28. Тропи в різних стилях мови.

Слово троп запозичене з грецької мови, де воно означає "спосіб, прийом, манера, засіб, характер, лад, склад". При запозичанні багатозначні слова, як правило, семантично звужуються, тому в українській мові це "слово, вжите в переносному значенні для створення образності". Образність — передача загального поняття через конкретний словесний образ. Під словесним образом розуміємо використання слів у таких сполученнях, які дають можливість посилити лексичне значення додатковими емоційно-експресивними та оцінними відтінками. Тропи використовуються в усіх сферах мовлення, але розподіл їх між функціональними стилями нерівномірний. Офіційно-діловий стиль тропів здебільшого не вживає, за винятком окремих його жанрів (таких, як святкові накази й розпорядження, дипломатичні документи, звіти про засідання парламенту, про конгреси, мітинги та ін.). Наприклад: "Уперше Україна простягнула свої руки до дітей своїх, розкиданих по дальших і ближчих світах (газ.). У науковому стилі тропеїчна образність, як правило, стерта. Тропи представлені тут здебільшого як компоненти термінологічної системи. Для ілюстрації можна навести кілька прикладів з ботанічної термінології й номенклатури; квітколоже, квітконіжка, маточка, чашечка; зірки, петрів батіг, заячі вушка, калачики лісові тощо. У публіцистичному стилі тропи використовуються набагато ширше. Але з огляду на основну рису цього стилю — взаємну зрівноваженість логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням — образність тут не може бути занадто яскрава, вона здебільшого оцінна. Надмірна образність затьмарює логічний елемент, відсуває його на задній план, а це спричинює зменшення впливовості й переконливості публіцистичного виступу.

Основне поле поширення тропів, використання їх як засобу образності — тексти красного письменства. У художньо-белетристичному стилі тропи сприяють більшій дохідливості тексту (як у офіційно-діловому), увиразнюють і впорядковують виклад, посилюють його переконливість (як у науковому), забезпечують впливовість матеріалу, даючи йому оцінку (як у публіцистичному стилі). Та основна функція тропів у мові художніх творів — зображальна, естетична. (Ці функції представлені й у публіцистиці, але значно меншою мірою.) Порівняння — це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. "Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць... Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки " (С.Васильченко).

Ми з тобою — як море і небо. (Л. Костенко)

Епітет — слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного. Наприклад: "Мокрий і стомлений, аж ліньки було спинитись і повипивати з мокрих шкарбанів воду, щоб вона не чвяхкотіла там, він чвалав до села, солодко мріючи про відпочинок (Б. Антоненко-Давидович); "Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий золоточубий вересень" (М. Стельмах).

Метафора — троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням. Наприклад, вушко голки, язик полум 'я, наріжний камінь (основа, найважливіша частина чогось), перша ластівка (ознака появи чогось). Метафори часто використовувані в публіцистиці, ще частіше — в красному письменстві. Наприклад: "Чоловік так і живе, затиснутий бідою в лещата. Шість фронтових операцій і три після війни!" (С. Колесник); "Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових звуків " (М. Коцюбинський). Особливо виразними стають стилістичні можливості метафори, коли вона виступає в поєднанні з іншими тропами, зокрема з порівняннями.

Метонімія — це троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі тісного внутрішнього чи зовнішнього зв'язку між зіставлюваними поняттями. Зв'язок цей може бути між автором та його твором (читати Шевченка); між дією і знаряддям дії (усе пішло під ніж); між посудиною і вмістом (хоч відро випий); між предметом і матеріалом (ходити в золоті та діамантах); між місцевістю і людьми, які в ній перебувають (місто спить). У публіцистичному стилі найчастіше вживаються метонімії останнього типу: "Київ вітає учасників конгресу українців". У художній літературі широко використовуються метонімії всіх типів: "Матушка випила півчарки й налила Балабусі; Балабуха вихилив чарку до дна й укинув у рот одразу півпирога" (І. Нечуй-Левицький);

Синекдоха — троп, побудований на кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого, видова назва замість родової:

Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще незачатії царята...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата.

А буде син і буде мати,

І будуть люде на землі.

(Т. Шевченко)

Персоніфікація — троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини: "Юність інша демонструвати відданість незалежній Україні" (газ.), "Новини поспішають, набігаючи одна на одну" (газ.).

Гіпербола — троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища. Протилежний гіперболі троп — л і т о т а. У публіцистичному стилі ці тропи використовуються для загострення уваги, для пожвавлення викладу: "Промінь недавньої радості перемоги ще не встиг висушити океан горя й сліз тривалої війни". У художньому стилі гіпербола й літота використовуються здебільшого не в чистому вигляді, а як складники епітетів, метафор, порівнянь.

Алегорія являє собою втілення абстрактного поняття в конкретному образі: хитрість — лисиця, підступність — змія, впертість — осел тощо. Це загальномовні алегорії, які використовуються в художньому стилі і в публіцистиці. Активно вживаються тропи і в розмовному мовленні.