
- •Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Роль Тараса Шевченка у становленні норм української літературної мови
- •Писемна і усна форми сучасної укр. Літ. Мови. Функціональні стилі укр. Літ. Мови.
- •Фонологія. Поняття фонеми. Інваріант /основний вияв/ і варіанти фонем: позиційні, комбінаторні, факультативні. Фонетична і фонематична транскрипції.
- •Система фонем сучасної укр. Літ. Мови, їх класифікація. Варіанти голосних і приголосних фонем.
- •Закономірності сполучуваності звукових одиниць. Палаталізація приголосних. Асиміляція приголосних. Дисиміляція приголосних. Спрощення в групах приголосних.
- •Чергування голосних фонем (з історичним поясненням).
- •Чергування приголосних фонем (з історичним поясненням).
- •Склад, типи складів. Наголос в українській мові.
- •Українська орфоепія. Суспільне значення орфоепічних норм. Сучасні орфоепічні норми.
- •Графіка й орфографія. Принципи української орфографії.
- •Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово і поняття. Поняття лексеми. Типи лексичних значень слів в укр. Мові.
- •Моносемія і полісемія. Пряме і переносне значення слів. Типи перенесення значень слів. Розширення і звуження значень слів.
- •Омоніми, їх тип. Синоніми, їх типи. Пароніми. Антоніми.
- •Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження.
- •Активна і пасивна лексика української сучасної мови. Архаїзми, історизми, неологізми, їх стилістичне використання.
- •Лексика сучасної укр, літ. Мови з експресивно-стилістичного погляду (загальновживана, міжстильова, розмовно-побутова, книжна, термінологічна, експресивно-емоційна лексика). Жаргонізми, арготизми.
- •Українська фразеологія. Класифікація фразеологічних одиниць. Стилістичні функції фразеологізмів.
- •Українська лексикографія. Типи словників. Характеристика найважливіших словників укр. Мови.
- •Морфемна структура слова в українській мові. Поняття морфеми. Типи морфем.
- •Словотвір як розділ мовознавства. Поняття про твірну основу і словотворчий формант. Словотвірне значення. Словотворчий тип як основна одиниця класифікації похідних слів.
- •Основні способи творення слів у сучасній українській літературній мові.
- •Граматика, її розділи. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Способи вираження граматичних значень слова в українській мові.
- •Іменник. Лексико-граматичні розділи іменників.
- •Граматичні категорії іменника.
- •Відмінювання іменників. Принципи поділу іменників на відміни і групи. Невідмінювані іменники. Система закінчень іменників і відміни (в історичному освітленні).
- •Відмінювання іменників першої відміни. Відмінкові форми іменників першої відміни Тверда група
- •Відмінкові форми іменників другої відміни
- •Відмінкові форми іменників четвертої відміни
- •Система закінчень іменників II відміни в історичному освітлені.
- •Множина
- •Система закінчень іменників іii-іv відміни в історичному освітленні. Словотвір іменників.
- •Множина
- •Множина
- •Словотвір іменників
- •Прикметник. Значеннєво-граматичні розряди прикметників. Словозміна прикметників. Способи прикметникового словотвору.
- •Числівник. Значеннєві розряди числівників. Словозміна числівників.
- •Відмінювання числівників
- •3. Відмінювання числівників від п'яти до десяти та числівники на -дцять і –десят:
- •5. Відмінювання числівників двісті - чотириста та числівників на -сот:
- •Займенник. Розряди займенників за значенням та за співвідношенням з іншими частинами мови. Відмінювання займенників.
- •2. Зворотний займенник
- •3. Присвійні займенники
- •4. Вказівні займенники
- •5. Означальні займенники
- •6. Питальні (відносні) займенники
- •Дієслово. Система дієслівних форм сучасної української літературної мови. Інфінітив як початкова форма дієслівної парадигми.
- •Категорія виду дієслова. Творення видових пар дієслів. Способи дієслівної дії.
- •Категорія перехідності-неперехідності. Дієслівна категорія стану.
- •Категорія способу. Дійсний, умовний і наказовий способи дієслів, їх значення і утворення (в історичному освітленні). Вторинні значення форми способу, їх стилістичне використання.
- •Історія форм умовного способу
- •Історія форм наказового способу
- •Категорія часу дієслова. Форми теперішнього, минулого і майбутнього, їх значення і творення (в історичному освітленні).
- •Творення форм минулого і давноминулого часу
- •Історія особових форм теперішнього часу
- •Історія форм минулого часу.
- •Категорія особи, числа і роду дієслів. Безособові дієслова.
- •Дієприкметник, дієприслівник, предикативні форми на -но –то (в історичному освітленні).
- •Прислівник. Значеннєві розряди прислівників. Словотвір прислівників.
- •Означальні прислівники
- •Обставинні прислівники
- •Безособово-предикативні прислівники
- •Прийменник. Принципи класифікації прийменників, їх семантичні типи. Сполучник. Поділ сполучників за структурою і способом уживання. Синтаксичні функції сполучників.
- •Частки. Структурні і функціональні різновиди часток. Вигуки. Розряди вигуків. Інтер'єктивація.
- •Предмет синтаксису. Типи синтаксичних одиниць. Аспекти вивчення синтаксису. Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.
- •Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення
- •Синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення, їх типи.
- •Проблеми словосполучення. Типи синтаксичних словосполучень.
- •Речення як основна одиниця мови і мовлення, його основні ознаки. Парадигма речення.
- •Комунікативна організація речення. Актуальне членування. Тема і рема. Типи речень за метою висловлювання.
- •Типи речень за метою висловлювання
- •Позиційна структура речення. Головні члени речення. Семантико-синтаксична структура елементарного речення. Типи предикатів. Субстанціальні синтаксеми.
- •Другорядні члени речення, їх типи. Субстанціальні і вторинні предикатні синтаксеми, із співвідношення з другорядними членами речення.
- •Односкладні речення, їх типи.
- •Неповні речення, їх типи. Слово-речення. Приєднувальні конструкції. Перервані структури.
- •Речення з однорідними членами і відокремленими другорядними членами.
- •Однорідні присудки
- •Однорідні і неоднорідні означення
- •Речення із вставними і вставленими конструкціями. Звертання і вокативні речення.
- •Складне речення як синтаксична одиниця. Засоби зв'язку частин складного речення. Формально-синтаксична, семантико-синтаксична і комунікативна організація складного речення.
- •Складносурядні речення, їх типи
- •Складнопідрядні елементарні речення, їх структурно-семантичні особливості. Принципи класифікації складнопідрядних речень. Логіко-граматична класифікація.
- •Складнопідрядні речення з підрядною означальною і з'ясувальною частинами.
- •Складнопідрядні речення з підрядними детермінантними частинами.
- •Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •Складнопідрядні речення з підрядними причини.
- •Складнопідрядні речення з підрядними способу дії, міри і ступеня
- •Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •Складнопідрядні речення з підрядними допустовими
- •Порівняльний зворот
- •Складнопідрядні багатокомпонентні речення.
- •Складне безсполучникове речення.
- •Складні речення з різними видами зв'язку (сполучниковим, безсполучниковим; сурядним, підрядним).
- •Пряма, непряма і невласне пряма мова. Основи сучасної української пунктуації.
Творення форм минулого і давноминулого часу
Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:
а) для чоловічого роду - за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандрував, розцвів, побіг, затих; б) для інших родів і для множини - за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли; затихла, затихло, затихли;
Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змінюються тільки за родами (в однині) і числами (я, ти, він) ріс, (я. ти вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви. вони) росли. Форми давноминулого часу творяться приєднанням до форм минулого часу відповідних форм минулого часу дієслова бути: почав був, почала була, почало було, почали були.
Дієслово в давноминулому часі виражає дію, що тривала якийсь час, але була перервана іншою дією в минулому: Лукаш нахиляється, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Л Українка).
Від давноминулого слід відрізняти форму минулого часу з вставними словами було, бувало, які не вказують, що дана дія передувала якійсь іншій ії: За медом, було, приїздили купці з Харкова, з Білгорода (О. Стороженко). Щоправда, трапляються випадки, коли для творення давноминулого часу використовують і форму було: - Ви, діточки, не скучайте за братиком. - почала було мати, та голос ввірвавсь і завмер. Така форма дієслова не виділяється комами. Слова ж було, бувало, вжиті як вставні, треба виділяти комами.
Історія особових форм теперішнього часу
Особові форми дієслів теперішнього часу утворювалися шляхом приєднання до основи теперішнього часу особових закінчень 1-ї, 2-і, 3-і особи однини, множини та двоїни. У відмінюванні можна виявити ряд особливостей, які відрізняють давньоруські форми від старослов'янських: у 1-й ос одн. і в 3-й ос множ, на місці носових , е (пор. ст-сл нєс ■, зна■, нєс■ть, зна■тъ) вживаються голосні у, а; у 3-й ос одн і множ давньоруська мова має флексію –ть, а старослов'янська -тъ (пор. д-рус нєсєть, нєсуть і ст-сл нєсєтъ, нес■тъ); у давньоруській мові збіглися форми 2-і і 3-і особи двоїни.
Історія форм минулого часу.
У давньоруській мові значення минулої дії виражалося чотирма формами дієслова, успадкованими із спільнослов'янської мови. Дві форми були простими
- аорист і імперфект, і дві - складними - перфект і плюсквамперфект.
Аорист - це проста форма минулого часу, яка виражала єдину, не розчленовану моментальну або тривалу дію, цілком віднесену в минуле. У процесі розвитку категорій виду і часу змінювалися й уточнювалися граматичні значення аориста: Давньоруська мова успадкувала від спільнослов'янської мови два види аориста простий і сигматичний, тобто ускладнений суфіксом -с- (буква грецького алфавіту, яка позначала суфіксальний звук с (о), називається «сигма» - звідки й назва «сигматичний»). Простий (безсуфіксний) аорист у мові східних слов'ян вийшов з ужитку ще до появи перших писаних пам'яток і пам'ятками давньоруської мови майже не засвідчуєтеся. Сигматичний аорист був найбільш вживаною часовою формою для позначення подій, які мали місце в минулому. Він часто зустрічається в описових жанрах, у літописах, у грамотах і, звичайно, у перекладних творах. У давньоруській мові аорист сигматичний утворювався додаванням суфікса -х- (<-*s-) до основи інфінітива безпосередньо, якщо основа закінчувалася на голосний (знахъ, хвалихъ, сълет■х); якщо ж основа інфінітива закінчувалася на приголосний, між нею і суфіксом вставлявся голосний о (несохъ, идохъ, вл■зохъ). Основа на приголосний для утворення аориста береться в тому вигляді, в якому вона була в праслов'янській мові ще до фонетичних змін, наприклад, від давньоруських інфінітивів вєсти, мєсти, плєсти, де ст < *dt’, tt’, аорист утворюється з приголосними д і т в основі (ведохъ, мєтохъ, плєтохъ) від дієслів на -чи (печи, мочи, с■чи), де ч <*kt’, gt’ – пєкохъ, могохъ, с■кохъ).
У давньоруській мові було три форми майбутнього часу, одна проста і дві складені.
Простий майбутній утворювався від основ теперішнього часу доконаного виду: сътворю, напишю, крикну.
Особові форми простого майбутнього нічим не відрізнялися від форм теперішнього часу (пор. несу, нєсєши, нєсеть - теп. ч.; принєсу, принєсєши, принєсєть - майб ч). Розрізняються ці форми за граматичним значенням виду і часу. Проте і значеннєві відмінності між ними не споконвічні.
Внаслідок видової диференціації первісних основ теперішнього часу частина з них, одержавши значення доконаного виду, виділилася в окрему групу дієслів майбутнього часу. Саме тому дієслова цієї групи (простого майбутнього) мають особові закінчення теперішнього часу, а в структурному відношенні вони характеризуються в переважній більшості випадків префіксованими основами.
Крім простого майбутнього у давньоруській мові було дві аналітичні або складені, форми. Перша складена форма майбутнього часу утворювалася шляхом сполучення допоміжних дієслів, таких, як хот■ти, начати, имати, в особових формах теперішнього часу (у значенні майбутнього) з інфінітивом (хочю ити. начьну платити, иму носити). Інфінітив у складі аналітичної форми виражав реальне значення відмінюваного дієслова, а допоміжне дієслово виконувало в основному граматичну функцію, вказуючи на час дії, особу і число.
38