріла. Троє дітей загинуло у полум'ї, а старшого вбито. Події у новелі зображуються у чорній ічервоній тональності. Картина бою послідовно витримана в колориті крові. У другій частині чорна барва посилюється, поглинаючи навіть червону: на місці бою «лишилась чорна руїна». Насичена звукова панорама битви у другій частині змінюється зловісною тишею, в якій звучить моторошний спів Сеньчиної матері. Пісня жінки, яка втратила здоровий глузд, на чорній руїні, на догораючому попелищі передає пік народної трагедії.

Письменник уміє дослухатись і почути душу селянську, почути і відтворити той біль, ту муку, те горе.яке волає впродовж віків по людського розуму і чуття.

2. Проаналізуйте поезію о.Олеся «з журбою радість обнялась...»

Поезія „З журбою радість обнялась..." - це показ переживань ліричного героя, осмислення ним своєї долі та людського буття; складається з двох строф. Журба з радістю в обіймах - це образ самого життя. Образ цей динамічний: радість летить, журба спиня, потім знову все повторюється. У нескінченній боротьбі між собою ці двоє протилежних почуттів розминаються на одну мить, а в наступну - щетісніше зливаються в обіймах. їх не можна розняти, спинити, їх можна лише відчути і передати словом, яке вражатиме в самісіньке серце, якщо воно правдиве. А що таке правда життя? Вона у постійній зміні почуттів, у взаємозв'язку радості й туги.

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто - не знаю я...

Вірш написаний чотиристопним ямбом.

Варіант№7