- •Тема 1. Господарське право як галузь права та його роль у системі права України
- •1.1. Поняття, предмет та система господарського права України
- •1.2. Господарське право та державне управління економікою
- •1.3. Господарські правовідносини. Методи господарського права
- •1.4. Господарське законодавство – інститут господарського права
- •Тема 2. Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності
- •2.1. Господарська діяльність, як основа підприємництва
- •2.2. Види господарської діяльності
- •2.3. Поняття та ознаки підприємництва
- •2.4. Суб’єкти підприємницької діяльності
- •Тема 3. Правове становище підприємств
- •3.1. Поняття і види підприємства як організаційної форми господарювання
- •3.2. Класифікація підприємств
- •3.3. Організаційна структура та управління підприємством
- •3.4. Припинення діяльності підприємства
- •Тема 4. Правовий статус господарських товариств
- •4.1. Поняття господарського товариства
- •4.2. Види господарських товариств
- •4.3. Управління господарським товариством
- •Тема 5. Правове становище некомерційних суб’єктів господарювання
- •5.1. Поняття та головні ознаки некомерційної господарської діяльності
- •5.2. Організаційно-правові форми здійснення некомерційної господарської діяльності
- •5.3. Правове регулювання некомерційної господарської діяльності
- •Тема 6. Правове регулювання відносин власності в Україні
- •6.1. Поняття права власності та його значення у господарській діяльності
- •6.2. Форми права власності
- •6.3. Види права власності
- •6.4. Способи набуття і припинення права власності
- •6.5. Момент виникнення права власності
- •7.1. Поняття, зміст та класифікація господарських зобов’язань. Підстави виникнення та припинення господарського зобов’язання
- •7.2. Поняття і зміст договірних відносин у господарській діяльності. Види господарських договорів.
- •7.3. Поняття та підстави господарсько-правової відповідальності.
- •7.4. Функції відповідальності
- •7.5. Види господарсько-правової відповідальності
- •Тема 8. Правове регулювання банкрутства
- •8.1. Поняття та ознаки банкрутства
- •8.2. Суб’єкти у відносинах банкрутства
- •8.3. Провадження у справах про банкрутство
- •8.4. Мирова угода у справах про банкрутство
- •Тема 9. Правовий захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання
- •9.2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ
- •9.3. Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання
- •9.4. Досудове врегулювання господарських спорів
- •9.5. Порядок розгляду господарських спорів господарськими судами
- •9.6. Розгляд господарських спорів третейськими судами
- •Тема 10. Правові засади обмеження монополізму в економіці України
- •10.1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію
- •10.2. Правове становище Антимонопольного комітету
- •10.3. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання
- •10.4. Відповідальність за порушення законодавства про захист
- •10.5. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
- •Тема 11. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •11.1. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність
- •11.2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
- •11.3. Види зовнішньоекономічної діяльності
- •11.4. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •11.5. Компетенція органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •11.6. Правове становище торгово-промислових палат
- •11.7. Міжнародні правила інкотермс, що використовуються в сфері зовнішньоекономічної діяльності
- •Тема 12. Правові основи банківської діяльності та кредитно-розрахункових відносин
- •12.1. Правове регулювання банківської діяльності в Україні
- •12.2. Порядок створення банків
- •12.3. Порядок відкриття рахунків у банках
- •12.4. Правове регулювання розрахункових відносин
- •12.5. Порядок та форми розрахунків у господарському обігу
- •12.6. Поняття та види кредиту. Кредитний договір
- •Тема 13. Правові основи біржової діяльності в Україні
- •13.1. Поняття, ознаки та види бірж
- •13.2. Функції, права та обов’язки біржі
- •13.3. Види біржових угод і порядок їх укладання
- •13.4. Правила біржової торгівлі
- •13.5. Правовий статус фондової біржі
- •Тема 14. Правові основи безпеки господарської діяльності
- •14.1. Конституційні основи правопорядку сфері господарювання та захисту комерційної таємниці
- •14.2. Державні гарантії права на інформацію
- •14.3. Комерційна таємниця (інформація) як об’єкт правової охорони
- •14.4. Неправомірне збирання інформації, розголошення та використання комерційної таємниці
- •14.5. Юридична відповідальність за порушення комерційної таємниці (інформації)
- •Тема 15. Правові основи забезпечення якості продукції та захисту прав споживачів
- •15.1. Законодавство про захист прав споживачів
- •15.2. Права споживачів та їх захист
- •15.3. Контроль у сфері захисту прав споживачів
- •15.4. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів
Тема 8. Правове регулювання банкрутства
8.1. Поняття та ознаки банкрутства.
8.2. Суб’єкти у відносинах банкрутства.
8.3. Провадження у справах про банкрутство.
8.4. Мирова угода у справах про банкрутство.
8.1. Поняття та ознаки банкрутства
Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв’язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб’єктів, які функціонують на засадах самофінансування, тобто з метою отримання прибутку, і несуть самостійну відповідальність за власними зобов’язаннями.
За Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Дане визначення банкрутства досить узагальнене і не розкриває всіх характерних його ознак. Але аналіз нормативно-правових актів, що регулюють відносини банкрутства у господарській діяльності можна виділити наступні його ознаки:
- застосування інституту банкрутства за загальним правилом здійснюється у сфері підприємницької діяльності, тобто застосовується до суб’єктів підприємницької діяльності, які функціонують з метою отримання прибутку;
- факт банкрутства встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки і відрізняється від неплатоспроможності боржника як фактичного стану наявністю матеріальних і процесуальних чинників;
- змістом встановленого господарським судом факту банкрутства – є неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїм зобов’язанням у зв’язку з перевищенням пасивів – суми боргових зобов’язань боржника, – над його активами. Цей критерій неплатоспроможності визначений ч. 4 ст. 205 ГК;
- неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб’єкта.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.
Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є:
- наявність стійкої неплатоспроможності суб’єкта господарювання – коли боржник не виконує свої грошові зобов’язання понад три місяці;
- наявність значної суми заборгованості, яка повинна бути на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати.
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду за місцезнаходженням боржника заяви про порушення справи про банкрутство з наданням комплекту передбачених законом документів.
8.2. Суб’єкти у відносинах банкрутства
Участь у справі про банкрутство беруть:
- сторони в справі про банкрутство;
- інші учасники провадження у справі про банкрутство.
Сторонами у справі про банкрутство є боржник (банкрут) і кредитори
До інших учасників у справі про банкрутство належать:
- арбітражний керуючий, що виконує функції розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора;
- орган, уповноважений управляти майном – власник майна боржника;
- інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом – Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, представники робітників боржника тощо.
Боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, які сукупно складають не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати.
Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом, іменується банкрутом або суб’єктом банкрутства.
Суб’єктами банкрутства не можуть бути визнані:
- відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);
- казенні підприємства;
- комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оперативного управління згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;
- в частині санації та ліквідації – державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачені деякі особливості застосування процедури банкрутства щодо окремих категорій підприємств.
Так, згідно вимогам ч. 6 ст. 5 названого закону, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), які були створені у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації або розміщення акцій.
Законом також передбачені особливості банкрутства:
містоутворюючих підприємств (ст. 42);
особливо небезпечних підприємств (ст. 43);
сільськогосподарських підприємств (ст. 44);
страховиків (ст. 45);
професійних учасників ринку цінних паперів (ст. 46);
індивідуальних підприємців (статті 47-49);
селянського (фермерського) господарства (ст. 50);
боржника, що ліквідується власником (ст. 51);
відсутнього боржника (ст. 52).
Кредитор – це юридична або фізична особа, яка має у встановленому чинним законодавством порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів).
Згідно чинному законодавству не можуть бути стороною у справі про банкрутство:
- кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;
- кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досягнуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов’язання, відповідно до Закону, що вважаються погашеними.
Кредиторів, що мають право брати участь у справі про банкрутство, поділяються на види за різними ознаками.
За ознакою часу виникнення вимог до боржника і відповідно за особливостями правового становища розрізняють конкурсних кредиторів і поточних кредиторів.
Конкурсні кредитори – це кредитори, що мають вимоги до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані конкурсними відповідно до вимог Закону та зобов’язання яких не забезпечені заставою.
Поточні кредитори – це кредитори, що мають вимоги до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Вимоги, що подаються до господарському суду першою категорією кредиторів – конкурсними кредиторами, – повинні, як правило, бути безспірними, тобто визнані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Поточні кредитори вступають у процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство і їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржникові, мають бути обґрунтованими, але не обов’язково безспірними.
Стороною справи про банкрутство можуть бути органи кредиторів, до яких належать збори кредиторів та комітет кредиторів.
Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:
- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;
- Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства – у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;
- представник органу місцевого самоврядування – щодо комунальних підприємств-боржників;
- представник працівників боржника.
Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, здійснює державний орган з питань банкрутства – Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (п. 3.4 Положення про Міністерство економіки, затверджене Указом Президента України від 23.10.2000 р.). Для реалізації цих повноважень Мінекономіки заснувало Агентство з питань банкрутства, яке діє на підставі Типового положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затвердженого Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р. в установленому порядку.
Державний орган з питань банкрутства, відповідно до ст. 214 ГК України та ст. 2 Закону, здійснює такі повноваження:
сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом;
організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);
забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час ЇЇ розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;
готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;
здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
Для забезпечення координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиної державної політики у цій сфері, створена Комісія з питань неплатоспроможності, яка діє на підставі Положення про Комісію з питань неплатоспроможності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2001 р. № 1181.