Історія форм умовного способу

Морфологічним засобом вираження дії з бажальним або умовним значенням у давньоруській мові були спеціальні дієслівні форми умовного способу. Вони являють собою сполучення активного дієприкметника минулого часу на -лъ, -ла, -ло з допоміжним дієсловом бити у формі аориста. Дієприкметник у складі умовного способу виражає лексичне значення відмінюваного дієслова, він змінювався за родами і числами. Значення особи і способу виражали форми допоміжного дієслова.

У давньоруській мові форми умовного способу вживались у складнопідрядних реченнях: аще не бы того знам■ни■ бьло, то показали быхомъ сипоу нашоу.

Уже в давньоруську епоху форми умовного способу починають зазнавати змін. У зв'язку з занепадом аориста допоміжне дієслово в умовному способі також починає втрачати особові форми. Спочатку це виявляється в порушуванні зв'язку узгодження між підметом і допоміжним дієсловом у числі й особі, форма бы (2-ї - 3-ї ос. одн.) витісняє інші особові форми і набирає узагальненого значення показника умовного способу. Такі порушення засвідчуються пам'ятками вже з XIII ст. - В українських пам'ятках ХІV-ХV ст. ще нерідко зустрічаються дієслова умовного способу з допоміжним дієсловом в аористних формах: паки ли быхом... нє воротили.

Історія форм наказового способу

У давньоруській мові наказовий спосіб утворювався від основи теперішнього часу і відмінювався за особами і числами. Найдавніші східнослов'янські пам'ятки засвідчують такі особові форми наказового способу В наказовому способі немає форм 1-ї ос. одн і 3-ї ос. множ, і двоїни. Відсутність форми 1-ї ос. одн, мотивується самою семантикою наказово­го способу: той, хто говорить (1-ша ос. «я») не може адресувати наказ. заклик чи просьбу собі самому. Для вираження значення наказового способу у 3-й ос множини і двоїни давньоруська мова користувалась описовими формами, сполученням часток з відповідними формами теперішнього або простого майбутнього часу: да налолн ■тся л ■си и пол ■ (Повч. Мон. в ЛЛ, 1377, 244).

Форми 1-ї ос. множини і двоїни в наказовому способі означають, що мовець звертається до когось із закликом або проханням виконати певну дію разом з ним.

В однині виступала одна форма із закінченням -и. спільним для 2-ї і 3-ї осіб Звук и в цій формі дифтонгічного походження (*neso-i >

>*nesoi > нєси), тому-то в дієсловах з основою на г, к відбувалася зміна цих приголосних відповідно у м'які з', ц' (II палаталізація): пор. теп ч-рєку, пеку, жьгу і наказ, сп - рьци, пьци. жьзи.

У множині і двоїні дієслова І і II класів мали формотворчий суфікс –н-. а дієслова III. IV класів - суфікс -и-. хоча закінчення у всіх дієслів були однакові, такі як і в теперішньому часі дійсного способу. Отже, за винятком 2-ї ос одн , наказовий спосіб і теперішній час дійсного способу розрізнялися не флексіями, а тематичними голосними і в певних випадках наголосом, наприклад. несємъ, нєсєтє, знаємъ, знаєтє (теп. ч.) і нес ■мъ, нєс■ тє, знаимъ, знаитє (наказ, сп.); хвалте (теп. ч) і хвал те (наказ, сп.)

Спільною для всіх слов'янських мов є втрата форм двоїни (до XIV ст.) у зв'язку із загальною втратою у мові цієї катеюріі.

У пам'ятках мови української народності (ХIV-ХVII ст.) форми з -■- на місці -и- зустрічаються досить часто: въход■тє (Є. Луцьк, XIV, 50): чин■ мо(Уч.єв, ХІУ,90зв.);люб■ть (ПЄ, 1556-1561,37) та ін.

Суфіксальний -■ - в українській мові фонетично змінився в і: несімо, несіть, пишімо, пишіть. Але в сучасній мові суфіксальний і (<■) виявляє себе не в усіх позиціях. Доля його така ж, як і доля закінчення -и в 2-й особі однини: а) під наголосом вони зберігаються (пор. пиши, пишім, пишіть); зберігаються в окремих випадках і не під наголосом (пор. сохни, сохнім, сохніть; винеси, винесім, винесіть), б) у ненагопошеній позиції після приголосних вони втратились (пор. сядь, сядьмо, сядьте); в) в позиції після голосного ненаголошений і змінився на нескладовий і (пор. знай, знаймо, знайте).

Особові закінчення множинних форм наказового способу в українськім мові теж зазнали певних змін, причому ці зміни тісно пов'язані із змінами суфіксальних голосних.

У дієсловах з наголошеним суфіксом -і- закінчення 1-ї особи множини виступає удвох варіантах: -м/-мо;несім - несімо, пишім - пишімо, ходім -ходімо. У 2-й особі давня флексія -те втрачає кінцевий голосний: не-сіть, пишіть, ходіть, любіть < нєс■ те. пишите. ходите, любите. І навпаки, у дієсловах з утраченим суфіксом і з наголосом на кореневій частині вживаються повні флексії: ріжмо, ріжте; станьмо, станьте: пиймо, пийте і под.

Дієслова V класу не зберегли своїх давніх форм наказового способу; одне тільки дієслово їсти, та й то лише в однині, має форму, успадковану від давньоруської мови (їж < ■жь), форми ж множини їжмо, їжте виникли за аналогією до форм тематичних дієслів (пор. ріжмо, ріжте). Дієслово дати повністю змінило своє відмінювання за зразком дієслів III класу: дай, даймо, дайте - подібно до знай, знаймо, знайте.

37