Граматика, її розділи. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Способи вираження граматичних значень слова в українській мові.

Граматика у лінгвістичній літературі вживається: а) в значенні граматичної будови мови, тобто системи об'єктивно діючих закономірностей, що визначають способи зміни слів, творення їх та сполучення у реченні; б) у значенні вчення про граматичну будову мови.

Граматика як наука про граматичну будову мови складається з двох розділів: морфології - учення про граматичну природу та будову слова і синтаксису - вчення про сполучення слів у реченні та речення. Деякі вчені відносять до граматики також розділ словотвору, зокрема питання про способи морфологічного словотворення - афіксацію і основоскладання, - що тісно пов'язуються з ученням про частини мови. Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.

Смислова структура повнозначного слова являє собою єдність лексичного значення (індивідуального) і тих абстрактних значень, які характеризують видозміни його у зв'язках з іншими словами. Ці абстрактні значення, що супроводять лексичне значення повнозначного слова в конкретному випадку його вживання, називаються граматичними значеннями.

Граматичне значення не є приналежністю одного слова, воно об'єднує граматично цілі групи або й класи слів. Наприклад, різні за лексичним значенням іменники стіл, дуб, килим, солдат, герой мають однакові граматичні значення: називного відмінка, числа однини, виражають належність до чоловічого роду. Ці й усі інші іменники об'єднуються також в одному класі слів із загальним значенням предметності. Отже, граматичне значення відноситься до лексичного як загальне до окремого.

Граматична форма слова - це сукупність граматичних значень і відповідних засобів вираження їх у конкретному випадку вживання слова. Слово в різних формах здатне виражати одне або кілька граматичних значень. Кілька граматичних значень можуть виражатися за допомогою якогось одного формального показника. Наприклад, у слові легкий формальний показник -ий водночас виражає значення роду, числа й відмінка. І навпаки, для кожного граматичного значення в слові може бути окремий формальний показник. Наприклад, у дієслівній формі принесли значення минулого часу виражається суфіксом -л-. значення множини - закінченням -и; видове значення завершеності дії - префіксом при-.

Граматичні форми є морфологічні і синтаксичні. Морфологічні форми - це видозміни повнозначного слова для вираження властивих певному класу співвідношень до інших повнозначних спів або для вираження різних абстракцій (завершеності/незавершеності дії, інтенсивності виявлення ознаки і т. ін.). У синтаксичних формах знаходять своє вираження різні типи поєднуваності слів.

Граматична категорія - це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм. У сучасній українській літературній мові наявна чітка система граматичних категорій, що визначаються її граматичною структурою. Це категорії роду, числа, відмінка, ступенів порівняння (компаратив), перехідності/неперехідності, стану, виду, способу, часу, особи.

В українській мові є три способи вираження граматичних значень, а отже, і творення граматичної форми слова: синтетичний, аналітичний та аналітично-синтетичний.

Граматична форма, утворена синтетичним способом, називається синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень виступає тоді, коли формальним показником є службове слово, наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б; вдалий - більш вдалий, найбільш вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить своє вираження поза основним словом у формалізованому службовому слові, називається аналітичною.

Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, будеш читати і т. д.), так само наказового способу (хай пише, хай пишуть), виступають поряд із синтетичними в єдиній, послідовно витриманій системі дієслівних форм.

Граматичні значення можуть також виражатися аналітично-синтетичним способом. Наприклад, у сучасній українській літературній мові значення місцевого відмінка виражається водночас і закінченням (флексією) і прийменником. Без прийменника форма місцевою відмінка не вживається, а формальний показник його збігається з показником давального відмінка.

24

Морфологія як розділ граматики. Типи морфологічних форм і засоби їх вираження. Частини мови і принципи їх класифікації.

Морфологія є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і систему їх словозміни. Об'єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що виражає відповідні граматичні категорії, властиві лексико-граматичним розрядам слів. Відповідно до вияву граматичних значень слово може видозмінюватись, утворюючи усталену мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою. Об'єктом морфології є також словоформи, в яких виражаються граматичні характеристики слова незалежно від його синтаксичних властивостей, наприклад, форми ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієприслівник.

Морфологічні норми - це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства - морфологія. За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим в жін.р. -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа - закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізовано й усталене в українській мові. Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання.

Частини мови і принципи виділення їх

Граматична характеристика слів знайшла своє з'ясування в теорії частин мови.

Частини мови розглядаються як класи слів, що характеризуються спільністю: а) загальнокатегоріального (частиномовного) значення; б) морфологічних категорій і парадигматики; в) морфемного складу і словотворчих засобів; г) синтаксичних функцій. Кожний клас слів має своє загальнокатегоріальне лексичне значення: предметності, статичної ознаки предмета, кількісності, узагальненої вказівки на предметність, ознаки або кількості, динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки дії (або іншої ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів називають повнозначними. Класи слів, що виражають певні відношення між повнозначними словами, надають додаткових семантичних, модальних відтінків словам, словосполученням, реченням або служать для зв'язку слів, тобто свого загальнокатегоріального значення самостійно не виражають, називаються неповнозначними. У сучасній українській мові до класів повнозначних слів належать такі частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. До неповнозначних частин мови належать прийменник, сполучник, частки. Вигук посідає проміжне місце як клас слів, що служить для вираження (не називання) почуттів і волі.

Кожна частина мови має властиві їй граматичні категорії, що дістає свій вияв у системі словозміни, в її парадигматиці.

У сучасній українській мові до змінюваних слів належать: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови об'єднують незмінювані слова. За синтаксичними функціями частини мови поділяються на самостійні і службові. Самостійні слова виступають у реченні в типовій для кожної частини мови синтаксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки сполучуваності і синтаксичних зв'язків. Службові слова виступають у синтаксичних зв'язках не самостійно, а в єдності з повнозначними словами або є граматичними засобами вираження певних синтаксичних відношень. Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До службових належать прийменники, сполучники і частки.

25