Система закінчень іменників іii-іv відміни в історичному освітленні. Словотвір іменників.

III відміна

У давньоруській мові до цього: відмінюваного типу належали іменники жіночого роду (вЬсть, ночь, рать, чьсть) і нечисленна група іменників чол. р. (гость, тьсть, зять), що перейшла до складу другої відміни. У давньоруській мові іменники з колишньою основою на -і- та слово мати (з основою на приголосний).

Однина

Н.в., З.в. В давньоруській мові характеризувалися флексією -ь-: поміть, ночь, дань, вьсь. Р.в., д.в., м.в., к.в., мали у давньоруській мові флексію -и-:

а) родовий: отЬ рати, зоповЬди;

б) давальний; сьмьрти, чьсти;

в) місцевий; ввьси, о мисли, в сьмьрти;

г) кличний: со... сило и віди, со завпстп.

У д.в. одн. староукраїнські пам'ятки засвідчують також фонетично змінену флексію -и-: къ волости.

Форми к.в. вживаються дуже рідко. В українських пам'ятках навіть XVI-XVII ст. ще зберігається стара форма на -и-: ваша милости, смерти. Внаслідок впливу іменників першої відміни в усіх говорах, як і в літературній мові, поширилася нова для третьої відміни клична форма з флексією -е-: юносте, ноче, радосте.

Форми о.в. утворювались у давньоруській мові за допомогою закінчення -ыю (-ию): крьтостию, пакостим.

Множина

У н.в., к.в., з.в. іменники колишньої основи на -і- приймають закінчення -и-: мьісли, повЬсти, болЬзни. Для староукраїнських пам'яток типовою в н.в., к.в. та з.в. множини є також флексія -и-: сЬножати.

Р.в., мав у давньоруській мові закінчення -ьи (-ии): мьіслии, пакостии.

Для староукраїнських пам'яток типовими є флексії -ей (<- -ьи) та –ий: лист данини певних маетностей.

Д.в., о.в., і м. відмінки в давньоруській мові мали флексії: -ьмЬ-: за-повЬдьмь. матерьмь.

До XVI ст. часто вживалася і давня флексія о.в- -ми (-ьми). з даньми, з синожатми.

У місц. відм. для староукраїнських пам'яток типовою є флексія -ех (-ьхь-): о болЬзне(х). Новіша у цьому типі відмінювання флексія -ах (-ях) поширилася тільки з XVI ст., хоча відома й раніше: на маєтностяхь, в роскошахь.

Двоїна

Пам'ятки давньоруської мови засвідчують і випадки вживання форм двоїни: и да новгородьцема дві части дани.

IV відміна

До четвертої відміни належать іменники с.р, з суфіксами -ат (~ят), -ен при відмінюванні. За своєю будовою і складом вони поділяються на дні підгрупи: перша з суфіксом –ен, до якої належать іменники зі спадною продуктивністю, друга - з суфіксом -ат (-ят) - іменники з висхідною, зростаючою продуктивністю.

Однина

Н.в., к.в., з.в. У давньоруській мові мають закінчення -а- . беремя, имА.

Р.в. Має в давньоруській мові закінчення -е- і пізніше засвоєне з к­лишніх основ на -і- закінчення -и-: веремене, племене.

Для староукраїнських пам'яток характерними є три флексії:

а) давня флексія колишніх основ на приголосний -е-: нашего племене;

б) новіша для іменників четвертої відміни флексія -и-: великого княжати;

п) флексія -я-: племя.

Для д.в., давньоруської мови типовим є закінчення -и-; имени , племени.

В о.в. давньоруські пам'ятки засвідчують закінчення ~ьмь: именьмь.

У м.в. у давньоруській мові давнє закінчення -е-: врЬмене - вр'Ьмени, имени, осляти.