14.1. Конституційні основи правопорядку сфері господарювання та захисту комерційної таємниці

У ст. 5 Господарського кодексу України говориться, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулюван­ня економічних відносин суб’єктів господарювання та держав­ного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Частина 1 цієї статті визначає поняття правового господарського порядку в Україні за допомогою двох основних кри­теріїв:

- оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів;

- його основою є конституційна вимога відповідальності держави перед людиною за свою діяльність і характеристики держави Україна в якості суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової дер­жави.

В умовах перехідної економіки необхідно «змішане» регулю­вання економіки як поєднання саморегулювання конкурентного ринку і державного впливу на економіку, у тому числі, її держав­ного регулювання. Державне регулювання економіки необхідне в перехідний період до ринкової економіки як додатковий меха­нізм до системи саморегулювання ринку, спрямований на кори­гування економічної поведінки в інтересах суспільства.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У Конституції України закріплено ряд положень, що склада­ють конституційні основи правового господарського порядку.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять:

- право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України;

- право кожного громадянина користуватися природними об’єктами права влас­ності народу відповідно до закону;

- забезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використан­ня власності на шкоду людині і суспільству;

- право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності;

- економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва;

- забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом;

- забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;

- взаємовигідне співробітництво з інши­ми країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність в межах встанов­леного правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре­сурси, які знаходяться в межах території України, природні ре­сурси її континентального шельфу, виключної (морської) еконо­мічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожен громадянин має право корис­туватися природними об’єктами права власності народу відповід­но до закону. Власність зобов’язує. Власність не повинна викори­стовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соці­альну спрямованість економіки. Всі суб’єкти права власності рі­вні перед законом (ст. 13 Конституції).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визна­ченому законом. Громадяни для задоволення своїх потреб мо­жуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної влас­ності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспіль­ної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Ви­користання власності не може завдавати шкоди правам, свобо­дам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати еко­логічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції).

Суспільне життя в Україні ґрунтуються на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції).

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборо­нена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підпри­ємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкурен­ції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом (ст. 42 Конституції).

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст. 16 Конституції).

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці (ч.4 ст. 43 Конституції).

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за які­стю і безпекою продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє дія­льності громадських організацій споживачів (ч.4 ст. 42 Консти­туції).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст. 8 Конституції). Звідси, головна конституційна вимога – здійснення діяльності суб’єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання в межах правового простору, встановленого господарським кодексом, з додержанням вимог іншого законодавства.

Держава забезпечує захист конституційних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Згідно ст. 20 ГК кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбаче­них законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загро­зу його порушення;

- присудження до виконання обов’язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовід­носин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Деякі з зазначених способів захисту можуть бути застосовані лише судом (наприклад, визнання повністю або частково недійс­ними актів органів державної влади та органів місцевого само­врядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з під­став, передбачених законом). Інші способи захисту можуть бути застосовані як за допомогою суду, так і самостійно суб’єктом гос­подарювання (наприклад, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій). Оперативно-господарські санкції застосову­ються самостійно суб’єктом господарювання в односторонньому порядку. Адміністративно-господарські санкції застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одним з важливих і розповсюджених способів захисту прав суб’єктів господарської діяльності є визнання господарським су­дом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або частково). Як свідчить господарська прак­тика, в актах державних та інших органів досить часто містяться положення, що спричиняють порушення порядку створення, лік­відації і реорганізації підприємств, порядку видачі або вилучен­ня земельних ділянок, порушення, пов’язані з передачею майна, зі зміною форми власності тощо. У судовій практиці помітне зрос­тання кількості справ про визнання недійсними актів ненорма­тивного характеру, прийнятих міністерствами, відомствами і дер­жавними комітетами, обласними і районними радами тощо.

Детально такі способи захисту, як відшкодування збитків, за­стосування штрафних санкцій, оперативно-господарських санк­цій, адміністративно-господарських санкцій регламентовано в розділі V Господарського кодексу України.

Для захисту своїх прав суб’єкти господарювання і споживачі можуть використовувати одночасно два або більше способів захи­сту. Так, при виданні державним органом акта, що порушує пра­ва суб’єкта господарювання, він вправі вимагати як визнання не­дійсним такого акта, так і відшкодування в судовому порядку збитків, завданих йому внаслідок виконання вказівок державних або інших органів або їхніх посадових осіб, що призвели до порушення прав суб’єкта господарювання, а також внаслідок ненале­жного здійснення такими органами або їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків стосовно суб’єкта гос­подарювання .

3. Порядок захисту прав суб’єктів господарювання і спожива­чів визначається Господарським кодексом України, Господарсь­ким процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.