7. Поняття стилю. Принципи поділу на стилі.

Кожна високорозвинена сучасна мова поділяється на стилі. Слово "стиль" походить від латинського stilus ("паличка для письма") і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті тощо.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

За образним висловом Дж. Свіфта, "стиль – це потрібні слова на потрібному місці". Так, наприклад, слово говорити – нейтральне і може використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте, балакати – розмовне, мовити – піднесено-урочисте, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе.

Кожний мовний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців, які ним послуговуються);

2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення, впливу і под.);

3) форму і спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);

4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні форми і т. ін.).

Досконале знання специфіки кожного стилю - запорука успіху в будь-якій сфері спілкування, зокрема й у професійній.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі стилі:

1)розмовний, який має два різновиди:

а) розмовно-побутовий; б) розмовно-офіційний;

2) науковий

3)офіційно-діловий

4)публіцистичний

5)художній.

6)епістолярний…підстиль розмовного

7)конфесійний (стиль релігії і церкви: релігійних відправ, молитов, проповідей, церковних книг тощо).

8. Взаємозаміна способів дієслова.

Дієслово – один із способів відтворення динаміки, тому воно широко вживається в художньому та розмовному стилях. Наукові та офіційно-ділові тексти надають перевагу іменникам. У наукових текстах багато дієслів теперішнього часу, що позначають не динаміку, а стан. (Горіння – хімічна ланцюгова реакція, що відбувається швидко і супроводжується виділенням тепла і світла). Багата синонімія особових форм дієслова. Зі стилістичною метою використовується одна особа замість іншої, число замість числа, одні форми замість інших. У дієслів численні семантичні відтінки. (Так ніхто не кохав – мати прихильність, Хто кохав життя ледаче, непереливки тому (Глібов) – плекати, вирощувати; Лукаш усе садовину ростив та кохав (Марко Вовчок) – старанно доглядати.)

Заміна першої особи однини теперішнього часу формою третьої особи надає вислову твердості. (Але знайте, що Хома не захоче, щоб ви знову гнули фашистську політику і загинали її на війну (Гончар) Форма другої особи абстрактніша, тому вона часто набуває узагальненого характеру. (Ідеш отак містом і...). Заміна другої особи третьою відтворює незадоволення мовця поведінкою співрозмовника (Він думає, що для нього фабрику збудують). За допомогою форм теперішнього часу оповідач може переноситися думками в минуле. (Як була я малою, то мені було не раз сниться...). Серед часових форм дієслова у науковому стилі переважають форми теперішнього часу із значенням позачасовості. (Світовий океан займає великій простір). Взаємозаміни способів дієслова: використання дійсного способу заміст наказового пом’якшує категоричність мовлення (- Взяли, хлопці, ящики. - Пішли). Для посилення наказу замість наказового способу вживається форма інфінитиву (З населенням рухатись далі, на німецькі окопи). У поєднанні зі службовою формою візьми та й форми наказового способу відтворюється раптовість дії (Про це він наодинці візьми та й ляпни братові). Архаїчні фори дієслова використовуються для надання мовленню урочистого характеру.